Неоподаткований персонаж

The Toraja are an ethnic group indigenous to a mountainous region of South Sulawesi, Indonesia (picture by Alex ) Дуже зачепило фото цієї далекої від мене жінки, яка готується до церемоніального танцю (я так собі гадаю). Про що вона думає? Ким вона була народжена? Що планує зі своїм життям? Наскільки її життя взагалі відрізняється від мого? Я живу в тій частині світу, де стандартний рух речей виглядає приблизно як школа-універ-робота-подорожі-сім'я, але ж так не всюди. Наче на одній планеті, але деколи виглядає як інший світ. Який її звичайний день? Що вона їсть? Про що мріє? Чи для неї вже все сплановано? Чи має вона амбіції? Що для неї важливо? Вона щаслива? Чи їй теж треба писати диплом? Х) (бо то ж весь мій світ зараз) Як вона сприймає себе? Що вона вміє? Як нагадайка за інший погляд. Такий собі маячок про те, що світ більший, ніж наші проблеми.

Напевно ще жоден предмет в універі мені не був таким важливим. Здати JF означало довести не лише оточуючим, що хвилювало мене набагато менше, а скоріш собі, що можу потянути цю сферу і це може у перспективі бути моїм. У всякому разі, якщо колись зміню профіль, то це буде не тому, що не вдалось. Це був тяжкий, але благо цікавий курс – щотижня домашні, навіть до паніки деякі доводили :Р Але поряд був Integer, який завжди знаходив час пояснити та навчити – маю величезну вдячність моєму другу, що був поряд і розумів важливість. Ще купа пост-матеріалів лишилось розібрати, зрозуміти, прочитати, полагодити тощо, але хоча б маю тепер напрямок. Побачимо, що з тобо вийде. Але хоча б матиму круту професію на випадок чого :) Добре тримати це як фокус, коли не знаєш що робити – трохи очищує голову від шуму.

Добре відчувати землю під ногами після довгий пошуків. Нарешті знайшлась відповідь на питання "Навіщо я це роблю?". Нарешті кожна дія має сенс та наслідок, а не просто бурхливе море випадковостей. Хоча все ще досі є непевним, але це орієнтир, наче маяк, мій особистий кістяк. Тепер знаю де я і що роблю – а головне для чого. Зараз я в Естонії, і буду тут ще 2-3 роки. Поки що вчусь в універі, працюю, іноді відпочиваю і подорожую. Коли закінчу магістреську, то ще може рік просто попрацюю, а потім повернусь додому – в Україну. Вже матиму досвід, якісь фінанси. Можливо навіть продовжу працювати в тій же компанії, просто дистанційно та іноді навідуватимусь, щоб підтримувати контакт – буде видно. За цей час сконцентруюсь на своєму навчанні та на тих курсах, що пропонує компанія – Естонська мова та Java Fundamentals. Коли закінчу магістерку, то зможу більше часу присвятити онлайн освіті, французькій та ще хочу піти на курси в автошколу. В загальному за своє життя хочу пож...

Раніше поїздка на два дні викликала приємне тремтіння та хвилювання. Потім стало звично, як за хлібом в інше місто поїхати. Перша поїздка закордон забрала стільки часу та приготувань до неї, хоч всього на всього тиждень. Тепер 2 роки. Їду на два роки і не знаю чи радію тому. На підготовку лиш кілька тижнів, все в останній момент, все вимагає уваги. Чомусь приємного хвилювання нема. Навпаки, усе напруження, що тримається вже майже рік, наче досягає свого піку, хоч вже не відчуваєш тиску, бо звик, але він дається в знаки. Так, наче вже не відчуваєш болю в спині від важкого наплічника, але щось заважає рухатись та дихати. Наступна точка, коли теоретично може наступити розслаблення, буде аж за три місяці. Ще три місяці, хоч і були сподівання на вересень. Але ще рано, ще багато чого треба зробити. Шкода покидати те, що цінувалось тут, але більшість з того вже й так розвалилось, а інше нікуди не дінеться, берегтиму в серці. Шкода, що Рижика вже нема в моєму житті, але цього вже ...

Місяць наче нове життя. А ще місяць попереду, навіть не знаю, що він принесе. Два місяці далеко від дому, в іншій країні дуже добре почистили простір голові. Хоч відчуваю, що ще є зайве. Але тепер краще відчувається, що важливе, хто важливий. З'явилось краще розуміння себе та процесів всередині, трохи більше гармонії, трохи більше знання, досвіду. Згадалось те, що було очевидним років 5 тому, але чомусь не відклалось. Відстань наче відфільтрувала зайве, а нові люди нагадали про важливі ідеї та поведінку. Липень дав зрозуміти, що марно планувати надовго, хоча б зараз. Зараз живу у Берліні , цього разу нарешті окремо, бо липень було проведено в одній кімнаті ще з двома людьми, однією з яких була навіжена господарка, яка в кінці кінців нас виселила :) Напружений був час, але зараз згадую лиш з посмішкою. Тепер маю свою кімнату, живу з двома молодими німкенями, дуже приємні дівчата. Ці вихідні їх нема вдома, тому хата повністю у моєм розпорядженні. Тут відчувається спокій та д...

Абсолютно раптово час перестав мені належати, хоча саме я ріжу його на шматки, як ласий торт. Але начиння у нього таке ситне, що боюся переїсти. Усі поставлені цілі раптом змішалися та розсипались, як книжки із шафи, що впала. Збирай їх тепер, впорядковую. Лише другий день вересня, а навколо вже все крутиться. Був приблизний план на рік десь у середині серпня, а сьогодні вже все переписано, бо останній тиждень літа багато чого круто змінив та поставив під питання. Цей рік буде серйозним випробуванням і я дуже спробую не довести себе до перевтоми та вирубання, як це сталось цього літа. Щільність часу зашкалює - у планах високий бал у навчанні, німецька, англійська, польська; поновлення у групі з лінді-хопу (джазовий танець), спортзал; робота за спеціальністю; дебати - ДК в Могилянці, турніри, тренінги. Ну й дуже хотілося б продовжувати грати на гітарі, розвиватись у тому. А в тому всьому ніхто не відміняє фести, концерти, поїздки в інші міста та й просто життя :) Встигну...

  lord of the dance; time gap; великі простори та сильний вітер; ктулху від великого брата; парк горького; москва-ріка; петро І; єкатерина ІІ; їжачки; творожок; бананове варення; косички з сиром; фіцджеральд та бенджамін баттон; 12; балакуча кицька; надувний басейн; тіммейт-ігнорант; не-брейк; творча натура тунеядця; зручний рюкзак; забуті опції; космостар; червона площа; невчасний старбакс; не-сон; розірвані кеди; жива музика; фешенебельний socials; невгаданий теб; нічне місто; не-мінськ; mortal combat; невпізнавана; дике метро; лайм-м'ята; доширак; tate; барашки; bitcoin; доктрина переносу відповідальності; брат; одинокий; ліхтарі; бажання біля кремля; мостова; пошуки продуктів; мафія; ігорі; вднх; коло огляду; кульки з мукою за ірраціональність; блакитний потяг; золота україна; брат; монорельса; старий арбат; hard rock cafe; стіна цоя; не-храм христа спасителя; ледве потяг; програміст з рівного; розрив; макдак.

Іноді бувають дуже правильні дні. Сьогодні не такий, але все одно моментами було добре. Не хочу писати ні про що, але відчуваю, що струни мого ентузіазму розтягнулися не гірше моїх нових струн на гітарі, які вже і чіпати не хочеться. Хай приходять до тями, а я трохи пізніше розберуся. А ось це відео натякає, що мені не вистачає вражень :) Так буває, зокрема, коли багато чого крутиться-відбувається, але вже по накатаній, майже все те саме. Єдине сподівання - поїздка до Білорусі за два тижні. Там точно має бути щось.  А взагалі, враження варто шукати в собі, в людях навколо - це матеріал, що завжди під рукою. Аби лиш вистрибнути з білячого колеса.

Хочу поїхати десь у Європу зовсім без грошей. Лише квиток туди і назад. Проживання - couch surfing або як доведеться, пересування - автостопом, харчування - бартер, послуга за послугу. З собою спальний мішок, гітара, мінімум речей. Все, що знадобиться, добуватиму вже у процесі подорожі. Нові люди, нові території, нові враження, досвід, вміння, спогади, страхи, ситуації, горизонти. Відчуваю, що це дасть серйозний поштовх. Дасть більше розуміння, спокою. Наче наодинці з собою, зі своїми думками, але й серед людей, з людьми, до людей. Хочеться кудись просто зникнути на тривалий період. Але не просто поїхати. Мені необхідна дія! Вже досить звичайних тріпів, де все безпечно і зручно. Я хочу кожну секунду відчувати живу боротьбу, а не надуману. Відчути справжній страх та радість. Щось на межі. Можливо це допоможе побачити, що є справжнього навколо мене зараз. І це не сумно, це - натхнення.

" - Свобода не нуждается в оправданиях, Мария. Вот и вся разница. - Илья посмотрел ей в глаза. - Ты убиваешь во имя Добра, я - повинуясь своим желаниям. Но есть ли эта разница вне наших душ?"

роуприукопркупгщ5криекушр дикість еоулк4прівшапршдалримгашлрпгщушарпгкрипшгургшимругимрукгмпмркрпирвоиврпнрминрнгрмнгрнгмриомтсипманрвалосрматгирагмілрапігкпргірмгірманмамовлраграгрмам ненависть вадпрпрпгаврмгаврмгарпмранпрігарпігп біль марпгимгаимрагмраішрпавпоркіаоріоапроіпомиамоаіом злість маоиппримвашмирідльсдівлаоіва непримиримість ідкулоакіоарвалвімисльівдвлаовадваввтомадіклараігіамргамрнгуеишукуцдддддддддддддипрвирирм непорозуміння пиловпирвлоиміимріимігівшщіраіаіісьтщвіікааіо

"...Есін пише, що новачкам не дано потрапити до глибин Чистої Землі. А відтак їм належить усіляко розвивати силу уяви, аби вони могли осягнути безкраїсть райських просторів. Лише завдяки уяві можна вирватись за межі земного виміру та на власні очі узріти Будду. Належним чином розвинути уява здатна, зосередившись на одній-єдиній квітці лотоса, охопити усю світобудову ".

Without dream is like without one lung - you feel alive but it's some sort of emptiness inside.

Я напишу на камне "я скучаю" и брошу тебе в лицо, чтобы показать, как это больно - скучать по тебе. (с) Як важко іноді буває сказати людині, якої тобі не вистачає, що так воно є. Бо одразу закрадається дурна думка про те, що у тієї людини і без тебе все ок - інакше чого вона не йде на контакт. Ну не те, щоб не йде - ви просто живите десь недалеко одне від одного і у всіх все добре, все нормально. А ти згадуєш час, коли ви спілкувались частіше, тісніше, приємніше. Коли мали щось спільне, коли мали причини проводити час разом. І ніхто не знає, що той час значив для кожного. Може лише для тебе одного значило. Може для всіх вас значило, але всі такі ж дурні, як ти, й мовчать. А може все те, що було для вас спільним, взагалі не важливо! От так раз - і не важливо. Бо є щось масштабніше, вагоміше, актуальніше. Наскільки важко просто підійти до людини, з якою ви не були близькими друзями, з якими вас не об'єднує щось точно для вас важливе, і про яку ти знаєш дуже мало (по суті - ...

Кожен пливе поки хвиля несе, і поки глибока вода. Дихати, відчувати. Добре цінувати це. Добре бути відкритим. Добре дозволяти собі бути та робити. Шкода бачити, що комусь й без цього комфортно. Але то є абсолютно не моя справа. Шкода бачити, що хтось потребує розумних розмов, але з ввічливості терпить просто веселі. Шкода бачити, що певні людські формування існують лише з ввічливості. Але це важливо, це має існувати. Це чийсь комфорт. Чиясь безпека, звичка, виховання. Але як же добре бачити, чути, відчувати, орієнтуючись лише на себе! Як добре не мати навколо себе зайвих людей! Як добре казати лише те, що справжнє і жити цим справжнім. Як добре знати, що й тобі казатимуть лише справжнє. Або мовчатимуть. Тихо-тихо мовчатимуть, щоб і не бачив ніхто. Але як природно мати власні кордони - коли минулий біль не дозволяє дихати вільніше зараз. Але біль - то є досвід. Якщо не користуватись цим досвідом, то й біль був намарне. Певного досвіду іноді дійсно не вистачає. У будь-якому разі можна до...

Chile's Puyehue volcano erupts, causing air traffic cancellations across South America, New Zealand, Australia and forcing over 3,000 people to evacuate. (Reuters) Australian Scott Jones kisses his Canadian girlfriend Alex Thomas after she was knocked to the ground by a police officer's riot shield in Vancouver, British Columbia. Canadians rioted after the Vancouver Canucks lost the Stanley Cup to the Boston Bruins. Phyllis Siegel, 76, left, and Connie Kopelov, 84, both of New York, embrace after becoming the first same-sex couple to get married at the Manhattan City Clerk's office. A girl in isolation for radiation screening looks at her dog through a window in Nihonmatsu, Japan on March 14. Facebook played an extremely important role in the uprisings throughout the Middle East. A policeman detains an opposition activist in Baku on March 12. Azerbaijan police detained more than 30 activists of the opposition Musavat Party when its members took to the street of Baku to prot...

Це крайність. Це правило, яким можна користуватись лише повністю розуміючи його. Не надаючи емоційного чи полярного окрасу словам, не доводячи дії до межі, до лицемірства. Щоб користуватись цим правилом, треба встановити свої власні правила, які б втримували від вчинків, про які потім жалкуватимеш. Надати свої власні правила означає - виховати себе сам. Для мене це і є розум.

Some things need new names. Some people too. So... Just Kym. For a little time indefinite Kym will live in me. Мені імпонують фільми про нарко-, алкозалежних людей. Про курців з вибагливим ставленням до себе. Про людей, які похерили своє життя та очікують, що інші їх або пожаліють, або визнають fucking геніями. Десь там бачу втрачене себе. Зараз трапився на очі фільм "Рейчел виходить заміж". Фільм не про Рейчел. Фільм про Кім. Про дівчину, яка вже бо зна скільки лікується від наркозалежності, 9 місяців у зав'язці, яка приїхала з лікування на весілля своєї сестри Рейчел. У кожному русі, у кожному погляді, у кожному вчинку Кім бачу втрачене себе. Втрачене, бо я не вона. Але проглядаючи своє ще таке мале життя, розумію, що воно було на лезі ножа. Ніщо не заважало мені стати чимось таким. Молоді батьки, відсутність адекватних кордонів у вихованні, легкий доступ до безлічі поганих компаній та не найкращих речей. Велика доля цікавості, яка дозволяла спробувати абсолютно все, що...

Іноді здається, що я найтепліше, що є у світі. У фізичному плані - завжди тепло. Навіть коли всіх морозить, мені загалом тепло. У цю поїздку якось особливо відчулось відсутність кордонів. Територіальних - я вже так часто подорожую Україною, що поїхати у інше місто - це вже як за хлібом мотнутись. З одного боку маєш легкість та відсутність будь-якої акліматизації, відчуваєш усю країну своїм домом, з іншого - втрачається певна романтика потягу, іншого міста, інших обставин. Вже стільки всього траплялося, що навряд чи найближчим часом станеться щось, що затьмарить минулі речі й знову зачепить. Поки що найкраще, що є - це повторення того, що вже хорошого було. Але певні міста все ще вміють чіпляти. Й тут правильніше було б сказати "певні люди", але все ж таки міста. Бо у інших локаціях ті самі люди є інакші. Місто, як мене завжди чіпляло - Донецьк. Точніше саме ті люди у саме тому місті/місці. Хазяїн чіпляє саме у Донецьку. Можливо тому, що певні якості, що роблять його Хазяїном,...

"Давай зможемо більше для нас!" Є кілька речей, які дають мені відчуття щастя. Є кілька людей зі схожими властивостями. А також маю кілька цілей, досягнення яких дає мені відчуття, що я можу все. Сьогодні афігенський день, бо було досягнуто одну з таких цілей. Мене зараховано до Києво-Могилянської академії на прикладну математику - спеціальність, якою я марю останні три роки! Мій крик по виході з приймальної комісії певно було чутно далеко. Щасливий крик :) І це моє щастя, бо у який би стан мною не володів, математика завжди вливає життя, ворушить мозок. Також відчуття щастя дарує усвідомлення, що все це робилось не з опалу, навіть якщо зі сторони може так виглядати. Я дуже чітко знаю куди йду, чого не було два роки тому, коли мої документи були з поміткою "соціологія". Це моє :) Це саме те, що треба))) БЛЯХА МУХА, УРААААА!!! :)))))))))