Півжиття тому

Треба повертатися до звички писати. Мені іноді приходять нагадайки наче з минулого життя з LiveJournal про що я писала півжиття тому. Наприклад, я вже й не пам'ятала, що робила косплей на Авріл Лавінь у літньому таборі. Та й взагалі пам'ятаю все менше і менше, від того і важливість нотаток.

Якщо почитати мої дописи, то складається враження, що я доволі депресивна людина, хоча самій мені здається, що погано лише зараз, а колись-то я була щаслива бо мене ж обливає дощем щасливих спогадів. Але воно і добре, емоційний фон забувається, події лишаються. Вже зараз я заледве можу згадати як погано мені було в серпні минулого року, лише який красивий Монт Сан-Мішель.

Я живу в Амстердамі. Пам'ятаєте ту живу мрію, яку оформилась у моїй голові 25-26 червня 2014 року? Я тоді жила з Вікою в Берліні й на вихідні поїхала в Амстердам. З тої поїздки пам'ятаю як пропустила свою зупинку тричі, бо не могла намилуватися містом за вікном трамваю, як Саймон вчив мене кататись на велосипеді, як ми мали розмальовані обличчя на фестивалі, як познайомилась з Яною та обідала з Юльчиком. І палюче бажання жити в цьому місті. Сім років потому :)

Я вдячна за Естонію. З кожним днем все більше, маю лише відчуття ніжності та цінності до неї. Багато мого дорослішання відбулось саме за життя там. Ну і особливо зараз, живучи в аж надто бюрократичній країні, я з теплом згадую next-next-done в естонській системі.

За час пандемії я змогла сформувати якесь поняття дружньо-сімейного кола в Естонії. Ми почали іноді працювати разом з дому з Полом, а після роботи їхати кудись на парковку за місто чи біля набережної за кавою. Почала частіше вечеряти у Майкла з Туралом, що потім перетворилося на цілі вечори з компанією людей. Віта, Кармен та Аллар були постійними членами кола, навіть свій чат маємо. Я вже півроку у Нідерландах, але ми підтримуємо зв'язок, навіть краще, ніж я сама очікувала! З Вікою ми дуже ретельно вибудовували наші стосунки на відстані, тому я чітко розуміла, яка це робота і якої включенності вона вимагає. Але зараз вже трохи розслабилась з цього приводу. Під час пандемії майже всі стосунки, що ми мали, були на відстані – все, що могло відсіятись, вже відсіялось.

Раніше Амстердам був моїм місцем сили. Тут було добре, навіть якщо світ падав. Останні два тижні була в Києві (через пандемію не була вдома півтора роки) і лише позавчора прилетіла назад. Це була дуже освіжаюча поїздка, сповнила мене енергією, майже як свого часу Індія. Від того вчора вночі задалась питання – чому мій внутрішній стан так сильно залежить від мого місцезнаходження? Країни, в яких я живу, доволі сильно визначають чи я щаслива. Раніше мені не подобалась залежність від людей у цьому плані, а сама не дуже звертала увагу на місця. Відклала собі на подумати. Бачу як інші люди в цілому лишаються собою, де б вони не були. Звісно, якісь місця можна любити менше чи більше, але ж не прям всього себе перевертати.

Сподіваюсь, звичка писати лишиться. А там хто зна, може знову почну малювати.