Неоподаткований персонаж

Світ живе за закономірностями обміну. За щось просять ще щось. Does love for free exist? Не-а. Я навіть не буду казати, що люди егоїстичні істоти, тому люблять лише собі у користь. Бо це не так, ця думка є лише формальним виправданням для циніків. Насправді любов до людей для мене свята. Але все одно любові за замовчуванням (далі ЛЗЗ) не існує. Найважливішим у нашому житті є повсякдення - те, що робить щасливими наші будні, звичайні дні. А ЛЗЗ виходить за рамки цих днів. Вона не робить нас щасливими. Така любов стає раптом важливою тільки тоді, як є загроза її втратити - тобто вона вривається у наше повсякдення. До того важливе лише те, що ми відчуваємо на даний момент, й чи роблять ці відчуття нас щасливими. Важливим є лише те, що зараз! Бо ми живемо зараз! Минуле вже було й тепер важливі наслідки, бо ми в них живемо. Майбутнє може й не статися, ми можемо бути у ньому лише подумки й воно є важливим для нас лише тому, що ми вбачаємо ціль свого життя у роблені теперішнього минулим . Ми ...

Він є. Навіть з найдрібніших проблем - серйозно є. Навіть мені вдалося знайти. Після того, як мені стало зрозуміло, що я не на тій спеціальності сиджу (соціологія замість прикладної математики), руки опустилися. Раніше було складно осягнути, чого мені з біса так важко змусити себе вчитись? В силу власного себелюбства вважаю, що мій розумовий рівень цілком тягне на ту програму, що мені пропонують, тому справа тут не в тому, що мені трохи розуму не вистачає. Мені легше пересунути шафу через дві кімнати, ніж змусити себе робити те, що мені не подобається. Лінь чи впертість? Моє Сонечко, коли розповідала, за що вона мене поважає, назвала такий пункт: "за всепоглощающую отдачу (это поразительно, но ты отдаешься тому, что тебе дорого с таким рвением, что меня это поражает, по хорошему)." Таки-так. Якось нашому ДК треба були плакати терміново - 12 штук за два дні (+ попередня обробка фото, вибір, пошук фонів, написання текстів-реплік, клепка й т.п., й т.д.) Й вони були зроблені. За ...

Людина дивна річ. Знайдеш жорстоку, згодом побачиш ще жорстокішу. Ні, не оцінюю. На ваш розсуд. Трапилось в ру-неті: "Суть такова. Каждую неделю, вечером, после работы, я сажусь в свою машину и еду не домой, как обычно. Я еду в областной центр, иногда своей, иногда в соседних областей. Сначала я направляюсь туда, где барыжат старыми мобилами. С рук, задешево, я беру телефон. Я даже не проверяю, работает ли он, позже ты поймёшь почему. Я кладу его в бардачок, и из телефонов, лежащих там выбираю трубку, купленную месяц назад в другом городе, где меня давно уже забыли. Потом я паркуюсь возле крупного торгового круглосуточного центра, среди сотен других машин. Надо спешить, пока не схлынула толпа, которая устремляется за жрачкой после работы, никто не запомнит меня в ней. Обычно я беру палку сервелата, пару помидорчиков и болгарских перцев, рыбную нарезку, чипсы и газировки на запивон. Обязательно надо взять наборчик из одноразовых тарелочек, стаканов и вилок. С этим пакетом я возвращ...

Реклама. Весела, цікава реклама :) Правда шкода, що її доводиться шукати.

Я сова, тому цей час приватизований такими як я. Ніч найбільш продуктивна частина доби - більшість людей все ж таки сплять, немає фактичного обмеження за часом, рівень шуму за вікном понижено, та й взагалі число рамок у рази зменшено. Можна працювати, читати, слухати/створювати музику, навчатись, кохатись, качати фільми або куховарити. Навколо спокій, тому енергетика сприятлива для ефективної діяльності. Більшість людей створено вночі, тому ми всі ще не вимерли ;) Ніч мотивує - більшість моїх ідей, що заслуговують на продовження, починають з'являтись десь з 22-23:00 й, якщо не піду спати, майже одразу ж обробляються у макети, нариси, кольори, смаки, уривки, звуки. А ще приємніше після всієї цієї "діяльності" сісти у крісло, покласти ноги на стілець й покряхтіти. Просто розслабитися, позіхнути, порозглядати свої руки, влаштувати мозку релакс. Вдень, що б ти не робив, після того знов треба кудись бігти, чимось займатись, а вночі можна забути про все зайве. Або ж навпаки - в...

"Якщо відповіді є, то Ви їх не знаєте". Грегорі Хаус своєму психоаналітику. Між людьми, я кажу про всіх людей, йде гонка під назвою "хто більше знає, хто більше розуміє". У когось у більшій, у когось - меншій мірі. Є етапи, коли "відкривається істина", тобто коли починаєш розуміти трохи більше, точка огляду стає вище, кругозір ширше. Це приємне відчуття. Моїм останнім "надбанням" у цій сфері стало розуміння, що цей етап не останній, мені ще багато чого відкриється, я ще багато чого не знаю. Одна справа теоретично припускати та погоджуватись, що існує стороння думка, що на вулиці ввечері небезпечно, а політики гади, а зовсім інша практично це усвідомити. От я маю задоволення практично усвідомлювати, що "ще багато чого попереду". Щодо гонки - у такому діалозі кожен співрозмовник вважає, що стоїть вище, а тому бачить та розуміє більше. Вся фігня може бути в тому, що срать як високо й хто стоїть, бо просто дивляться у різні сторони. По суті...

В принципі, розумію й поважаю цей вибір. Я теж не можу вдовольнитися малим, а думок ми не читаємо. Шкода, але може то на краще. Хоча можна було зробити все більш коротко та цивілізовано. Й не моя провина тут єдина.

Я сова. Найцікавіше в моєму організмі відбувається вночі й я не можу пропускати таке тільки задля того, щоб поспати. А ще клавіша "д" чомусь стала западати, тому намагаюсь її уникати =/ Товариш нещодавно повернувся з Угорщини, каже, що вона починається ще десь на території України. Навіщо кордони? Ну, окрім виправдання "щоб було куди митників ставити" й "щоб дітям було легше бачити, що саме має викликати в них відчуття патріотизму". Вони є лише на карті. Й на мою думку вони й викликають ворожнечу. Краще б ніхто точно не знав, у якій країні знаходиться. З'явилась би можливість обирати де ти й як ти. Але так, знаю, це проіснувало б ну дуже не довго - ці питання юриспруденції, націляння гармат, мито на морозиво та інше - але мого життя вистачило б.

Чогось дуже не хочу. Те, що у мені прокидається, прокидається занадто рано. Не хочу знов переоцінити себе. Знов буде облом. Фігово дивитись у майбутнє й ні чорта там не бачити. Здається щось таке вже нещодавно майнуло мені? Просто задовбує, коли всі діалоги проходять лише у твоїй голові, бо ти не відновлюєш їх - вже не цікаво, вже бачили, вже чули. Боюся, що можу заплутатись й говорити з людиною про те, що вона не пам'ятає, бо з нею цього не траплялось, бо я не відтворюю діалоги. Здається, що знаю все, але також знаю, що хтось обов'язково грюкне по голові й повісить табличку, що я не знаю ні чорта. Завтра посварюсь з Н . Й буде не дуже приємно. Бо я знов затягую з плакатами =/ Коли мене гнали в шию й вимагали 10 штук за два дні, було якось простіше, хоч й 4 з них забракували. Сьогодні мене не має там, де було б непогано бути. Але оскільки ніхто не шукає, то цей жест не смертельний. Плюс через три години все одно туди потраплю. Сьогодні знов без перекладача, економлю простір.

Оу, редактор бюлетня... Хм, цікаво... Ще й о першій ночі. Вдалося відмазатись моделюванням дизайну. Який з мене в біса керівник? Я творчий виконавець, хоч і вмію гнати в шию. Вже й так до PR-відділу примазали, а я не хочу, щоб ДА приватизувала мій вільний час.

Один знайомий з граничним відчаєм спитав чому ж всі люди брешуть й невже не легше жити в простому, правдивому світі. Суцільна біологія, нічого цікавого - люди брешуть, бо володіють уявою . Просто фантазувати приємно. Можна звичайно книжки писати (та й ми пишемо), але у повсякденності результат одразу ж бачиш. Але брехати погано. Так, я можу говорити про мораль. Хоча останнім часом вона стала мати для мене все менше значення - більше хвилює ефективність та доцільність. Фігня, хочу в минуле, хоч його й не існує в моїй об'єктивно раціональній логіці. Мораль має бути доброю, потрібною не лише як система стримування - нам не має хотітися поганого. Типу як "чисто не там, де прибирають, а там де не смітять". Щось це місце робить зовсім не те, що має робити.

Хороше станом на 12 травня: пісня "Плюс один" ; погода; Клаату; привітність навколишніх; Історія соціології; малюнок на лекції з екології; просто щось всередині.

- А у тебя есть парень? - Нет. - Как у такой милой, красивой, очаровательной девушки нет парня? - Умер от счастья. - А давайте подарим ему зажигалку! - Он не курит! - А давайте подарим ему пиджак в ананасах, штаны такие зелёные и... - ...и ты не кури. - Куда ты ходил? - На кладбище. - Неужели кт о-то умер? - Да там, вообще-то все умерли.. . - Поцелуй меня, как Ромео Джульету. .. - Я читал только Каштанку. Хочешь за жопу укушу? - Почему ты не улыбаешься на этих фотографиях? - Меня больше мучает вопрос, какого черта я вообще на них делаю. - Видела тебя сегодня с твоим мальчиком, прошла и даже не заметила. - Извини. И это не мой мальчик. - Твой. Я же видела его глаза . - Как ты оцениваешь синергетический подход как метод декомпозиции системы и изучения нелинейностей и точек бифуркаций? - Прекрасный вопрос, я две ночи ночевал с каневском заповеднике в общежитии студентов КНУ им.Шевченко, и думаю, что ответ - стрекоза. - Мне хорошо и одновременно плохо. Что это? -Ты счастлива,...

На соціології у голову стрельнула думка - "Сенс усього твого життя згодом, якщо пощастить, стане лише ще одним поглядом на питання" . Всі ці парадигми, теореми, теорії, концепції. Колись люди рухались повільніше. Це зараз за своє біологічне життя ми маємо прожити десяток соціальних. До теми згадалась лекція з філософії: "Соціум вимагає різноманітностей. Ким бути, якщо від тебе вимагають бути множиною людей? Підстав тотожності вже не існує. Ми соціально зобов'язані протягом життя пережити багато ідентичностей". Так, для себе...

Логіка? Так, існує. Але непотрібна. Діалог? Не існує, але потрібен. Раджу: Ґадамер Г-Ґ. Нездатність до розмови.\\ Істина і метод. Т2. – К: Юнверс, 2000. – с.187-196 Навколо багато розмов, але мало діалогів. Більшість людей орієнтовані на себе, тому всі їх розмови це обмін монологами. Ми не чекаємо, поки зрозуміємо співбесідника - ми чекаємо, поки він замовчить й ми матимемо змогу щось сказати. Найліпший вид діалогу (за Мартіном Бубером, здається) це схема "матір-дитина". Матір намагається сприйняти всі сигнали, що їй посилає дитя, щоб зрозуміти його. А дитина в свою чергу намагається використати всі можливі засоби передачі інформації, щоб донести свою думку до мами. Так і ми маємо - сприймати всі сигнали, що надсилає нам співбесідник та використовувати всі можливості, щоб нас зрозуміли. Ключовий момент - орієнтація на співрозмовника, а не на себе. Та чи багато з нас зацікавленні в розумінні іншого? Серйозно, вам цікава думка іншого ? Думка іншого не про вас? Ми любимо ро...

Ще як мінімум мозок вирізати треба буде. Щоб не пам'ятав та не скучив. Мій потяг прибув до Києва о 7:28 5 травня 2010. Цікаво, я хоч колись тужитиму за цим містом? Ні, люблю звичайно - своє, рідне. Але якщо зникнуть мої люди, то й мене на цьому асфальті нічого не триматиме. Місто бруківки, статуй та темного піщанику вразило левами, що схожі на мавп, смачною їжею (особливо великими порціями), малими відстанями, натовпом туристів, одним-єдиним МакДаком та планувальною конструкцією квартир. Побачене було все, що тільки можна було побачити - окреме дяк парку ім.Франка (кожен вечір та допізна), закинутим фортам на пагорбах навколо міста, Армянській церкві, Арсеналу та харчевні біля церкви св.Андрія - найсмачніше у всьому Львові. На жаль, якось провтикалися Личаківське кладовище та Високий замок, але то лише привід повернутися. А ще злива - вона мене зловила, але я її теж, тому обоє мокрі. Перші два дні зайняли ЕкоДебати за моделлю ООН. Не знаю чи спеціально, але проводилось усе те діло ...