In world nothing is for free.
Світ живе за закономірностями обміну. За щось просять ще щось. Does love for free exist? Не-а. Я навіть не буду казати, що люди егоїстичні істоти, тому люблять лише собі у користь. Бо це не так, ця думка є лише формальним виправданням для циніків. Насправді любов до людей для мене свята.
Але все одно любові за замовчуванням (далі ЛЗЗ) не існує. Найважливішим у нашому житті є повсякдення - те, що робить щасливими наші будні, звичайні дні. А ЛЗЗ виходить за рамки цих днів. Вона не робить нас щасливими. Така любов стає раптом важливою тільки тоді, як є загроза її втратити - тобто вона вривається у наше повсякдення. До того важливе лише те, що ми відчуваємо на даний момент, й чи роблять ці відчуття нас щасливими. Важливим є лише те, що зараз! Бо ми живемо зараз!
Минуле вже було й тепер важливі наслідки, бо ми в них живемо. Майбутнє може й не статися, ми можемо бути у ньому лише подумки й воно є важливим для нас лише тому, що ми вбачаємо ціль свого життя у роблені теперішнього минулим. Ми віримо у майбутнє, бо лише воно виправдовує наші дії. Адже навіщо причини, якщо не буде наслідків? Навіщо вчитись, якщо не будеш працювати? Навіщо зустрічатись хоч з кимось, якщо ніхто ніколи не створюватиме сім'ю? Навіщо завозити цемент, якщо дім не збудується? Навіщо чиркати сірниками, якщо вогнища не існуватиме? Майбутнє існує лише у нас в голові, у наших знаннях та логіці. Й більш ніде. У матеріальному світі навіть про минуле є лише записи (які можна змінювати), але по суті його не існує. Тому найважливішим є те, що зараз, а не те, що було чи планується.
"Хочу торкнутися тебе, ти - моє теперішнє". (с)
Любові за замовчуванням не існує в теперішньому. Тому я говорю про повсякденний обмін емоціями. Саме тому ми маємо змогу сваритись з коханими людьми, не дивлячись на ЛЗЗ. Я не відчуваю щастя, не дивлячись на те, що певні люди мене "люблять", хоч без цього, звичайно, було б ще гірше (хоча хто зна? або я це не ціню, або це мої кайдани - й я тут об'єктивно вирішувати не можу). Все, що написане вище, може бути просто виправданням, але я так вважаю.
Нічого не дається просто так - закономірність повсякдення. Тому й любити "по будням" теж будуть за щось - за хорошу поведінку, допомогу, веселий настрій, доречність, мовчання чи розмову. А ЛЗЗ не має значення у повсякденності, якщо про неї постійно не повідомляти. Й це робитиме щасливим тільки якщо не звучатиме в контексті звинувачення. Іноді здається, що почуття провини - це найгірше, що могла статися у повсякденні.
Але все одно любові за замовчуванням (далі ЛЗЗ) не існує. Найважливішим у нашому житті є повсякдення - те, що робить щасливими наші будні, звичайні дні. А ЛЗЗ виходить за рамки цих днів. Вона не робить нас щасливими. Така любов стає раптом важливою тільки тоді, як є загроза її втратити - тобто вона вривається у наше повсякдення. До того важливе лише те, що ми відчуваємо на даний момент, й чи роблять ці відчуття нас щасливими. Важливим є лише те, що зараз! Бо ми живемо зараз!
Минуле вже було й тепер важливі наслідки, бо ми в них живемо. Майбутнє може й не статися, ми можемо бути у ньому лише подумки й воно є важливим для нас лише тому, що ми вбачаємо ціль свого життя у роблені теперішнього минулим. Ми віримо у майбутнє, бо лише воно виправдовує наші дії. Адже навіщо причини, якщо не буде наслідків? Навіщо вчитись, якщо не будеш працювати? Навіщо зустрічатись хоч з кимось, якщо ніхто ніколи не створюватиме сім'ю? Навіщо завозити цемент, якщо дім не збудується? Навіщо чиркати сірниками, якщо вогнища не існуватиме? Майбутнє існує лише у нас в голові, у наших знаннях та логіці. Й більш ніде. У матеріальному світі навіть про минуле є лише записи (які можна змінювати), але по суті його не існує. Тому найважливішим є те, що зараз, а не те, що було чи планується."Хочу торкнутися тебе, ти - моє теперішнє". (с)
Любові за замовчуванням не існує в теперішньому. Тому я говорю про повсякденний обмін емоціями. Саме тому ми маємо змогу сваритись з коханими людьми, не дивлячись на ЛЗЗ. Я не відчуваю щастя, не дивлячись на те, що певні люди мене "люблять", хоч без цього, звичайно, було б ще гірше (хоча хто зна? або я це не ціню, або це мої кайдани - й я тут об'єктивно вирішувати не можу). Все, що написане вище, може бути просто виправданням, але я так вважаю.
Нічого не дається просто так - закономірність повсякдення. Тому й любити "по будням" теж будуть за щось - за хорошу поведінку, допомогу, веселий настрій, доречність, мовчання чи розмову. А ЛЗЗ не має значення у повсякденності, якщо про неї постійно не повідомляти. Й це робитиме щасливим тільки якщо не звучатиме в контексті звинувачення. Іноді здається, що почуття провини - це найгірше, що могла статися у повсякденні.
Коментарі
Дописати коментар