Неоподаткований персонаж

Взяли в полон "Азов", вкрали зерно, залізо, дітей, крадуть мову і пісні. Хочу стояти під зливою, щоб знову кричати вірші. Хочу плакати по команді. Хочу гладити оленів в Лапландії. Хочу потиснути руки Жадану і Притулі. Хочу обійняти і подарувати ще один кулон в нікуди. Хочу взяти гітару, хочу кричати у сламі. Хочу щодня дарувати цукерки Мамі. Хочу обійняти Тата. Почути сміх Бабусі. Хочу знати, що Хазяїн живий і більше не буде революцій. Неймовірно відчувати вдячність до Ковіду, що відтянув початок війни, поки я змогла стати на ноги. У бабусі стався інсульт, зараз вона вже в реабілітації. Хочу допомогти хоч грошима, але поки вони відмахуються. Я ходжу в терапію, а насправді просто хочу свою квартиру. Хочу обставити її у морському стилі. Треба більше медитувати, але не для себе, а щоб не бути грубою до людей. Україні надали статус кандидата в ЄС, але я не відчуваю з цього приводу нічого. Майдан, Небесна Сотня, Крим, Донбас, лютий – це все не мало бути ціною. Не мало бути "н...

Прости меня, прости меня, Что я стакан разлил вина, Что я удила закусил, Что мыши ногу откусил.

Начитавшись "Аліси" від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА уві сні отримала таке... Це не увесь сон, а лише фрагмент. Лише малюнок, який створився з розбитого чувака просто розмазавшись у моїх руках. Вранці була зроблена замальовка, поки не вилетіло з голови, а ввечері наповнилось кольором. У тебе ніколи немає часу, а у мене немає води і паперу Підкажи, ще кого не згадали ми всує, коли віддалялися так як тепер, Коли всі наші мрії хуйова омана, а всі наші дні - намагання забути, І здихаючи, гасять ранкові тумани благородний вогонь в наших душах попсутих. Ніби всі, хто нас зрадив, лишились далеко, ніби всі, кого ми-відпустили нас прощених, Але робиться тоскно і гидко подекуди, коли разом буваємо і коли дощ іде, І немає спасіння у теплих ліжках, і немає спасіння в нічних сигаретах - Кислі яблука ранку, і щастя, і страх, і нічим з цього всього не можемо знехтувати Чи лишити на потім, аби без жалю. Якщо хочеш, приходь: я тебе не люблю. (с) Катя Бабкіна

Кто-то очень большой, кто живет за картонной стеной, Пьет текилу с поп-корном и смотрит за нас наши сны... "Мы когда-нибудь сбудемся там, по ту сторону войн", Плачет... И, укутавшись в плечи, нам вторит "Будем нужны"... Как у всякой истории, есть и у этой сюжет, - Что в тех сказках такого, что мы отравились ветрами Недописанных вёсен, которых в столичный бювет Затащили обманом и пьют без конца, без края... Кто-то очень большой загадал нам друг друга найти - Приручить, обесточить, выжать, разрушить, измучать, Мы друг друга убили случайно, без слова "почти", О тепло маяка разбившись на звезды и тучи... А во сне оживаем... и там, на изломе границ, Становимся рядом и плачем, как малые дети... Потому, что однажды в чумном изобилии лиц, Не смогли разгадать за какое из них в ответе... Кто-то очень большой, кто живет за картонной стеной, Знает больше, чем мы... Наверно, придумал удачу. "Мы когда-нибудь сбудемся там, по ту сторону войн", Тихо выключит све...

Ліна Костенко І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, а квіти кинуті тобі. *** І день, і ніч, і мить, і вічність, і тиша, і дев'ятий вал - Твоїх очей магічна ніжність і губ розплавлений метал. В ніч високосного притулку - коли йде обертом земля - ти до плеча мене притулиш безсмертним рухом скрипаля. Леся Українка Дивлюсь я на яснії зорі, Смутні мої думи, смутні. Сміються байдужі зорі Холодним промінням мені. Ви, зорі, байдужі зорі! Колись ви інакші були, В той час, коли ви мені в серце Солодку отруту лили. *** Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять бар...