Just another day of a... forrest life



До лісового життя звикаєш швидко. Вже навіть вдома, у місті - постійне відчуття, що по тобі щось повзає, щось кусає, терня коле в стопи. Але відчуття, що ці укуси та терня дають життя, є лише у лісі, горах. Попри спеку, від якої прокидаєшся о сьомій ранку, попри тих самих комах - там, у горах, на фестах - там життя, там легкість.

Коли раптові знайомі розділять з тобою вечерю, коли ще далеко не друзі лежать з тобою на землі та роздивляються нічні сузір'я. Коли все, що треба - ось ця секунда, ось цей доторк, це повітря. Ти поза часом. Зсередини променіє тепло - розжарює тебе і ти кричиш! Бо живеш! Всі ці дотики - все життя.

Особливо по-теплому сумна думка, що людей, які дарують тобі ці дотики, вже ніколи не побачиш. Але "man siehst immer zwei mal im Leben". Коли бачиш цих людей вдруге, то вже відчуття, що ви як мінімум місяць прожили разом. І знову дотики, знову життя, але вже по-новому - бо вже вдруге. Бо вже схопили найголовніше - і знову розділяєте вечерю. Якщо пощастить, то на якомусь фесті ще зварите разом обід. І навіть не хочеться обмінюватись контактами - цінне, бо плинне. Тепле, бо миттєве. Чарівне, бо секунда і все...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ловити

Що є

2017: зробити тату