Неоподаткований персонаж

Цієї ночі наче вже було відомо, що всю ніч снитимуться кошмари. Тому дуже не хотілось засинати, але й сон був бажаний. Перше наснилось подружжя, де жінку мучили рушники, які дивились, як вона спить, якісь жахи у темряві - її постійно щось переслідувало. Вони з чоловіком замикались на ніч, але це не допомагало - і у спальні теж щось турбувало - то меблі рухались, то у вікно щось шкрябало. Спочатку мене нема, навіть як стороннього спостерігача. Але потім з'являюсь як Шерлок Холмс (канонічний), до якого звернулись за допомогою. І ми з Ватсоном визначаємо, що чоловік цієї жінки давно помер, а біля неї ошивається його фантом, який і приносить стільки клопоту. Інший сон почався з того, як мого знайомого на ім'я Сем кидає його дівчина-вампірка. Той Сем мав вигляд точно як один мій реально існуючий знайомий, хоча ми не те щоб сильно знайомі. Вампірку звали Вівьєн, вони стояли на ґанку його дому. Вона цілувала його і казала, що мусить піти від нього. Сем стояв з закритими ...

Наче стою я та певна, можливо близька мені, але неозначена особа. Стоїмо ми на даху будівлі, порослої мохом чи чимось схожим. Висота будівлі не піддається визначенню. Навколо нас ще є люди, знайомі мені люди. Раптом ми вирішили пограти у якусь гру (ми - це я, мій тренер з бугі-вугі та двоє ведучих "Muthbusters"), стали квадратом, але грати так і не почали, тому суть гри мені досі не відома. Але, здається, там було щось з м'ячиком та великим шматом тканини. Та сама певна людина, що була зі мною на початку, повела мене до краю даху й сказала, що пора вже стрибати. Спочатку у мені був сильний опір ("Ну, блін, куди з даху?!"), але все ж таки моє тіло полетіло вниз. А я трохи згодом. Ми з тілом приземлилися на морському берегу, десь у місті, коли ще темно, але є кілька ліхтарів. Впавши, ми знов поєдналися в одне ціле. Море було дивне. Мені сказали, що зараз якраз прибій - море почало трохи відходити, щоб зібрати хорошу хвилю, але так, що вгорі завис великий пласт во...

Це певно найбільш ідіотський просип у моєму житті. Ніхто не прокинувся, бо мені снилося, що це вже сталось, що я вже збираюсь, снідаю, вдягаюсь, виходжу з дому і їду на пари. Якби мати не розбудила, то так увесь день й пройшов уві сні. Але все одно розбудила запізно. Вийшло певне передзеркалення вчорашнього дня - коли мене з якогось переляку підірвало рано вранці з чіткою думкою, що о 9:00 я маю вийти з дому. Й лише вже в Могилі, коли перетнулись з моєю сокурсницею, яка мала пару раніше, до мене дійшло, що мене тут ще дві години не має бути.

Наснилось, що маю за домашню тваринку леопарда-підлітка, дівчинку. Дуже розумна істота. За фабулою вона з'явилась у мене раптово, не заплановано й невідомо звідки, але батьки аж ніяк не були проти. Основний момент сну був, як треба було вигуляти тварину - чомусь спочатку на вулицю вивели леопарда, потім до мене допетрало, що я в одній футболці й джинсах, довелось йти додому накинути щось тепліше, але по моєму повернені леопарда ніде не було й чомусь мене потягнуло шукати її на Вокзальній. От так шукаючи раптом виявилось, що я взагалі зараз у Львові, хоча це більше було схоже на двори Одеси. На жаль, до кінця сну мій леопард не знайшовся. Дуже шкода.

Сьогодні наснилось життя та чвари групи архітекторів-неформалів, що люблять фільми про війну та пишуть красиву музику. Наступний сон був про якесь озеро-болото вдень та селище з дивними перевертнями вночі. Дивними, бо інших людей валили на раз - ну як у фільмах - стрибає ти розумієш, що тварюка когось накрила, але самого процесу поїдання не бачиш, а людини вже нема. А от мене - наче намагались захопити зненацька, але кожного разу як були мною помічені - вже з відкритими пащеками чи просто підкрадаючись, то робили винуватий вигляд та тікали. Іноді стріляли по них шурупами. Боюсь навіть щось питати про атмосферу :) А ще сьогодні вранці близько восьмої за вікном все було наче в молоці. Гарний, м'який туман. Зараз небо абсолютно блакитне та чисте.

Тридцатишестилетний Адам Леннард (Adam Lennard) из Ричмонда разговаривает во сне. Это бывает со многими, но Адам —особенный. Во-первых, у него есть талант говорить короткими, но очень интересными фразами, каждая из которых — маленькое произведение искусства.Во-вторых, у него есть любящая жена, которая старательно записывает изречения мужа и выкладывает их в блоге. * Не оставляйте утку там. Это же совершенно безответственно. Посадите ее на качели, пусть порадуется. * Мне нравится, что ты лось. Да. Такой пушистый-пушистый. * Ты не можешь быть пиратом, если у тебя нет бороды. Я так сказал. Мой корабль — мои правила. * Ты милая. Милая-милая-милая-милая. А теперь иди отсюда и будь милой где-нибудь в другом месте. Мне надоело. * Не надо. Не сажайте лапшу и пельмени в одну лодку. Они будут драться. Лапша хулиганит. Бедные пельмени. * Я не могу справиться с котятами. Слишком много усов! Слишком много усов! * Цок-цок, цок-цок. Сделайте так, чтобы копыта не стучали! Кто привел лошадь ...

Останній тиждень сняться лише вони. Іноді окремо, іноді разом.

Цей тиждень уві сні мій мозок посилено руйнує логічні зв'язки. Все, що на буденному рівні є незвичним, чомусь з'являється вночі до мене - дивні пози для сидіння, близкість з випадковими людьми, подвійне взуття - наче у босоніжках, але зверху надягаю дерев'яні калоші й йду з найменш приємною мені людиною до музею, оздобленому у східному стилі й більше схожому на палац, ніж виставку древностей. Не ті люди охороняють, не ті кольори навколо, не ті причино-наслідкові зв'язки, не ті звуки. Не від того доводиться тікати, не ті слова промовляти, не ті питання ставити. Почали помічатись ознаки, про які попереджали. Прогресує. Дуже шкода. Сподівалось, що маю більше часу.

Начитавшись "Аліси" від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА уві сні отримала таке... Це не увесь сон, а лише фрагмент. Лише малюнок, який створився з розбитого чувака просто розмазавшись у моїх руках. Вранці була зроблена замальовка, поки не вилетіло з голови, а ввечері наповнилось кольором. У тебе ніколи немає часу, а у мене немає води і паперу Підкажи, ще кого не згадали ми всує, коли віддалялися так як тепер, Коли всі наші мрії хуйова омана, а всі наші дні - намагання забути, І здихаючи, гасять ранкові тумани благородний вогонь в наших душах попсутих. Ніби всі, хто нас зрадив, лишились далеко, ніби всі, кого ми-відпустили нас прощених, Але робиться тоскно і гидко подекуди, коли разом буваємо і коли дощ іде, І немає спасіння у теплих ліжках, і немає спасіння в нічних сигаретах - Кислі яблука ранку, і щастя, і страх, і нічим з цього всього не можемо знехтувати Чи лишити на потім, аби без жалю. Якщо хочеш, приходь: я тебе не люблю. (с) Катя Бабкіна

Вчора (та, власне, минулого року) вирішили з А кілька останніх годин року провести разом :) Спочатку пригледівся бар "Барабан", але як зайшли - то він вже закривався. Не довго думаючи нас потягнуло в "ЯпонаХату". Прикольно було спробувати солодкі ванільні роли з шоколадним соусом, дізнатися приблизну оцінку з історії соціології (уєєєєєєуєєуєууаааа!!:), позгадувати рік минувший та провідати в останній раз офіс ДА Х) Просто "провідати" нам було мало, тому на снігу величезними літерами вивели "ВІТАЄМО, ВМГО ДЕБАТНА АКАДЕМІЯ". Ще й засніжену машину, що поряд стояла, трохи розмалювали сонечками, усмішками та привітаннями :) А потім згадалось, що все це мені вже снилось :)

Чи Бог існує? Не знаю, але молитви він чує :) Сподіваюсь, що тенденція на краще продовжиться й надалі. Останнім часом маю багато речей та моментів, за які відчуваю вдячність. Вже ніде не болить, голова чиста, а сни... О, ці сни! Настільки наповнених, гостросюжетних та чітких, яскравих снів вже давно не було! Можна навіть сказати, що не було ніколи, але ж я не пам'ятаю, що снилося мені в два чи три роки. Сняться Дракони на скелястому острові, малий король Артур, відповідне бомбосховище. Сняться в цьому всьому вказівки на моє теперішнє, на мої фішки. Уві сні відчуваю, що є правильним, моїм, що змінювати не можна. Й бачу, чого краще позбутися, бо воно гребе мені мозок. Сняться люди зі своїми ролями. Вся інформація, зібрана за певний період часу, структурується, відрізується зайве, формуються чіткі скани людей. Також кричу "Дякую!" за поїздку в Донецьк - давно не було стільки тепла серед зими :) Й зайве вже не сидить в голові. Наче несвідома очистка - весь бруд, весь недоречн...

Міркування щодо психотропних речовин доводять до дуже цікавих снів. Цього разу снилося, наче дім у Бучі настільки високий, що вікна останнього поверху доходять до кромки дерев, але ті дерева були далеко, бо між ними та будинком розташувалася величезна маса води! Причому вона вже трохи цвіла. Наче все затопило, бо рівень води доходив до підвіконня, але у кімнати ще не заливало. Повз наш дім швидко та красиво пропливли якісь люди, наче на змаганні, й мене теж потягнуло у воду. От тільки одна з ласт випала з рук - довелось за нею пірнати. А я дуже не люблю вертикально вниз головою занурюватись - особливості з тиском. Але довелось якось змусити себе (здається подумки навіть йшла мова про хоробрість чи щось тому подібне) наздогнати її. За якийсь час з'явилась моя молодша двоюрідна сестра й теж полізла у воду - довелось віддати їй ласти, щоб у разі чого вона могла втекти від водяних жахів. От-тільки один з таких жахів наздогнав мене. Далі сон відбувався у тій же воді, але наче у іншому с...

Протягом ночі прокидало разів шість - певно відмірювались цикли сну. Десь вже на останньому "колі" мені подарували чудовий сон... Про інший світ та діамантових динозаврів. Той світ був великими гірськими джунглями, посеред яких стояла розбомблена будівля, від якої залишилась обпалена кухня без даху та двох стін. На ній збереглись стіл, підвішений буфет та газова плитка (колись на моїй власній кухні точно така стояла). Та й взагалі дуже на мою стару кухню схожа була... тільки обпалена. Потрапити у світ гірських джунглів можна було порталом, який був дверима на кухню. Вона змінювала своє положення та внутрішнє положення меблів. Пересування гірськими джунглями відбувалось на динозаврах, що були обсипані коштовним камінням, а по формі нагадували щось середнє між тиранозавром та верблюдом... Ще у тому світі була загроза. Дуже м'яка, ненав'язлива. Але щастя, що було фоном усього сну, заглушало тривожність. Небезпека сприймалась, як щось хороше. Через портал доводилось прохо...

По світу розвелись дивні істоти - великі ящірко-комахи яскравого забарвлення. У них довгі отруйні ікла й якщо такий вкусить людину, то той почне, наче переверетень, перетворюватись на таку ж істоту, а потім (можливо, це якось не вловилось) перекидатись назад. Але була якась дивна протиотрута, що дозволяла притримати трансформацію, зробити її більш контрольованою. Оскільки це мій сон, то не дивно, що й мене вкусили. Все інше - це розмиті біганина, ін'єкції "протиорути" та боротьба "за закритими дверима" (хтось ломиться, а хтось не пускає). Є підозри впливу таких "творінь": Аватар, Інший світ, оповідання моєї подруги та можливо внутрішня крекнутість. ______________ Боромир рятував якогось дивного хобіта від назгулів й вони впали в воду. Ніякої зброї Боромир не мав. В воді на них напав Кракен (точніше його живий кістяк, або щось на те схоже). Він чомусь був дуже малий, тому Боромир проткнув йому верхню щелепу кісткою, яку якось вирвав з Кракен...

Щось наче наповнює. Сни останній тиждень дуже справжні, мені нарешті сниться те, що у мене в голові. М-м, під музику якось і дихається легше... Кажуть, що дощі набридли, де ж те літо й все таке. А прошу, щоб щось таке протрималось ще хоча б до наступного понеділка включно.

За формальністю сну це був перший день на другому курсі Могилянки. І початок якогось математичного предмету. Викладачка маленька, складненька, сивенька, але цілком жвавенька й з зачіскою-їжачком. В аудиторії нас було чоловік 5-6, сама кімната досить мала. Першим чим пані викладач вирішила нас пригостити - це її улюблений математичний жарт. Вона написала на дошці певне рівняння, де у дрібній частині у знаменнику вираз множився на ℮ (~ 2,71 - але у моєму сні це чомусь було 2,36 ), трохи його розписала й спитала, хто продовжить далі. Вийшов здоровань в окулярах та з вусами, але років йому десь до 20. Його міркування з цього приводу зайняли десь півдошки. І мене раптом сяйнуло - "Воно ж скоротиться у тому ж самому вигляді!". Викладач схвально кивнула, підійшла до свого "жарту" й витерла ℮. Тобто, дійсно скоротиться у тому ж вигляді, але без ℮. Питання - куди поділось ℮?

Давно вже мені Кінець Світу не снився. Цього разу було щось середнє між СтарТреком та 2012. Але так само багато води. Все почалося з метро - у ньому всі ховалися невідомо від чого. Навіть виникла якась місцева гра, сенс якої знайти маленькі орігамі на певній території. У метро зі мною були якісь люди, що були синтезом моїх знайомих. Типу - Славко+Яромій, Юля+Уляна, Гризі+Оля та таке інше. Жоден не був чітко визначеним. Рятувалися на літаючих ковчегах. Вони "відштовхувались" вже від води. Страху не було взагалі. Наче все вже давно планувалося. Власне, дивлячись на ті ковчеги, можна здогадатись, що їх не за ніч перед екзаменом робили. Ще уві сні була білявка до межі схожа на Хіларі Дафф - їй шматок криги (пласка бурулька) проштрикнула щоку. Так, там почався дощ з пласкої криги різного розміру, але всі однаково гострі. Таке відчуття, наче сон дивився уривками, хоча я не пам'ятаю, щоб щось порушувало мій спокій. Було багато зірок. Наче всі хмари пірнули в Океан (тепер вже дій...

От-так от, малятка, щось йде й не завжди повертається. Хворію, певно дуже, тому що сни що лихоманка - знайомі, дерева, слова без розбору, сварки без сюжету, люди без очей. Вже десь тиждень не бачу очей людей, які мені сняться, хоча вони логічно мали б бути. Пам'ятаю як снився спокій, але дуже давно. Колись сни були наче фільми - сюжет, діалоги, початок, кінець. А ще були сни-калейдоскопи - без перебільшень, усю ніч калейдоскоп перед очима. Дещо втрачено. Сонечко втратило промінчик й я не знаю, як її підтримати. Сталося дещо жахливе, що не мало статися. У всякому разі, зараз. Відчуваю певну свою провину й щоночі молюся. Дивно, у Бога я вірю, а церкви трошки на дух не переношу. Вчора дивилися фільм у кіно-клубі, що орендує приміщення у сьомому корпусі Лаври. Мене стискало щоразу, як гуділи дзвони. Мені важко знаходитись у церквах. Хіба що Кирилівська Церква - вона моя рідна, там я у безпеці. З чим пов'язано навіть знати не хочу - все одно, як називати, суть не зміниться - просто ...