Неоподаткований персонаж

Сьогодні відіграли ІІІ Міжуніверситетський Кубок Дружби у Могилянці :) Цього разу збірна нашого унверу трохи видозмінилась, але здебільшого всі ті самі смішарики. У нас не було місяця, лише тиждень (а сумарно взагалі кілька днів) на сценарій та репетиції. Сценарій був готовий сьогодні ж вранці :) Хоч за часовими рамками усього було дуже мало, але тепер це вже тепліше, якісніше. Шкода, правда, що наші хлопці цього року випускаються з магістерки, але ми й минулого року думали, що це вже ніколи не повториться :) Ми з ПростимиЛюдьми будемо за ними дуже скучити, точно відчуваю. Це було дещо дуже хороше у нашому оточенні, свіже й смішне :) Як плід наших фантазій та метушливої уяви виглядав, можна побачити: Вдячна за ці переживання, емоції та людей, що оточували. Саме вони, кожен з них, були потрібні :)

Відчуваю вдячність до свого голосу, який почав хрипіти ще на виступі, що остаточно захрип він вже після. Тиждень підготовки, тиждень репетицій, новий досвід, люди з новим смаком. Не шкодую за те раптове рішення. Все, що трапляється, має свої наслідки.

Під час прибирання у кімнаті були знайдені нотатки з відкритої лекції у Могилянці вельмишановного пана, ім'я якого (якщо я не помиляюсь) Йосиф Сліпий. Говорив він про страх. І ось, що він казав, зокрема: Ставайте добрими управителями часу - смакуйте, нюхайте, слухайте! Пізнавайте, як ваше життя пливе його [світу] потоками. Ту книгу, яку ви не прочитали на цей семінар, ви вже ніколи не прочитаєте. Цінуйте час. Гарна проповідь виходить з проблем самого проповідника - тоді вона виходить з досвіду. Лягайте спати на час раніше. Протягом віку [століття] близько 17 млн. людей загинули не своєю смертю. СРСР породив страх (заборона церкви, літератури, організації, кобзарів). Як наслідок - легше будувати "свою хату з краю", бо ініціатива карається, бо разом небезпечно. Страх, до якого і зараз апелюють, випробовують як інструмент. Страх громадянина - підшкірний, система управління фундаментована ним. Зважайте на ті гачки, але не бійтеся їх! (провідники на гачку) Страх смерті - не то...

Для старту нам необхідні певні попередні приготування: придбати квиток на потяг Київ-Одеса, час відправлення якого 23:14; купити квиток на концерт в Могилянці на невизначений час у день відправлення потягу; зібрати речі, виїхати з дому близько 17:00. Тепер наші дії: Прийшовши на концерт, провести там гарно час з друзями, дочекатись його кінця, піти з Могилянки близько 21:30. Подивившись на годинник визначити, що ще багато часу й піти з подругою у кафешку на Контрактовій перекусити перед дорогою. У кафешці згадати, що ви ж до фіга як довго толком не спілкувалися й спробувати обговорити усе, що набігло за цей час. Важлива умова: забути про годинник! За якимось раптовим писком інтуїції глянути на годинник, визначити, що вже 22:45, а ви досі на Контрактовій. З шаленою швидкістю попросити рахунок, залишити подрузі свою частку й вилетіти з кафешки. Швидко спуститися в метро, згадати, що у цей час воно ходить з інтервалом у 10 хвилин, побачити на табло, що потяг у потрібному вам напрямку поїх...

У мене сьогодні все вийшло :) Це все, що я можу і хочу сказати. У мене дуже щасливе життя :) Є все, що мені треба, щоб відчувати це саме життя. Й гірке, й солодке, й тепле, й холодне. Абсолютно ціле, повноцінне життя. Є катастрофи, є друзі. Є сім'я, є хвороби. Є радощі, є провали. Є музика, нема алкоголю. Дійсно щасливе життя. Це класно :) Є іноді дуже радісні дні. Сьогодні саме такий. Хочу трохи його описати, щоб посміхало мене, як йтиме холодний дощ всередині. Мова йде про 12 жовтня . Коли на парах мого тіла не було, адже воно солодко собі спало, забивши на будильник. Вважаючи напруженість дня загалом, така слабкість не була подавлена свідомо. Але о 13:00 моє тіло вже було у піар-відділі НаУКМА й узгоджувало зовнішній вигляд афіші благодійного концерту 15 жовтня . О 13:30 почався саунд-чек Другої Ріки в актовій залі КМЦ. Десь з того часу й до самого пізнього вечору мені треба було там бути - зустрічати гурти, узгоджувати графік, слідкувати за обладнанням, зв'язуватись з вико...

http://www.murashko.kiev.ua/ Наталя Мурашко, дочка викладачки кафедри української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія" Валентини Іванівни Мурашко і випускниця факультету інформатики НаУКМА 2003 року, протягом більш ніж двох років проходить лікування хіміотерапіями від онкозахворювання крові. Діагноз - гострий мієломонобластний лейкоз, тип М5а (рак кісткового мозку або рак крові). Лікування мало б тривати ще 1 рік (уже пройдено 17 курсів хіміотерапії, попереду ще 7). Але кістковий мозок Наталі все гірше реагує на хімію: він все повільніше відновлюється, про що свідчать низькі показники крові та відповідні аналізи. Досить скоро настане момент, коли за цих показників крові не можна буде починати чергову хіміотерапію. Наталі було запропоновано альтернативну хіміотерапіям процедуру - трансплантацію мезенхімальних клітин. Процедура полягає у виділенні частини кісткового мозку, очищення її від злоякісних, мутованих і нездорових клітин, клонуванн...

"Давай зможемо більше для нас!" Є кілька речей, які дають мені відчуття щастя. Є кілька людей зі схожими властивостями. А також маю кілька цілей, досягнення яких дає мені відчуття, що я можу все. Сьогодні афігенський день, бо було досягнуто одну з таких цілей. Мене зараховано до Києво-Могилянської академії на прикладну математику - спеціальність, якою я марю останні три роки! Мій крик по виході з приймальної комісії певно було чутно далеко. Щасливий крик :) І це моє щастя, бо у який би стан мною не володів, математика завжди вливає життя, ворушить мозок. Також відчуття щастя дарує усвідомлення, що все це робилось не з опалу, навіть якщо зі сторони може так виглядати. Я дуже чітко знаю куди йду, чого не було два роки тому, коли мої документи були з поміткою "соціологія". Це моє :) Це саме те, що треба))) БЛЯХА МУХА, УРААААА!!! :)))))))))

- Тато, якщо мене сьогодні до ночі не буде вдома, значить лежу без свідомості на порозі приймальної комісії. - Чого так? - Від нервів. - А тобі-то чого? Не вперше вже ж! Так, сьогодні йду подавати документи :)

Друзі! Презентую Вашій увазі довгостроковий проект "Науки при каві" - UP Grade ! Шалена команда, капітаном якої я є, а саме - Debate Club NaUKMA є одним з претендентів на перемогу в ньому (також у складі команди Андрій Яромій - НаУКМА, ФПвН-3, та Катя Саранчук - КНЛУ, Факультет перекладачів, 2 курс). Тому зараз як ніколи нам необхідна Ваша підтримка та Ваші голоси! Для цього Вам варто перейти за посиланням: http://upgrade-yourself.com.ua/debate-club-naukma.html й віддати свій голос за найкращих! ;) P.S.: Поширення даної інформації серед Ваших друзів додасть Вам пунктів до карми, тому не підведіть - ми на Вас покладаємось!!!

Це слово все частіше мигтить у думках. Зараз хворію, тому відносно вільний час займаю малюванням. Сьогодні, при створенні першого полотна, подумалось, що найкращому другу ти можеш подзвонити, сказати: "Чувак, мені потрібен ватман, але на вулицю я не вийду - привезеш?" й це буде нормально. Друг, якщо зайнятий, посміхнеться й скаже, що пізніше доставить, в іншому випадку - мотнеться на Петрівку, привезе 4 ватмани й накачає теплою водою з лимоном*. Ну й такі речі взаємно, відповідно. Поки що в голові не виникає жодна зі знайомих людей, яка б вважала це за нормальне. Певно мені треба друг-хіпі, який має до чортиків вільного часу та творчості. Але тоді "дружба" буде однобокою - я не так часто маю стільки вільного часу та творчості. Можна сказати, що "хотілося б...", але ні фіга не хотілося б - зачахну, не знатиму, що з собою робити, а ватманів на все життя не вистачить. Малюнок вийшов не найкращим - через певну річ настрій зіпсувався й на листі з'явилась ве...

Фото зроблене сокурсником в Могилянці [Джерело й стаття до цього]

Якось згадувалось про те, що я не на тій спеціальності навчаюсь. Цього року мені вистачило сміливості створити собі проблеми, але поставити ціль - я вступлю на прикладну математику! Я обіцяю собі, що я навчатимусь тому, що люблю. Я розберусь зі своєю уважністю/неуважністю, я добре напишу ЗНО, я вступлю і у мене все вийде. Це те, за що я хочу боротись. Але тим не менш - переконаюсь за свою безпеку, маю переконатись, що не розчаруюсь у ПМ, як це було з соціологією. Механізми є, потроху втілюю в життя. Поки що все ок. Приємне відчуття, що стоїш саме на своєму ґрунті. І Charlotte Gainsbourg грає у навушниках :) Майже щастя. Нарешті ціль, нарешті відчуття, що дивлюсь у потрібну сторону. Було б важко пробачити собі відмову від того, що було червоною лентою всіх творів "About my future job" з 11-12 років. Головне не помилитись знов, бо творчий пошук це завжди супер, але затрати й результат не адекватні в даному разі. Але все буде добре . Бо я у те вірю, а більшість моїх думок та пе...

Могилянку передали Табачнику [link] . "- Расслабься, я пережил три смены власти в этом госпитале - каждый раз одна и та же история". (Хаус) Біс його знає, що воно буде - кажуть, що були часи, коли нас шмонало й більше, але тоді студенти завзятіші були. Не знаю, навіть, що буде тепер. З'їдять, ще й посолять, а ми може навіть скажемо "спасибі". Зараз найбільше лякає невідоме, а коли поритися, то по суті... ми того можемо й не відчути. А може пощастить й буде як з триместрами-семестрами - полякали, але не чіпали. Хоча відпір не мав значення. + доповнення статті з коментарями студентів [link]

За формальністю сну це був перший день на другому курсі Могилянки. І початок якогось математичного предмету. Викладачка маленька, складненька, сивенька, але цілком жвавенька й з зачіскою-їжачком. В аудиторії нас було чоловік 5-6, сама кімната досить мала. Першим чим пані викладач вирішила нас пригостити - це її улюблений математичний жарт. Вона написала на дошці певне рівняння, де у дрібній частині у знаменнику вираз множився на ℮ (~ 2,71 - але у моєму сні це чомусь було 2,36 ), трохи його розписала й спитала, хто продовжить далі. Вийшов здоровань в окулярах та з вусами, але років йому десь до 20. Його міркування з цього приводу зайняли десь півдошки. І мене раптом сяйнуло - "Воно ж скоротиться у тому ж самому вигляді!". Викладач схвально кивнула, підійшла до свого "жарту" й витерла ℮. Тобто, дійсно скоротиться у тому ж вигляді, але без ℮. Питання - куди поділось ℮?

Розчарування нема. Турнірна таблиця - лише факт. Ним важко передати весь той кайф, що був отриманий за останні три дні. Ми проводили в Могилянці по 10 годин на день, 6-7 з яких грали в показуху (принаймні у перший день). Ми "зняли" блокбастер за мотивами Тетрісу. Ми розтрощили на сцені гітару та мобільник. Засипали всю ту сцену пір'ям. Ми малювали тетріс, різали музику, складали жарти з 1-2 логічними зв'язками - і це не було про секс або мати. Ми ржали з власної Ренати Літвинової та "этой вашей кулинарии". Ми отримали баян!!! :) Ми побили омоскаленого ботана й прогнали Слона. Ми сміємося від слів "прокаріоти" та "когнітивна психологія". Ми знаємо анекдоти про однооких красунь ;) А, чхать... І все ж - гітару і мобільник ми розтрощили. У мене сьогодні свято - бо на сцені були АРХЕ з new high score - 100500. Було добре, було смішно. Було саме так, як треба було. Й так - я люблю світ та суші з вугром! Дякую. До зустрічі у вересні.

Спека. Через неї, до речі, живі організми гинуть. Моя собака, наприклад. Здається, що тепер вона житиме під вентилятором. Періодично поливаю її водою, шкіриться. Коли мізки плавляться, то хочеться говорити уривчастими фразами. Часто ставити крапки. Пити багато води. А ще два дні, людоньки. Два дні і... дощ . Без провокацій, просто дощ. Ні, злива. На кілька днів небо затягне. Інакше це місто не заслуговує на літо, хоча й воно тут не сильно винне. Хоча, якщо трошки помріяти й прибрати всі машини з вулиць, вимкнути всі заводи й таке інше, то матимемо десь -5 градусів. Й буде чудово, хоча далеко від ідеалу :) Ідеал - це осінь. Й справа навіть не у коньяку. А літо я люблю набагато менше. Навіть менше за зиму. Якби не мій День народження та відсутність напрягу з навчанням, то взагалі воно викликало у мене лише неприязнь. Але думка, знову ж таки, суб'єктивна. Я кажу, що не люблю літо, бо мені допекла спека. Конкретно зараз. Якби був би вітер й дощ, настрій був би іншого полюсу. А ще моє ...

Ловлю щирий кайф - на реферат пішло 2 дві години, одна плитка шоколаду й дві чашки чаю. З чаєм, певно, перебір, але мені ще є чим зайнятись. Й взагалі, коли я сиджу в кріслі й втикаю, то цілком заслуговую окропу на свою голову - навколо стільки всього діється! Й список справ ніколи не зменшується. А коли вже зовсім нема чим зайнятись, залишається категорія "вічних справ" - прибирання в кімнаті, поліпшення мов (англійська, німецька, латина), спорт (танці, біг, плавання, елементарна зарядка), навчальна література (її одної на все життя вистачить!) та ще багато всякого. У кожного своє, власне. А ще завжди можна сидіти й шукати цікаві кейси, розширювати кругозір нещодавніми подіями та прецедентами. Завдяки "ВК: пошук за подіями" плани на вечір не є питаннями. Але ж іноді так влом! Власне треба давати собі перепочити, але атас, коли це стабільна тенденція, звичка. Нічого корисного не пишу. Це просто розрядка, щоб мозок відпочив. Зараз робитиму блок-схеми з історії соціол...

Що ж, погода сьогодні явно буде "красавчик". Хоча дивно було б чекати іншого після вчорашньої "бані". У мене вже гримить, але дощу поки нема - надає таємничості. Блискавки теж чималі й так і тягнуть на вулицю. До речі, дійсно зараз туди піду - може навіть спокушусь на пішу прогулянку до Могилянки, але боюся таким темпом на пару запізнитись =/ А так погода класна))) Оу, який вітер піднявся О_О

Він є. Навіть з найдрібніших проблем - серйозно є. Навіть мені вдалося знайти. Після того, як мені стало зрозуміло, що я не на тій спеціальності сиджу (соціологія замість прикладної математики), руки опустилися. Раніше було складно осягнути, чого мені з біса так важко змусити себе вчитись? В силу власного себелюбства вважаю, що мій розумовий рівень цілком тягне на ту програму, що мені пропонують, тому справа тут не в тому, що мені трохи розуму не вистачає. Мені легше пересунути шафу через дві кімнати, ніж змусити себе робити те, що мені не подобається. Лінь чи впертість? Моє Сонечко, коли розповідала, за що вона мене поважає, назвала такий пункт: "за всепоглощающую отдачу (это поразительно, но ты отдаешься тому, что тебе дорого с таким рвением, что меня это поражает, по хорошему)." Таки-так. Якось нашому ДК треба були плакати терміново - 12 штук за два дні (+ попередня обробка фото, вибір, пошук фонів, написання текстів-реплік, клепка й т.п., й т.д.) Й вони були зроблені. За ...