Неоподаткований персонаж

Вирішили з Рижиком махнутись пальтами.

Прости меня, прости меня, Что я стакан разлил вина, Что я удила закусил, Что мыши ногу откусил.

Буває, що все ок, чудовий день, чудові люди та події, але перед сном якась мала дрібниця так спаскудить настрій, що аж шкода за весь той день, що пройшов. При чому дрібниця, через яку навіть і не варто паритись. Але так мало речей, через які я парюсь, що можу дозволити собі паритись з такої дрібниці, як моє ім'я. Захарили вже неправильно писати. Хтось дограється і отримає українським правописом по голові. Що б там у тому правописі не було написано стосовно цього питання.

Це певно найбільш ідіотський просип у моєму житті. Ніхто не прокинувся, бо мені снилося, що це вже сталось, що я вже збираюсь, снідаю, вдягаюсь, виходжу з дому і їду на пари. Якби мати не розбудила, то так увесь день й пройшов уві сні. Але все одно розбудила запізно. Вийшло певне передзеркалення вчорашнього дня - коли мене з якогось переляку підірвало рано вранці з чіткою думкою, що о 9:00 я маю вийти з дому. Й лише вже в Могилі, коли перетнулись з моєю сокурсницею, яка мала пару раніше, до мене дійшло, що мене тут ще дві години не має бути.

Перший урок, який дав мені новонароджений рік: найголовніше - піднесений дух. Тоді, навіть якщо нічого не вийде, то хоча б настрій хороший буде :) Деякі вчинки я роблю лише тому, що це я. Наприклад, підриваюсь з-за столу о 23:03, фігачу у центр з ризиком зустріти НР у метро чи тролейбусі, шукаю людину, яка не має телефону і не знає, що я її шукаю, не завтикую загадати бажання, не знаходжу цю людину, стою на високому паркані, співаю, йдучи домів, відмовляюся від травки, яку пропонують приємні трохи п'яненькі перехожі і доганяюся салатиками о третій ночі, бо нікуди вони від мене не втікли :) З Новим роком! Все буде так, як ми захочемо.

Для старту нам необхідні певні попередні приготування: придбати квиток на потяг Київ-Одеса, час відправлення якого 23:14; купити квиток на концерт в Могилянці на невизначений час у день відправлення потягу; зібрати речі, виїхати з дому близько 17:00. Тепер наші дії: Прийшовши на концерт, провести там гарно час з друзями, дочекатись його кінця, піти з Могилянки близько 21:30. Подивившись на годинник визначити, що ще багато часу й піти з подругою у кафешку на Контрактовій перекусити перед дорогою. У кафешці згадати, що ви ж до фіга як довго толком не спілкувалися й спробувати обговорити усе, що набігло за цей час. Важлива умова: забути про годинник! За якимось раптовим писком інтуїції глянути на годинник, визначити, що вже 22:45, а ви досі на Контрактовій. З шаленою швидкістю попросити рахунок, залишити подрузі свою частку й вилетіти з кафешки. Швидко спуститися в метро, згадати, що у цей час воно ходить з інтервалом у 10 хвилин, побачити на табло, що потяг у потрібному вам напрямку поїх...

Захотілось періодично робити якісь дурниці. Щось таке смішне, але в той самий час дійсно дурне! Дуже дурне, й від того особливо смішне :) Але й говорити про те багато не дуже хочеться. Ну типу... зробити дві тяги косячка на парі з дискретної математики - DONE . :)