Неоподаткований персонаж

...треба перебрати, щоб побачити своє обличчя? Що б я собі думала, якби знала, що це назавжди? От як моє життя та відчуття є зараз – назавжди. Треба бігти дуже швидко, щоб просто лишатись на місці. Чомусь я сподівалась, що коли почну спостерігати за своїм обличчям, то прогрес буде щасливішим, але я навпаки все більше розсипаюсь на пил.

захистити диплом в червні; tier2 до кінця року (цілі щомісяця); виконати план на подорожі + Потата; розібратися з харчуванням (sustained system that works for me); мінімальні покупки (лише 12 зі сфери одягу та косметики); знайти час для мов; внедрити спорт у свій розклад; знайти максимальну чесність з собою; ознайомитись з рок-класикою.

Романтика, що пробивається крізь завіси логіки, переповнює мене й рветься зовні. Моє кохання до тебе вже описали класики ХІХ століття, тому я просто вставлю це посилання. З того, що мені хотілось би додати, я обираю росу, яку розсипаю перед тобою, коли ти вранці прокидаєшся й босоніж йдеш. Додам сонце, яке сходить у мені, коли бачу твоє обличчя. Сутінки, які настають, коли ти мене покидаєш. Молоко з медом, яке наповнює мої жили, коли ти близько... дуже близько. Додам свої мрії, які легкими хмаринками заволочують моє небо, коли ти на горизонті. Додам людей, батьками яких я хочу нас уявляти. Це все, що я не хочу закреслювати. І хай ти моє минуле, ти - моє тепло. І хай ти моє майбутнє, ти - мій захист. І хай цей теперішній лист доставлять тобі вчасно. Поки я ще дихатиму. Усім, кого ♥ і ♥

Мріють про роботу . Навіть скоріше про основне заняття - щось, що приносить задоволення та й певну матеріальну винагороду, що теж непогано. Щось, що розвиває творчу жилку чи якийсь талант. Щось, на що не шкода витрачати більшу частину свого дня. Мріють про роботу, у якій би поєднувалось все, що загалом подобається. Мрія збувається: а що далі? Яка ціль існування? Мріють про подорожі . Локальні - відвідати якесь конкретне місце, чи більш широко - об'їздити увесь світ! Побачити нові місця, познайомитись з новими людьми, торкнутись нової культури, відчути усю Землю своїм домом! Я зараз, загалом, раз на місяць кудись мотаюсь на вихідні (поки що у межах України). Вже з'явилось відчуття - "в інше місто, як за хлібом з'їздити". Пропала ця романтика потягів, нових місць - навіть коли вони дійсно нові. На певному етапі таке й зі усім світом для тебе може статись. Так довго не намрієшся. Теж з'явиться потреба мати інший сенс. Мріють про конкретну річ . Предмет одягу, поб...

- Думаю, ти б стала непоганим викладачем. - Чому? - Ну, у тобі наче від природи закладено вміння координувати людей. Це виглядало прикольно. - Від природи я лише шалено красива та потенціально розумна :) Все інше вже справа досвіду та навчання. - Бачу, ти себе дуже любиш :) - Ну кому ж ще як не мені? :) - Тобто? Типу, тебе більш ніхто не любить, окрім тебе самої? :) - Не так. Просто любов до себе убезпечує сенс мого життя. - Як? О_о - Просто виходить, що за будь-яких варіантів розвитку - втрата, зрада, смерть, обман, розчарування, чортів кінець світу - завжди, абсолютно завжди у цьому світі буде як мінімум одна людина, що мене любить. Тобто я завжди матиму заради чого жити. За абсолютно будь-яких варіантів. Це створює відчуття безпеки. Типу, я завжди буду комусь потрібна. Вважаю, що це досить таки непогано - жити заради тих, кого любиш, й тих, хто любить тебе. Особливо, коли це взаємно. А що може бути ще взаємніше, ніж любов до себе?

Неймовірно гарна легка анімація. Неймовірно простий сенс.

Колись вони звучали свіжіше, почуття вкладене у кожне слово. Навіть у кожен фейл. Тепер вони професіонали, кожен звук відточений, зіграний, налаштований. Це теж чіпляє та наповнює. Але дивлячись цей запис, наповнюєшся свіжістю. Саме ця музика, це звучання надихали й викликали мрії стати рок-музикантом.

Зрозуміти намагаються небезпечні елементи - психопатів, вбивць, звірів тощо - щоб убезпечити себе знаючи причино-наслідкові зв'язки, що стосуються даних явищ. Тому не треба розуміння. Не розуміючи, але кохаючи людину, показуєш, що довіряєш їй, бо йдеш відкритий - віриш, що ця людина не становить небезпеки для тебе. Не завжди можеш кохати тих, з ким маєш взаємне розуміння. Тому потребуєш просто кохання, а не розуміння.

Переглядаючи свої кіношні архіви, довелось відмітити, що "Нью-Йорк, я люблю тебе" сподобався мені набагато більше за "Париж, я люблю тебе". У "Парижі" якось все дуже по карточному, наче з листівки змальовано - метафорично, несправжньо й... не звично, напевне. А от "Нью-Йорк" дуже живий. Сюжети короткометражок плавно перетинаються одне з одним, утворюючи косичку легких сюжетів про любов та кохання. Якщо обирати... То я хочу, щоб мене любили як у "Нью-Йорку...".

Останнім часом чим цікавіша, симпатичніша, коханіша або рідніша мені людина, тим більш серйозна хворь у неї з'являється. Туберкульоз, рак, шизофренія, невідомі трабли з головою, серце+нирки на межі тощо. Це не ті люди, яких я дозволю собі втратити. Не у цьому житті. Всі житимемо. Ще й як.

Маю відчувати щастя, бо коли я кричу - мене чують. І відчуваю. Все ще є люди, не так багато, але вони живуть, які можуть викликати мій сміх, посмішку. Ті, кому я можу покласти голову на коліна й віддати свої руки. Все ще є ті, кого можу шукати з зачиненими очима й знаходити. Так! Мої друзі! Я вас дуже люблю! Страх зник, тепло з'явилось. Все ще рве з середини, все ще не знати що робити з цим життям, все ще я речі, за які дуже хочеться омити руки в крові. Але за ці руки мене вже тримають. І мертве всередині серце вірить. Дякую. Тим, хто вбив. І тим, кому ще потрібне моє життя. Хоча провина за все досі лежить на мені. Не хочу ховати цю вдячність - дякую безмежно за те, що мені все ще є кого любити. Це важливо відчувати поряд щосьтеплеіживе. Життєво необхідно. Дякую...

Ждать, дышать, думать, мечтать, снить и двигаться. Но раз остановиться, закрыть глаза и зарыдать от счастья. Театр - это место, в котором меня наполняет счастье. Настолько прекрасное, сильное чувство, что кажется, что ты спишь и ничего реального здесь нет. Есть только настоящее. И так же сильно не хочешь просыпаться. И до неприличия громко хлопаешь - иначе не можешь. Лишь смеяться и рыдать предпочитаешь тихо, потому что знаешь - рядом ещё кто-то плачет и смеётся. Театр - это место, где люди делятся с тобой своей жизнью. Но я люблю далеко не всякий театр. Я люблю, к примеру, "Квартет И". Одни из самых удивительных мужчин в этой жизни. Они действительно делятся жизнью. Идёт спектакль, ты знаешь, что они говорили и делали это n-количество раз, но всё равно в восторге внимаешь каждому слову, потому что "всё как в первый раз"! Потому что они делятся жизнью по настоящему! Во всяком случае, такое складывается впечатление. Театр - это счастливое место. Я не хочу от туда вых...

Прийшла 30 серпня о 16:26. Осінь то є найкраща пора року. Принаймні Ведмедя вона повністю повертає до життя. Кров теплішає, повертається нормальний апетит, думки жвавішають, рукам є чим зайнятись. Осінню фарби навколо насичені, межі чіткіші. Тепла і холоду порівну, саме так, як має бути. Харчове різноманіття найбагатше - саме зараз найдоцільніше вживати якомога більше овочів, ягід (особливо кавунів - вересень то їх пора). Осінь надихає. Вона зріла, вона яскрава, вона - дихає. Завжди здавалось, що осінь то єдина пора року, що може дихати. І ми дихаємо разом з нею - глибше, якісніше, свіжіше. Народжуйте дітей восени - вони вам потім подякують - адже то є так прекрасно асоціювати себе саме з цією порою. Порою краси і рівності, розуму та зрілості, кохання та дощів. Закохуйтеся осінню - тоді ваші спогади у будь-якому разі будуть м'якими та теплими. Бо щоб не сталось - осінь завжди стирає погане. Осінь захищає. Мовчати найкраще осінню - бо тоді за нас говорить все навколо. Дерева, вітер,...

"Бог существует в трёх проявлениях - природа, любовь и чувство юмора. Природа помогает нам жить, любовь - выжить, а чувство юмора - пережить. Пока мы смеёмся, мы всё переживём!" Михаил Задорнов

- Перестань кусатись! - Не можу, ти смачний. (с) Даяна майже завжди жила своїм минулим. Бо вважала, що існує лише воно - адже вже було, тому лише у ньому можна бути певним. Лише у минулому є всі відповіді, навіть на майбутні питання. Минуле як безпечна територія, вже розміноване поле. Але вона почала відчувати, що стала в'язнем свого минулого - воно займало всі її думки, воно вже не було досвідом - воно стало зайвим мотлохом на горищі. І з цим треба було щось робити. - Бачиш он ту зірку? - Ага... - А вона тебе ні. Їй взагалі по фігу чи бачить її хтось. - То на фіга вона тоді так сяє? Типу "Ой, дивіться, яка я непомітна"? - ... (с) Одного разу Даяна потрапила під дощ. Це було трохи згодом після того, як її почали тривожити думки про минуле. Першим бажанням було сховатись від холодних крапель, але у ній заворушилось щось нове - думка про те, що вона завжди ховалась від дощу, бо... бо так було завжди! Значить так і має бути. Даяна склала парасольку й очима пошукала місце ...

Люблю все просте. Прості кольори, смаки... Зараз їм шоколадний пломбір - й це з біса найсмачніше морозиво у світі! Ще люблю ваніль - ванільне морозиво, ванільний аромат... просто ваніль. Люблю прості прямі слова, прості думки. Ні, думки ні. Складне приємно лоскоче мозок, але коли воно всюди навколо тебе - то, знаєте, від лоскоту й вмерти можна. Щодо простих слів, маю на увазі, що за словами стоїть саме той сенс, що вони виражають за замовчуванням. Без напівтонів та натяків. Складні слова можуть бути приємними та цікавими лише між людьми, що дуже добре розуміють одне одного - у них словник спільний. Тоді це має сенс - це відгороджує їх від іншого світу, залишаючи у своєму власному діалозі. Люблю прості фільми. Люблю не лише їх, але вони розслабляють, віддають тебе рефлексам. Вираз обличчя стає простий, спокійний, чіткий, коли дивишся такі фільми. Просто смієшся, просто бачиш, плачеш, розгадуєш. Люблю прості позиції. Я тебе люблю. Я тебе ненавиджу. Ти мене дратуєш. Хочу намалювати твій п...

Заборони мені кохати. Все одно не послухаю. Бо ніколи нікого не слухаю. Чому тебе так багато й ти постійно у дзеркалі? З 2005 року у мене була стійка думка, що справжнє кохання завжди взаємне, а все інше - пристрасть, бажання, жадоба, симпатія, обман, віра у книжкове майбутнє. Знайома хорошу статтю підкинула, чи може то була вирізка з книги? Не знаю, але форум був тоді корисним. Потім через драму, що й мене зачепила, хоча не сильно мене стосувалася, віра у кохання зникла взагалі. Поступово щось все одно наповнило мої жили й змусило повернутися до цього питання (б**, а так добре було!). Кілька зустрічей, розмов, фільмів й я знов вірю. А зараз минуле Ведмедя привело до думки, що кохання - фізіологія. Думка не нова, багато разів пояснена, засуджена, підтримана, описана. Я парюсь абсолютно зайвими питаннями й слухаю абсолютно зайву музику, але такий я тип фріку, з'їжте мене на вечерю. Хочеться написати ще й про фріків, але зараз про "чисте і високе" (ні, мова не про мене піс...