Неоподаткований персонаж

Сьогодні з Сонцем пішли у гості до нашої класної керівнички, яка вела нас 5-11 класи. Дуже мудра і весела жінка, яка у свої майже 80 виглядає на 55 максимум. Серед усіх розмов запам'яталась про щастя. "Не кричіть про своє щастя, не говоріть про нього. Навколо багато заздрісних людей, яким не так пощастило. Навіть якщо ви не зважаєте на те, їх чорні стріли все одно впливають на людину. Тому не говоріть голосно, що ви щасливі. І не викладайте цього в Інтернет, дуже прошу - не треба кидати своє щастя в Інтернет". (не дослівно)

- Думаю, ти б стала непоганим викладачем. - Чому? - Ну, у тобі наче від природи закладено вміння координувати людей. Це виглядало прикольно. - Від природи я лише шалено красива та потенціально розумна :) Все інше вже справа досвіду та навчання. - Бачу, ти себе дуже любиш :) - Ну кому ж ще як не мені? :) - Тобто? Типу, тебе більш ніхто не любить, окрім тебе самої? :) - Не так. Просто любов до себе убезпечує сенс мого життя. - Як? О_о - Просто виходить, що за будь-яких варіантів розвитку - втрата, зрада, смерть, обман, розчарування, чортів кінець світу - завжди, абсолютно завжди у цьому світі буде як мінімум одна людина, що мене любить. Тобто я завжди матиму заради чого жити. За абсолютно будь-яких варіантів. Це створює відчуття безпеки. Типу, я завжди буду комусь потрібна. Вважаю, що це досить таки непогано - жити заради тих, кого любиш, й тих, хто любить тебе. Особливо, коли це взаємно. А що може бути ще взаємніше, ніж любов до себе?

Іноді треба впасти, щоб зрозуміти чи тебе хтось зловить. Фреші такі фреші. - Ти додала мене в Гугл+! - Ага, а ще на Фейсбук. - Я тебе зафоловлю! - Санич, у тебе що ПМС? Якщо я досі вмію визнавати свої поразки, значить ще не все втрачено. Але взагалі це значить, що ще нічого не втрачено! Чути в туалеті його голос було неперевершено! У них й там колонки... Очікуючи злість, сам її випромінюєш. Make peace, love, debate.

- А какая Америка? - Америка - она как офисный стул! Удобно, функционально, везде ручечки, можно под себя настроить. Но скучно. - А какая Англия? - Англия - она как старое кожаное кресло. Неповоротливое, тяжелое, где-то протертое, где-то дырявое. Но уютное! И неповторимый запах. - А Украина? - Украина? Хм. Садовая скамейка. Жестко. Занозы. Дует. Но на ней вырезаны наши имена. (с) День за днём

гаряча та гірка; кава на балконі; дивні каштани; сервант, у який влізе мій тім-мейт; smart is a new sexy; полная гигемония правящей элиты; "в СССР были определённые недостатки в демократии"; український лас-вегас; піца з грибами у дворі; бидло з розумними очима; кола-лайт та жарти про молоко; злі жарти - бути чи не бути?; річка з живими жабами; Лесик; спокійні розмови за пивом та колою до другої ночі; коли метро не працює, то вже ніхто нікуди не спішить; живий тім-мейт; дебатний футбол; South Park та The Simpsons як джерела інформації та статистики про мормонів; принцип державного ідіотизму; маленькі розпусні мармоненятка; ангел, у якого печінка з цирозом; рівне ПХ; втрачений дощ; вірші Єсеніна на вокзалі; цікавий голос та захрипле горло; довгі піші прогулянки містом до пізньої ночі P.S.: - Помнишь мой первый раз? - Который три минуты? - Блин, всё, я обиделась! Ты ещё парню так скажи!

Останнім часом мені дуже подобається процес відпрашування у батьків на турніри в інших містах. Зараз актуальним є турнір в Донецьку "Знай свої права" . В процесі розмови мав місце такий діалог: Мама: - Нет, Донецк опасный город. Я: - Чем? Никто один там ходить не будет - чёткая компания, чёткое место пребывания и перемещения. Папа: - Донецк на самом деле уже давно не опасен. Я: - Спасибо. Папа: - Да не за что, это в принципе не моя заслуга :)))

Мужчина и женщина лежат на кровати и смотрят в потолок. Мысли женщины: "Молчит. Не хочет разговаривать. Наверняка, он уже разлюбил меня, у него есть другая. Отношения закончены" . Мысли мужчины: "Муха, муха на потолке. Как же она держится?"

Попала душа благородного рыцаря в рай. И очень удивилась. — За что? — искренно задала она вопрос встретившему её ангелу-хранителю. — Я не сделала ни одного великого поступка за свою жизнь! И сразу в рай? — Как за что? — удивился в свою очередь ангел-хранитель. — В твоей жизни был очень большой смысл! — Какой? — Помнишь, несколько лет назад, будучи ещё молодым, ты сидел за столом среди гостей в замке по приглашению тоже не менее благородного рыцаря? И одна дама, тоже очень-очень благородная, попросила тебя передать ей соль? — О-о! Она была прекрасна! — Ты передал ей соль, помнишь? — Как не помнить?! Это был чудесный момент! Я никогда его не забуду! — А почему, тоже помнишь? — Конечно! Она эту соль рассыпала! — Вот для этого ты и жил! — Ты шутишь, ангел! — К сожалению, ангелы никогда не шутят, — опечалившись, произнес ангел. — Объясни? — Благородная дама, на красоту которой ты засмотрелся, смутилась от твоего взгляда и расс...

"Чесно кажучи, вже багато тижнів я задаю собі питання чи ті відчуття, які іноді вдаряють в голову є відчуттям самотності. Але коли за хвилину я бачу скільки друзів он-лайн і я дійсно знаю, що вони друзі, то попускає. Відчуття самотності. Скоріш за все це коли ти один, довго, немає коханої людини поруч, друзі все одно не зрозуміють, сім*я теж, тому ти такий як завжди, але самотній. Да? Ну або щось подібне.. Ви ж так думаєте? Я сьогодні йшла з метро додому. Телефонувала мамі, вона не брала слухавку. 2 рази поспіль. Я навіть засмутилась. Я пройшла повз пустий дитячий майданчик навпроти якого стояли лавочки, біля однієї з них так, трішки в півоберта стояв дідусь..коли я підійшла ближче, то побачила, що він з палкою. Сліпий . Він запитав чи правильною стежкою він йде до бювету? Я намагалась згадати що таке бювет і де тут поблизу він є. - Ну там, за райцентром.. Ну я згадала, є там такий. Старий, рідко кого там можна побачити. Я сказала. що проведу його до бювету. Він взяв ме...

- Надо чай зелёный в пакетиках купить, закончился. - У нас есть нормальный чай. - Нет, в пакетиках быстрее и я его люблю. - Но он не такой вкусный... - Мне всё равно какой он! Я его люблю!

Давненько вже не публікувалась ця піднімашка настрою:) Тримала нині на руках молодого чоловіка віком 2 місяці. Дуже уважно дивився. Ой, ой, мабуть брови погано підрівняла - чомусь подумалось. Это не толерантно, но Ислам и Китай нужно остановить. Пьяный - это человек, который приближается к вам с нескольких направлений одновременно. Пока ты размышляешь о причинах человеческих конфликтов, тебя могут и убить... Откройте, милиция! - Дома никого нет. - А кто говорит? - Вам послышалось. - А почему свет горит? - Сейчас выключу. Соціологи, будь ласка, "не вступайте в лави мафії, як включене спостереження, мотивуючи це тим, що вам треба написати курсову". Earl Babbie "розлюбила пару речей і людей". "ой і як же вони будуть після цього жити?" "мабуть не будуть. бо за моєю теорією всі живуть в моїй голові". Иногда шаг вперед - результат хорошего пинка сзади. Всі листи прочитані, всі пончики з'їдені, всі фільми бачили. Ще й світло вимкнули... Й що те...

Мозок розривають риторичні питання, а каша вже охолола - грію знов. Все, що мені кажуть, настільки брехня, що мимоволі віриш тому. Проза рветься зі струн, але через зайві очі не можу грати - занадто впізнавано буде. Мені сьогодні трохи розворушили звивини, але мій інглиш не дозволив як слід висловитись (fuck all these debates!), а тепер мене рве на частини! Безглузді розмови зі своїми "ми" трохи освітлюють тло. Довгі листи, криваві погрози та велика чашка чаю наче дивляться на мене своїми величезними очима. Каша зашибенно смачна, але краще б ОГ була чуйніша. Наче ролями помінялись. Увесь сьогоднішній день врятувала лишень одна маленька ввічливість - продавщиці з "Форнетті" недалеко від Лук'янівки у напрямку мого дому. Захотілося сказати їй (й, власне, сказане було): "Дуже Вам дякую!" Наче вся турбота світу сконцентрувалася у цій жіночці й вилилась на мене. Сьогодні було замало ведмедиків та забагато сонечок. А ще дивний голуб миру, що налетів на людей,...

Локація: сходи на верхньому закритому поверсі довільного корпусу. С: - О, диви! В , ти чого тут? А: - Що ти тут робиш? В: - Ховаюсь, а на що схоже? А: - Ти випадково не... хм... *рух головою вгору* В: - І про що, власне подумав? *прямий погляд* А: - Про наркотики. В: - Ова, ти настільки поганої про мене думки? *пауза* Що ж бувало й гірше. С: - В , як ти? Щось сталося може? В: - Ні. А: - То що ти тут робиш? В: - Ти себе зайвим не відчуваєш?! А: - Ні. У тебе проблеми? В: - Так. А: - З ким? В: - З собою. Я настільки егоцентрична, що маю проблеми лише з собою. Й коли я їх вирішую, краще, аби нікого з людей навколо не було - бо можуть бути жертви. А: - Натякаєш, щоб ми пішли. В: - Натякаю. А: - Я не питав. В: - То може б вже і йшов?! А: - У тебе зараз буде істерика. С: - А , може краще підемо? В дала зрозуміти, що хоче побути одна - ми зайві зараз. А: - Не має сенсу йти. В: - Прямо "толерантність проти знання"... С: - Тобто? В: - С , ти поводишся ввічли...

- Перестань кусатись! - Не можу, ти смачний. (с) Даяна майже завжди жила своїм минулим. Бо вважала, що існує лише воно - адже вже було, тому лише у ньому можна бути певним. Лише у минулому є всі відповіді, навіть на майбутні питання. Минуле як безпечна територія, вже розміноване поле. Але вона почала відчувати, що стала в'язнем свого минулого - воно займало всі її думки, воно вже не було досвідом - воно стало зайвим мотлохом на горищі. І з цим треба було щось робити. - Бачиш он ту зірку? - Ага... - А вона тебе ні. Їй взагалі по фігу чи бачить її хтось. - То на фіга вона тоді так сяє? Типу "Ой, дивіться, яка я непомітна"? - ... (с) Одного разу Даяна потрапила під дощ. Це було трохи згодом після того, як її почали тривожити думки про минуле. Першим бажанням було сховатись від холодних крапель, але у ній заворушилось щось нове - думка про те, що вона завжди ховалась від дощу, бо... бо так було завжди! Значить так і має бути. Даяна склала парасольку й очима пошукала місце ...

...И сказала гадалка ведьмаку: "Вот тебе мой ответ - обуй ботинки с подошвами железными, возьми в руки посох железный. Иди в тех железных ботинках, а дорогу перед собой ощупывай, слезой окропляй. Иди сквозь огонь и воду, не останавливайся, не оглядывайся. А когда сотрутся подошвы железные, изотрётся посох железный, когда от ветра и жары иссохнут очи твои так, что боле ни одна слеза из них истечь не сможет, тогда на краю света найдёшь ты то, что ищешь и что любишь. Может быть". И пошёл ведьмак сквозь огонь и воду и не оглядывался. Но не взял ни башмаков железных, ни посоха. А взял только свой меч ведьмачий. Не послушался он слов гадалки. И хорошо сделал, ибо это была плохая гадалка. Флоуренс Деланной. "Сказки и предания".

"Якщо відповіді є, то Ви їх не знаєте". Грегорі Хаус своєму психоаналітику. Між людьми, я кажу про всіх людей, йде гонка під назвою "хто більше знає, хто більше розуміє". У когось у більшій, у когось - меншій мірі. Є етапи, коли "відкривається істина", тобто коли починаєш розуміти трохи більше, точка огляду стає вище, кругозір ширше. Це приємне відчуття. Моїм останнім "надбанням" у цій сфері стало розуміння, що цей етап не останній, мені ще багато чого відкриється, я ще багато чого не знаю. Одна справа теоретично припускати та погоджуватись, що існує стороння думка, що на вулиці ввечері небезпечно, а політики гади, а зовсім інша практично це усвідомити. От я маю задоволення практично усвідомлювати, що "ще багато чого попереду". Щодо гонки - у такому діалозі кожен співрозмовник вважає, що стоїть вище, а тому бачить та розуміє більше. Вся фігня може бути в тому, що срать як високо й хто стоїть, бо просто дивляться у різні сторони. По суті...

Чогось дуже не хочу. Те, що у мені прокидається, прокидається занадто рано. Не хочу знов переоцінити себе. Знов буде облом. Фігово дивитись у майбутнє й ні чорта там не бачити. Здається щось таке вже нещодавно майнуло мені? Просто задовбує, коли всі діалоги проходять лише у твоїй голові, бо ти не відновлюєш їх - вже не цікаво, вже бачили, вже чули. Боюся, що можу заплутатись й говорити з людиною про те, що вона не пам'ятає, бо з нею цього не траплялось, бо я не відтворюю діалоги. Здається, що знаю все, але також знаю, що хтось обов'язково грюкне по голові й повісить табличку, що я не знаю ні чорта. Завтра посварюсь з Н . Й буде не дуже приємно. Бо я знов затягую з плакатами =/ Коли мене гнали в шию й вимагали 10 штук за два дні, було якось простіше, хоч й 4 з них забракували. Сьогодні мене не має там, де було б непогано бути. Але оскільки ніхто не шукає, то цей жест не смертельний. Плюс через три години все одно туди потраплю. Сьогодні знов без перекладача, економлю простір.

- А у тебя есть парень? - Нет. - Как у такой милой, красивой, очаровательной девушки нет парня? - Умер от счастья. - А давайте подарим ему зажигалку! - Он не курит! - А давайте подарим ему пиджак в ананасах, штаны такие зелёные и... - ...и ты не кури. - Куда ты ходил? - На кладбище. - Неужели кт о-то умер? - Да там, вообще-то все умерли.. . - Поцелуй меня, как Ромео Джульету. .. - Я читал только Каштанку. Хочешь за жопу укушу? - Почему ты не улыбаешься на этих фотографиях? - Меня больше мучает вопрос, какого черта я вообще на них делаю. - Видела тебя сегодня с твоим мальчиком, прошла и даже не заметила. - Извини. И это не мой мальчик. - Твой. Я же видела его глаза . - Как ты оцениваешь синергетический подход как метод декомпозиции системы и изучения нелинейностей и точек бифуркаций? - Прекрасный вопрос, я две ночи ночевал с каневском заповеднике в общежитии студентов КНУ им.Шевченко, и думаю, что ответ - стрекоза. - Мне хорошо и одновременно плохо. Что это? -Ты счастлива,...