Неоподаткований персонаж

Взяли в полон "Азов", вкрали зерно, залізо, дітей, крадуть мову і пісні. Хочу стояти під зливою, щоб знову кричати вірші. Хочу плакати по команді. Хочу гладити оленів в Лапландії. Хочу потиснути руки Жадану і Притулі. Хочу обійняти і подарувати ще один кулон в нікуди. Хочу взяти гітару, хочу кричати у сламі. Хочу щодня дарувати цукерки Мамі. Хочу обійняти Тата. Почути сміх Бабусі. Хочу знати, що Хазяїн живий і більше не буде революцій. Неймовірно відчувати вдячність до Ковіду, що відтянув початок війни, поки я змогла стати на ноги. У бабусі стався інсульт, зараз вона вже в реабілітації. Хочу допомогти хоч грошима, але поки вони відмахуються. Я ходжу в терапію, а насправді просто хочу свою квартиру. Хочу обставити її у морському стилі. Треба більше медитувати, але не для себе, а щоб не бути грубою до людей. Україні надали статус кандидата в ЄС, але я не відчуваю з цього приводу нічого. Майдан, Небесна Сотня, Крим, Донбас, лютий – це все не мало бути ціною. Не мало бути "н...

Треба повертатися до звички писати. Мені іноді приходять нагадайки наче з минулого життя з LiveJournal про що я писала півжиття тому. Наприклад, я вже й не пам'ятала, що робила косплей на Авріл Лавінь у літньому таборі. Та й взагалі пам'ятаю все менше і менше, від того і важливість нотаток. Якщо почитати мої дописи, то складається враження, що я доволі депресивна людина, хоча самій мені здається, що погано лише зараз, а колись-то я була щаслива бо мене ж обливає дощем щасливих спогадів. Але воно і добре, емоційний фон забувається, події лишаються. Вже зараз я заледве можу згадати як погано мені було в серпні минулого року, лише який красивий Монт Сан-Мішель. Я живу в Амстердамі. Пам'ятаєте ту живу мрію, яку оформилась у моїй голові 25-26 червня 2014 року? Я тоді жила з Вікою в Берліні й на вихідні поїхала в Амстердам. З тої поїздки пам'ятаю як пропустила свою зупинку тричі, бо не могла намилуватися містом за вікном трамваю, як Саймон вчив мене кататись на велосипеді, як...

Вийшло лише з мамою, але таки подарувала їй на День Народження квитки до Талліну. Було дуже круто знову відчути себе тут туристом та показати мамі чим я зараз дихаю. Не обійшлось без драми, але це було свіжо. З'явилось відчуття, що нам з мамою краще бути друзями, ніж дитиною-матір'ю. Вже зовсім інші шляхи, мало де перетинаються, тому вже мало де можу питати поради чи сподіватись на її досвід. Захотілось захистити її.  Піднялися на телевежу Талліну, навіть вийшли на зовнішній майданчик – було так вітряно, що аж відчували як нас зносить :) Внизу мамі сподобалось більше)) Випадково потрапили на концерт Руслани на Площі Свободи, було доволі тепло. Зрозуміла, що дуже скучу за своїми рок-концертами тут.  Ще було дуже класно на вершині Церкви св. Олафа – було так тепло, що ми там майже півгодини пробули! Прям хотілось дістати бутербоди, каву та лишитись там.