Неоподаткований персонаж

  Такі теплі дні хочеться тримати у собі дуже довго. Згадувати потім, смакувати. Наче знов тримаєш чашку чаю на морозі, співаєш з вуличним музикантом, гуляєш різдвяними вулицями. Такі вечори тримають у рівновазі. Цього морозного дня тепло валило просто звідусіль! Від розмови з подругою, від планів на Новий рік, від чаю з м'ятою, від шоколаду. Добре було бачити Простихлюдей, добре було гуляти з Потатою, добре було навіть у МакДаці :) Захоплююче та трохи страшно було на "Моцарті та Сал'єрі", де мій театральний керівник грав Моцарта. Весело було пінгвінами добиратись до метро. Затишно, кожної хвилини було затишно. І коли шарф спадав, і коли пальці мерзли, і коли ноги ковзали. І коли сніжок покривав голову, плечі. Рівномірно, без вітру. Дивлячись на святково прикрашений Київ, дійсно вдається забути про усі проблеми, що у собі тримає наша країна. Бо радієш дрібницям.

Ждать, дышать, думать, мечтать, снить и двигаться. Но раз остановиться, закрыть глаза и зарыдать от счастья. Театр - это место, в котором меня наполняет счастье. Настолько прекрасное, сильное чувство, что кажется, что ты спишь и ничего реального здесь нет. Есть только настоящее. И так же сильно не хочешь просыпаться. И до неприличия громко хлопаешь - иначе не можешь. Лишь смеяться и рыдать предпочитаешь тихо, потому что знаешь - рядом ещё кто-то плачет и смеётся. Театр - это место, где люди делятся с тобой своей жизнью. Но я люблю далеко не всякий театр. Я люблю, к примеру, "Квартет И". Одни из самых удивительных мужчин в этой жизни. Они действительно делятся жизнью. Идёт спектакль, ты знаешь, что они говорили и делали это n-количество раз, но всё равно в восторге внимаешь каждому слову, потому что "всё как в первый раз"! Потому что они делятся жизнью по настоящему! Во всяком случае, такое складывается впечатление. Театр - это счастливое место. Я не хочу от туда вых...