Неоподаткований персонаж

Абсолютно раптово час перестав мені належати, хоча саме я ріжу його на шматки, як ласий торт. Але начиння у нього таке ситне, що боюся переїсти. Усі поставлені цілі раптом змішалися та розсипались, як книжки із шафи, що впала. Збирай їх тепер, впорядковую. Лише другий день вересня, а навколо вже все крутиться. Був приблизний план на рік десь у середині серпня, а сьогодні вже все переписано, бо останній тиждень літа багато чого круто змінив та поставив під питання. Цей рік буде серйозним випробуванням і я дуже спробую не довести себе до перевтоми та вирубання, як це сталось цього літа. Щільність часу зашкалює - у планах високий бал у навчанні, німецька, англійська, польська; поновлення у групі з лінді-хопу (джазовий танець), спортзал; робота за спеціальністю; дебати - ДК в Могилянці, турніри, тренінги. Ну й дуже хотілося б продовжувати грати на гітарі, розвиватись у тому. А в тому всьому ніхто не відміняє фести, концерти, поїздки в інші міста та й просто життя :) Встигну...

Часто чую останнім часом "Я не упереджений(а), я реагую на людей так, як вони реагують на мене, просто відповідаю на їх ставлення до мене". Ох яка ж це брехня! Дика, огидна брехня, що попахує недалекозорістю та самовпевненістю. При чому це брехня самому собі. Тобі здається, що ти лиш реагуєш на інших, але маючи враження всередині ти перший реагуєш, не дочікуючись "віддзеркалення". А потім думаєш, що просто відобразив чиєсь ставлення до себе. Ми одразу складаємо враження про людину, орієнтуючись на те, що вона каже, як виглядає, як пахне, нарешті! Ще до того як вона зконтактує з нами. Чи люди-"дзеркала" колись задумувались над тим, що вони не єдині хто живе за таким "принципом"? Чи ставили вони собі питання про те, що буде, якщо зустрінуться два "дзеркала"? Яке тоді враження і відносини будуть? Хто перший матиме виразити своє ставлення? Якісь люди подобаються нам, якісь ні. І це іноді абсолютно ніяк не відображає їх ставленн...

Дитинство - це коли думаєш, що кинути все заради чогось одного це просто. Таку думку нав'язують фільми, казки, іноді книги. Закохалися, але увесь світ проти - взірвемо світ! Батьки не розділяють твоїх мрій - плювати, до чорта батьків! Хочеш в Австралію, але не маєш грошей - продаєш все, що маєш, кидаєш всіх і їдеш! У фільмах та казках це так просто! Максимум покажуть якусь сварку, або просто "це насправді було дуже важко" - єдина фраза на двогодинний хронометраж фільму. Зачасту це призводить до того, що ми починаємо судити інших орієнтуючись на цю примарну легкість. "Як, не вийшло щось? Чого ж ти не кинув свою сім'ю/роботу/кохану/увесь світ заради цього? Ну, певно не сильно хотів раз таке". Або коли самі потрапляємо у ситуації вибору "щось одне або все інше", то можемо нівелювати почуття інших, думку інших - і я кажу про близьких людей, бо стороннім навряд чи є якась справа до нас та й їх думки дійсно мали б бути зайвими. Як правильно обирати тоді...

Останнім часом все більше і більше роблю певні спонтанні вчинки. Просто так - прийшло щось в голову - одразу це втілюю. Так цікавіше - ніколи не знаєш чим закінчиться день. Тримає в тонусі.

Це певно найбільш ідіотський просип у моєму житті. Ніхто не прокинувся, бо мені снилося, що це вже сталось, що я вже збираюсь, снідаю, вдягаюсь, виходжу з дому і їду на пари. Якби мати не розбудила, то так увесь день й пройшов уві сні. Але все одно розбудила запізно. Вийшло певне передзеркалення вчорашнього дня - коли мене з якогось переляку підірвало рано вранці з чіткою думкою, що о 9:00 я маю вийти з дому. Й лише вже в Могилі, коли перетнулись з моєю сокурсницею, яка мала пару раніше, до мене дійшло, що мене тут ще дві години не має бути.

Раніше карали, щоб компенсувати вину. Всі ці "зуб за зуб", "отримати по заслугам", прописані навіть "Руській Правді" Ярослава Мудрого та Старому Заповіті. Раніше люди орієнтувались на минуле у своїх вчинках, компенсуючи його у теперішньому для них часі. Зараз пріоритет - привенція. Покарання створюється для того, щоб уникнути повторень. А-ля "чтоб другим неповадно было". Висновок зроблений з того, що міра покарання визначається не мірою провини, а мірою страху, який це покарання викликає у порівнянні із профітом від скоєння злочину. І якщо певне покарання не діє, то його роблять жорсткіше. Підвищують рівень. Наприклад, переводячи адміністративне порушення в область вже кримінальної відповідальності. Мені гранично цікаво майбутнє орієнтування. Як припущення, можна висловити думку, що у майбутньому наші принципи будуть вимагати, щоб карали заздалегідь, коли лише намір вже буде злочином. Коли остаточно поставлять на ваги право на не-добрі думки , як...

http://www.murashko.kiev.ua/ Наталя Мурашко, дочка викладачки кафедри української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія" Валентини Іванівни Мурашко і випускниця факультету інформатики НаУКМА 2003 року, протягом більш ніж двох років проходить лікування хіміотерапіями від онкозахворювання крові. Діагноз - гострий мієломонобластний лейкоз, тип М5а (рак кісткового мозку або рак крові). Лікування мало б тривати ще 1 рік (уже пройдено 17 курсів хіміотерапії, попереду ще 7). Але кістковий мозок Наталі все гірше реагує на хімію: він все повільніше відновлюється, про що свідчать низькі показники крові та відповідні аналізи. Досить скоро настане момент, коли за цих показників крові не можна буде починати чергову хіміотерапію. Наталі було запропоновано альтернативну хіміотерапіям процедуру - трансплантацію мезенхімальних клітин. Процедура полягає у виділенні частини кісткового мозку, очищення її від злоякісних, мутованих і нездорових клітин, клонуванн...

Важко щодня вбивати у собі наркомана. Складається враження, наче мій організм до божевілля хоче від чогось залежати . Вже майнула думка про м'ятний чай як про щось торчкове. Певно, одна з найдурніших думок, що коли-небудь приходила мені в голову. Навіть не знаю навіщо то мені. Що хорошого в залежності? Навіщо шукати собі додаткових слабкостей? Певно молодіжний стереотип, який полягає в тому, що більшість визначних людей все ж були наріками, є досить сильним. Ідіотським, але сильним. Дурня якась...

Прийшло в голову, що, здається, Кід має здатність зводити людей з розуму. поки що не знаю чи в хорошому розумінні цього слова. Але це явно відбувається несвідомо з її сторони. Цікаво за цим спостерігати. Прикольно було відчути на собі трохи того ефекту. Можливо буде доречним це дослідити. Ну так, на всяк випадок. Рижик якось сказала, що про людей "з цікавинкою" з першого погляду й не скажеш, що вони такі є (не дослівно, це є певний висновок з загалу її слів того вечора). Думаю, Кід відноситься саме до таких. Коли дивишся й бачиш щось звичайне, іноді до дратівливості буденне, а потім (якщо пощастить) помічаєш дещо, що не здатен пояснити. Певно саме це й зачіпає. Деяка частина мене помітила це ще при нашій першій зустрічі, але не оголошувала це. Просто наче показала на неї пальчиком й потягнула за руку. Тут важко щось прокоментувати, бо тоді на це не зважалось. Вже зараз, починаючи згадувати, розумію, що не було жодної передумови, щоб ми зачепились одне за одного. Ніч...

У світлі останніх подій та вчорашнього вечора. Не забуваймо логіку. І пам'ятаймо минуле. Не варто давати задурити себе голосними словами. Мисліть тверезо, робіть висновки.

У мене на районі з часом з'являється все більше й більше романтично налаштованих пар та спокійних, але дуже п'яних людей. Цікаво - це якось пов'язано?

У кожного є свій період "найважчого". Цікаво спостерігати людей, які його вже пережили. Те, що це тимчасово, дає певний спокій. Сподіваюсь, що життя близьких скоро налаштується. Відчуваю, що ті двоє найближчі вже майже вийшли з цього. В одної близької - лише початок. Шкода, але вірю, що вона впорається. Стосовно свого - здається, я його під анестезією проходжу. Мухлюю, коротче. Можливо. Сьогодні згадувались "дві втрати". Ніколи б й у голову не прийшло, що зможу жити без цих людей. А які критерії "жити"? Ні, звичайно живу. З жиру бішусь, як-то кажуть. I'm dying in your open mouth... Але... все одно не віриться. Наскільки сильно вплинула втрата цих людей? Наскільки реально повернути? Якщо й реально - не намагатимусь. Їх вітер вже в іншу сторону віє. А я у лісі. Й цей ліс стогне. Стогін всюди. Птахи не бачать просвіту - жодна не може полетіти. Вже й нема сенсу летіти - весна. Але справу не виконано, інстинкт не задоволено. Більшість птахів помре через ті ...

Блін, я ридаю!!! Екстрені новини зі світу тварин, який врізався у світ людей: Хомяк терроризирует китайскую семью в месть за убийство подруги На Одесщине коровы начали взрываться от обжорства Канадский подросток провел ночь на льдине с двумя белыми медведями В Китае курица вообразила себя пингвином Ученые нашли ответ на вопрос "Что было раньше: яйцо или курица?" Ученые доказали, что у людей куриные мозги "Показать всё, что скрыто!" (с) З першого погляду посміхає, а потім розумієш, що це є наслідками жорсткої цензури, яка занадто швидкими темпами закриває простір навколо нас.

"Чесно кажучи, вже багато тижнів я задаю собі питання чи ті відчуття, які іноді вдаряють в голову є відчуттям самотності. Але коли за хвилину я бачу скільки друзів он-лайн і я дійсно знаю, що вони друзі, то попускає. Відчуття самотності. Скоріш за все це коли ти один, довго, немає коханої людини поруч, друзі все одно не зрозуміють, сім*я теж, тому ти такий як завжди, але самотній. Да? Ну або щось подібне.. Ви ж так думаєте? Я сьогодні йшла з метро додому. Телефонувала мамі, вона не брала слухавку. 2 рази поспіль. Я навіть засмутилась. Я пройшла повз пустий дитячий майданчик навпроти якого стояли лавочки, біля однієї з них так, трішки в півоберта стояв дідусь..коли я підійшла ближче, то побачила, що він з палкою. Сліпий . Він запитав чи правильною стежкою він йде до бювету? Я намагалась згадати що таке бювет і де тут поблизу він є. - Ну там, за райцентром.. Ну я згадала, є там такий. Старий, рідко кого там можна побачити. Я сказала. що проведу його до бювету. Він взяв ме...

Якщо на вулиці йде дощ, знайте - я теж там по вулиці йду. Мені видається не зовсім нормальним, що в Україні полярні зими по півроку й тропічні дощі по литку. Хоча й те, й те мені особисто до смаку. Нервує лиш те, що так не має бути. Раніше у мене в голові висіла думка типу "Нам не буде боляче - динозаври навіть не помітили" , але за таких тенденцій ми вб'ємо Землю раніше, ніж вона нас. Це грубо кажучи. Ще певно доведеться серйозно переглянути свій принцип "Важливе лише сьогодення" - люди минулого теж, здебільшого, жили сьогоднішнім днем - і от, що маємо. Нє картінка. Зараз сиджу вдома після дощу. Єдине, що не прорахувалося - град. Х_Х Мене непогано по голові довбнуло - але крові нема. Температура тіла опустилася до 33,7ºС. Що цікаво - після теплого душу вона опустилася до 33,3ºС. На вулиці зараз 20ºС, в домі - 30,1ºС. Вулиці розлились:

Шукаючи інформацію про чоловіка, який мав у собі 11 особистостей (або его-станів), трапилась стаття з Вікі: Множественная личность То нам вже й діагноз можна поставити... «Разумеется, о самоубийстве здесь не может быть и речи. Скорее так: он, барон Езус Мария фон Фридель, застрелил баронессу Езус Мария фон Фридель; или же наоборот — она убила его. Этого я не знаю. Хотелось убить — он или она — но не себя самоё, то другое хотелось убить. Так и вышло». Хотілося б якось залізти у голову справжнього шизофреніка - побачити той "клац" , який змушує його представлятися іншим іменем. Продивляючись результати всіх тих дослідів з такими людьми, приходиш до висновку, що мозок людини може вміщувати більше за одну "особистість", бо "побічна персона" задіює інші частини мозкової кори, які не активуються у людини, яка 1 в 1. У нашому організмі дійсно стільки всього "відпочиває", що аж шкода - продукт пропадає. Логічно, що є ті, хто не "змирився". ...

Могилянку передали Табачнику [link] . "- Расслабься, я пережил три смены власти в этом госпитале - каждый раз одна и та же история". (Хаус) Біс його знає, що воно буде - кажуть, що були часи, коли нас шмонало й більше, але тоді студенти завзятіші були. Не знаю, навіть, що буде тепер. З'їдять, ще й посолять, а ми може навіть скажемо "спасибі". Зараз найбільше лякає невідоме, а коли поритися, то по суті... ми того можемо й не відчути. А може пощастить й буде як з триместрами-семестрами - полякали, але не чіпали. Хоча відпір не мав значення. + доповнення статті з коментарями студентів [link]

Заборони мені кохати. Все одно не послухаю. Бо ніколи нікого не слухаю. Чому тебе так багато й ти постійно у дзеркалі? З 2005 року у мене була стійка думка, що справжнє кохання завжди взаємне, а все інше - пристрасть, бажання, жадоба, симпатія, обман, віра у книжкове майбутнє. Знайома хорошу статтю підкинула, чи може то була вирізка з книги? Не знаю, але форум був тоді корисним. Потім через драму, що й мене зачепила, хоча не сильно мене стосувалася, віра у кохання зникла взагалі. Поступово щось все одно наповнило мої жили й змусило повернутися до цього питання (б**, а так добре було!). Кілька зустрічей, розмов, фільмів й я знов вірю. А зараз минуле Ведмедя привело до думки, що кохання - фізіологія. Думка не нова, багато разів пояснена, засуджена, підтримана, описана. Я парюсь абсолютно зайвими питаннями й слухаю абсолютно зайву музику, але такий я тип фріку, з'їжте мене на вечерю. Хочеться написати ще й про фріків, але зараз про "чисте і високе" (ні, мова не про мене піс...

http://www.kultprosvet.ua/photoreport/4c29fe8486fda/#13 « - Сколько книг Вы читаете в неделю? - Две-три, а вы?». Похвастаться таким ответом может далеко не каждый украинский книголюб. Гуру электронных «читалок» Алексей Авраменко из тех, кто в детстве читал книжки с фонариком под одеялом. Сегодня он руководитель компании, занимающей лидирующие позиции на мировом рынке е-ридеров, и создатель проекта Bookland и ТМ Pocketbook.