Те, у чому ~20% населення планети бачить сенс існування, має бути приємним
Заборони мені кохати. Все одно не послухаю. Бо ніколи нікого не слухаю. Чому тебе так багато й ти постійно у дзеркалі?
З 2005 року у мене була стійка думка, що справжнє кохання завжди взаємне, а все інше - пристрасть, бажання, жадоба, симпатія, обман, віра у книжкове майбутнє. Знайома хорошу статтю підкинула, чи може то була вирізка з книги? Не знаю, але форум був тоді корисним. Потім через драму, що й мене зачепила, хоча не сильно мене стосувалася, віра у кохання зникла взагалі. Поступово щось все одно наповнило мої жили й змусило повернутися до цього питання (б**, а так добре було!). Кілька зустрічей, розмов, фільмів й я знов вірю. А зараз минуле Ведмедя привело до думки, що кохання - фізіологія. Думка не нова, багато разів пояснена, засуджена, підтримана, описана. Я парюсь абсолютно зайвими питаннями й слухаю абсолютно зайву музику, але такий я тип фріку, з'їжте мене на вечерю. Хочеться написати ще й про фріків, але зараз про "чисте і високе" (ні, мова не про мене після душу).
Люди дуже швидко розмножуються (ще швидше лише гризуни та комахи - навіть рибам ми не завжди даємо фори). Вважаю, що це прямо пропорційно середньому віку особини. На дні Тихого Океану є гриб, який живе десь 2 тис. років. Щось схоже на процес розмноження він проводить раз на 300-400 років. Ще б згадати його назву... Якби не треба було розмножуватися, романтики XIX століття не придумали б кохання. Зовсім скоро, коли процедура розмноження матиме трохи інший характер (пам'ятаєте фільм про замороженого Сталоне? а я от знов назви не згадаю), то кохання стане інтелектуальним придатком, з яким людство не захоче прощатися, бо це... приємно. Те, у чому ~20% населення планети бачить сенс існування, має бути приємним. От, десь така логіка.
З 2005 року у мене була стійка думка, що справжнє кохання завжди взаємне, а все інше - пристрасть, бажання, жадоба, симпатія, обман, віра у книжкове майбутнє. Знайома хорошу статтю підкинула, чи може то була вирізка з книги? Не знаю, але форум був тоді корисним. Потім через драму, що й мене зачепила, хоча не сильно мене стосувалася, віра у кохання зникла взагалі. Поступово щось все одно наповнило мої жили й змусило повернутися до цього питання (б**, а так добре було!). Кілька зустрічей, розмов, фільмів й я знов вірю. А зараз минуле Ведмедя привело до думки, що кохання - фізіологія. Думка не нова, багато разів пояснена, засуджена, підтримана, описана. Я парюсь абсолютно зайвими питаннями й слухаю абсолютно зайву музику, але такий я тип фріку, з'їжте мене на вечерю. Хочеться написати ще й про фріків, але зараз про "чисте і високе" (ні, мова не про мене після душу).
Люди дуже швидко розмножуються (ще швидше лише гризуни та комахи - навіть рибам ми не завжди даємо фори). Вважаю, що це прямо пропорційно середньому віку особини. На дні Тихого Океану є гриб, який живе десь 2 тис. років. Щось схоже на процес розмноження він проводить раз на 300-400 років. Ще б згадати його назву... Якби не треба було розмножуватися, романтики XIX століття не придумали б кохання. Зовсім скоро, коли процедура розмноження матиме трохи інший характер (пам'ятаєте фільм про замороженого Сталоне? а я от знов назви не згадаю), то кохання стане інтелектуальним придатком, з яким людство не захоче прощатися, бо це... приємно. Те, у чому ~20% населення планети бачить сенс існування, має бути приємним. От, десь така логіка.
"Руйнівник" :) Щось цей фільм впевнено розкручується у нас на блогах.
ВідповістиВидалитиСподіваюся почуття ніколи не втратять місця в житті, бо тоді знову станемо просто підвидом тварин і усе оригінальне, що у нас залишиться - це "абстрактне мислення".
Згадалася думка Якушика (викладач політології) про те, що німецькі вівчарки вміють абстрактно мислити :) Почуття, думаю, нікуди не дінуться - "излишки интеллекта", властиве людині
ВідповістиВидалити