Згадались улюблені вірші школярства

Ліна Костенко

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти кинуті тобі.

***

І день, і ніч, і мить, і вічність,
і тиша, і дев'ятий вал -
Твоїх очей магічна ніжність
і губ розплавлений метал.
В ніч високосного притулку -
коли йде обертом земля -
ти до плеча мене притулиш
безсмертним рухом скрипаля.



Леся Українка

Дивлюсь я на яснії зорі,
Смутні мої думи, смутні.
Сміються байдужі зорі
Холодним промінням мені.

Ви, зорі, байдужі зорі!
Колись ви інакші були,
В той час, коли ви мені в серце
Солодку отруту лили.

***

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може квіти зійдуть, і настане
Ще й для мене весела весна

Я на гору круту кам'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темну нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! - Геть думи сумні!