Неоподаткований персонаж

Одне з найцінніших надбань цього періоду я бачитиму новий старий навик не тримати в собі. Як сказала моя мати, "тримати себе в руках, але не тримати в собі" . Не зриватись, але просити допомоги, ділитись важким, випити ромашкового чаю, прийняти заспокійливе. Коли рідна мати чує у голосі, що ти на нервах, треба таки пити чайок, ніхто не мусить завжди справлятись своїми лише силами. Помітила це ще в Хорватії. Провалила завдання, засмутилась, але не хотіла казати друзям, бо чого псувати їх відпочинок та й що вони можуть зробити. В якийсь момент таки обмовилась і почула дуже спокійне "Нічого, thank you, next" і просто сказати, що сталося, і отримати цілком врівноважену реакцію неймовірно дає волі! Наче камінь з душі, віл з плеч. Просто від факту відкриття рота та вимовляння цих слів – мені важко, я не виводжу, як же мене все це бісить, я нервую, я не впоралась. Як же добре.

Чому я майже завжди на межі? На межі банкротсва, на межі звільнення, на межі скандалу, на межі втрати? Чим мені той адреналін пахне? Звільнили з роботи. Вперше в житті; намагаюсь розсмакувати це відчуття. Не збиралась продовжувати там контракт, але 6 місяців фінансової стабільності ще планувала мати. Відчуття несправедливості в перемішку з полегшенням. Гірко-солодкий присмак. Не справедливо, бо нарешті почала мати якийсь прогрес з командою та вибудувала подальшу стратегію для проекту. Полегшення, бо все в мені і так бунтувало, це не моє. Лишається думати, що все на краще, інакше можна з'їхати з ґлузду. Відчуття безпеки дає наявність планів. Мені на днях прийшла моя Museum Kaart, то це мій план на наступний тиждень – після сніданку відправляти резюме і йти в музеї. Коли ще як не зараз?

Коли ти молодий, все навколо веремія. І хоч вже і стомлює, але все одно є сподівання, що так буде завжди. Люблю свою молодість, і потребую трохи спокою. Цього літа моїм спокоєм було море - поїхали з Рижиком на тиждень в Одеську область просто відпочити. Зібрались буквально за тиждень, нікого особливо не попереджуючи. Жили на березі моря на базі відпочинку 4 дні і ще 3 дні гуляли Одесою, живучи у наших друзів. Ніякого клопоту, хвилювань, турбот. Іноді виривала до реальності потреба піклуватись за дебатну школу в Карпатах, але то були лиш незначні дрібниці. У нас було все - море, їжа, зірки. Ми спали, говорили, засмагали, насолоджувались компанією одне одної. Ми були мирні, спокійні, радісні. Було так добре! Зранку ми снідали й шли на море. Постійно вирувала ідея встати дуже рано і побігати по пляжу, але щораз віддавали перевагу сну. В час найбільшої та найнебезпечнішої спеки сиділи в дерев'яному будиночку, де ми жили. Іноді вдень спали, або дивились фільми, читали. По о...

Хочу поїхати десь у Європу зовсім без грошей. Лише квиток туди і назад. Проживання - couch surfing або як доведеться, пересування - автостопом, харчування - бартер, послуга за послугу. З собою спальний мішок, гітара, мінімум речей. Все, що знадобиться, добуватиму вже у процесі подорожі. Нові люди, нові території, нові враження, досвід, вміння, спогади, страхи, ситуації, горизонти. Відчуваю, що це дасть серйозний поштовх. Дасть більше розуміння, спокою. Наче наодинці з собою, зі своїми думками, але й серед людей, з людьми, до людей. Хочеться кудись просто зникнути на тривалий період. Але не просто поїхати. Мені необхідна дія! Вже досить звичайних тріпів, де все безпечно і зручно. Я хочу кожну секунду відчувати живу боротьбу, а не надуману. Відчути справжній страх та радість. Щось на межі. Можливо це допоможе побачити, що є справжнього навколо мене зараз. І це не сумно, це - натхнення.

Every thought is right, every feeling is real, every music fits. Every day leads you to your dream. Oh, it's so great to have a dream! And to know how to make it real. Your life becomes more sense. Як же афігенно усе це відчувати! Бачити, що кожен твій день дійсно наповнений чимось приємним, або хоча б корисним. Не втрачати жодної секунди, жодної можливості, жодної зустрічі, any conversation, any knowledge. And make you living in a really right way. Я відчуваю, що саме зараз все правильно. Саме так, як має бути. Усе, що у минулому - це теж було правильно. Чи були б ми такими як є, якби мали можливість виправити своє минуле? Усе погане дає нам досвід, усе хороше - віру у себе та життя. Нейтральне - просто наповнює наші дні. Як же добре любити своє життя, кожен свій рух! How wonderful is to live in this moment, right now! Appreciate every second of happiness, of pain, of seeing nature, rain, movie, people. Усе це здається таким правильним. І таким своїм.

До лісового життя звикаєш швидко. Вже навіть вдома, у місті - постійне відчуття, що по тобі щось повзає, щось кусає, терня коле в стопи. Але відчуття, що ці укуси та терня дають життя, є лише у лісі, горах. Попри спеку, від якої прокидаєшся о сьомій ранку, попри тих самих комах - там, у горах, на фестах - там життя, там легкість. Коли раптові знайомі розділять з тобою вечерю, коли ще далеко не друзі лежать з тобою на землі та роздивляються нічні сузір'я. Коли все, що треба - ось ця секунда, ось цей доторк, це повітря. Ти поза часом. Зсередини променіє тепло - розжарює тебе і ти кричиш! Бо живеш! Всі ці дотики - все життя. Особливо по-теплому сумна думка, що людей, які дарують тобі ці дотики, вже ніколи не побачиш. Але " man siehst immer zwei mal im Leben ". Коли бачиш цих людей вдруге, то вже відчуття, що ви як мінімум місяць прожили разом. І знову дотики, знову життя, але вже по-новому - бо вже вдруге. Бо вже схопили найголовніше - і знову розділяєте вечерю. Якщо пощасти...

Просто, щоб згадати, як це було прикольно. Жити так, щоб вже запізнюватись на завтрашній день, але мати час, щоб зупинитись і помилуватись тим, що навколо. Буквально - порозглядати людей, будівлі, якщо пощастить - гори, море. Якщо дуже пощастить - пороздягати людейбудівлігори... Маю час, маю життя. Викликаю сміх, проявляю силу. Дарую квіти, купую книжки. Біжу. Лячно зупинитись, бо тоді здається, що все завмре назавжди. Тому зупиняюсь лиш тоді, коли не проти, щоб так було як мінімум довго, максимум - до завтра. Навряд чи я маю багато чого, щоб пам'ятати. Життя-сьогодні не залишає шансів минулому. Не думаючи про майбутнє, співаєш. Думаючи про минуле, усміхаєшся. Живучи у теперішньому - біжиш. Малюючи, кричиш. Таке спадає на думку, коли забагато вільного часу. Або задовго його нема.

затишне тепло; стрьомні 5 ранку; яєчня, чай та три години; вид з вікна; жук з пузіком на спині; олень-жеребець; заспаний тренінг; чебурашка, який хоче жити, тому реінкарнувався у проститутку; Бжик; дім легенд; криївка; м'ясо; калгинівка; не-сало в не-шоколаді; сучасне мистецтво; сажотрус; панорамний димохід; чарівна машина та дракон; серенади під вікном; оплески вулиці; львівський час; дикобраз; захист; фізкультура; не-ярлики; контроль "начальства"; робоча свобода; не-високий замок; не-камера, але фото. З того, що хочу додати реченнями - ні разу нічого не турбувало! Мене наче вишвирнуло зі звичайного плину днів. Хоч все то заплановане було, але кілька людей зробили те все вільним. Дякую.

Раніше карали, щоб компенсувати вину. Всі ці "зуб за зуб", "отримати по заслугам", прописані навіть "Руській Правді" Ярослава Мудрого та Старому Заповіті. Раніше люди орієнтувались на минуле у своїх вчинках, компенсуючи його у теперішньому для них часі. Зараз пріоритет - привенція. Покарання створюється для того, щоб уникнути повторень. А-ля "чтоб другим неповадно было". Висновок зроблений з того, що міра покарання визначається не мірою провини, а мірою страху, який це покарання викликає у порівнянні із профітом від скоєння злочину. І якщо певне покарання не діє, то його роблять жорсткіше. Підвищують рівень. Наприклад, переводячи адміністративне порушення в область вже кримінальної відповідальності. Мені гранично цікаво майбутнє орієнтування. Як припущення, можна висловити думку, що у майбутньому наші принципи будуть вимагати, щоб карали заздалегідь, коли лише намір вже буде злочином. Коли остаточно поставлять на ваги право на не-добрі думки , як...

У мене сьогодні все вийшло :) Це все, що я можу і хочу сказати. У мене дуже щасливе життя :) Є все, що мені треба, щоб відчувати це саме життя. Й гірке, й солодке, й тепле, й холодне. Абсолютно ціле, повноцінне життя. Є катастрофи, є друзі. Є сім'я, є хвороби. Є радощі, є провали. Є музика, нема алкоголю. Дійсно щасливе життя. Це класно :) Є іноді дуже радісні дні. Сьогодні саме такий. Хочу трохи його описати, щоб посміхало мене, як йтиме холодний дощ всередині. Мова йде про 12 жовтня . Коли на парах мого тіла не було, адже воно солодко собі спало, забивши на будильник. Вважаючи напруженість дня загалом, така слабкість не була подавлена свідомо. Але о 13:00 моє тіло вже було у піар-відділі НаУКМА й узгоджувало зовнішній вигляд афіші благодійного концерту 15 жовтня . О 13:30 почався саунд-чек Другої Ріки в актовій залі КМЦ. Десь з того часу й до самого пізнього вечору мені треба було там бути - зустрічати гурти, узгоджувати графік, слідкувати за обладнанням, зв'язуватись з вико...

Іноді здається, що я найтепліше, що є у світі. У фізичному плані - завжди тепло. Навіть коли всіх морозить, мені загалом тепло. У цю поїздку якось особливо відчулось відсутність кордонів. Територіальних - я вже так часто подорожую Україною, що поїхати у інше місто - це вже як за хлібом мотнутись. З одного боку маєш легкість та відсутність будь-якої акліматизації, відчуваєш усю країну своїм домом, з іншого - втрачається певна романтика потягу, іншого міста, інших обставин. Вже стільки всього траплялося, що навряд чи найближчим часом станеться щось, що затьмарить минулі речі й знову зачепить. Поки що найкраще, що є - це повторення того, що вже хорошого було. Але певні міста все ще вміють чіпляти. Й тут правильніше було б сказати "певні люди", але все ж таки міста. Бо у інших локаціях ті самі люди є інакші. Місто, як мене завжди чіпляло - Донецьк. Точніше саме ті люди у саме тому місті/місці. Хазяїн чіпляє саме у Донецьку. Можливо тому, що певні якості, що роблять його Хазяїном,...

Як же це кльово мати абсолютно все, чого потребуєш, й знати, що усі твої мрії збудуться! Не в якомусь ефемерному сенсі типу "Ти зможеш все!", а чітко бачити підтвердження. Коли кожна думка поступає на обробку й майже одразу видає результат. Коли ти мрієш, ти вже плануєш. Це так кльово! Це так кльово відчувати всередині абсолютну свободу! Це так кльово мати сміливість робити з собою усе, що завгодно. Це невимовно круто знати, що кожен твій мисленєвий імпульс одразу створює імпульс дії. Це до немовживості справжнє. Й ця впевненість не зникає, навіть коли ти у поганому гуморі. Сьогодні у мене був важкуватий день. Але навіть у ньому була моя воля. Саме так, як збудувалось у голові вранці, було наприкінці дня. Хоча певні речі здавались нереальними та лише теоретично ймовірними, навіть якщо у даному випадку це досить таки дріб'язкові моменти. Сьогодні стало сміливості обрізати частину свого волосся. Просто допікло! Коли всередині все кричить, треба це кудись діти. Найбезпечніши...