Неоподаткований персонаж

Чому я майже завжди на межі? На межі банкротсва, на межі звільнення, на межі скандалу, на межі втрати? Чим мені той адреналін пахне? Звільнили з роботи. Вперше в житті; намагаюсь розсмакувати це відчуття. Не збиралась продовжувати там контракт, але 6 місяців фінансової стабільності ще планувала мати. Відчуття несправедливості в перемішку з полегшенням. Гірко-солодкий присмак. Не справедливо, бо нарешті почала мати якийсь прогрес з командою та вибудувала подальшу стратегію для проекту. Полегшення, бо все в мені і так бунтувало, це не моє. Лишається думати, що все на краще, інакше можна з'їхати з ґлузду. Відчуття безпеки дає наявність планів. Мені на днях прийшла моя Museum Kaart, то це мій план на наступний тиждень – після сніданку відправляти резюме і йти в музеї. Коли ще як не зараз?

Напевно ще жоден предмет в універі мені не був таким важливим. Здати JF означало довести не лише оточуючим, що хвилювало мене набагато менше, а скоріш собі, що можу потянути цю сферу і це може у перспективі бути моїм. У всякому разі, якщо колись зміню профіль, то це буде не тому, що не вдалось. Це був тяжкий, але благо цікавий курс – щотижня домашні, навіть до паніки деякі доводили :Р Але поряд був Integer, який завжди знаходив час пояснити та навчити – маю величезну вдячність моєму другу, що був поряд і розумів важливість. Ще купа пост-матеріалів лишилось розібрати, зрозуміти, прочитати, полагодити тощо, але хоча б маю тепер напрямок. Побачимо, що з тобо вийде. Але хоча б матиму круту професію на випадок чого :) Добре тримати це як фокус, коли не знаєш що робити – трохи очищує голову від шуму.

Я вірю, що Україна здолає увесь цей маразм. Я вірю, що ми переможемо в інформаційній війні і не допустимо її кровопролитної сестри. Я вірю, що мої країна залишиться суверенною і нас залишать в спокої всі ті, кому зараз не йметься. Вірю, що Україна матиме владу, яку контролює народ. Вірю, що нам житиметься краще, бо ми вже стали краще. Вірю, що мої друзі з Одеси та Криму не втрачатимуть своїх друзів з цих регіонів через непорозуміння на політичній основі. Вірю, що ми вже не повернемо назад і нас ніхто не роз'єднає, хоч б як йому захльобувалось. І коли те, у що я вірю, стане доконаним фактом, я відсвяткую це поїздкою в Грузію. Десь так на тиждень. Хотілось би з друзями. І це є моє "як жити далі".