Експерименти та інстинкт самозбереження

Хочеться написати про те велику статтю. Але щоб вона була об'єктивною, без жодного особистого домішку. Але як таке влаштувати, якщо піддослідний та досліджуваний є персонами в одному тілі? Коли експериментуєш над собою, то слід також враховувати, що наслідки інтерпретується з максимально суб'єктивного боку. Важко казати про неупередженність, коли кожну секунду себе пропускаєш крізь власні фільтри реальності. Навіть якщо здається, що все пораховано й виведено правильно та логічно обґрунтовано.

Якось, з'ївши бутерброд з доволі незвичним наповненням, особа виявила, що ненавидить себе. Та, власне, то не був експеримент у повній мірі - він відбувся як поняття лише завдяки тому, що було проаналізовано систему "дія-наслідок" + факт знання біологічної фізики у випадково складеній ситуації. А так міркуючи... то й не експеримент то зовсім був. Щось з розряду "виявилось, що...", не більше.

Чи є експерименти над собою нормальним явищем? Вчені, навіть видатні, що практикували такі речі - який найперший ярлик був? - "Псих, ну точно псих!", навіть якщо жартома.

Теоретично у досліджуваної особи відсутній інстинкт самозбереження. До цього висновку приводять багато дрібних наслідків з певної кількості експериментів та випадкових ситуацій. Але висновок самоспростовується. По-перше, він є абсурдним - інакше особа вже давно загинула б і не скривилась. По-друге, якщо особа досліджує себе, значить хоче знати якомога більше своїх можливостей, що "дозволять" їй вижити. Стоп, а ось це є лише гіпотеза. Якщо проаналізувати повсякденну поведінку особи, то ситуації прояву даного "інстинкту" являють собою скоріше прояв соціалізації (тут: вплив виховання суспільством та його загальноприйнятими нормами) та ввічливості. Супутня думка викликала питання - чи є здоровий глузд та логіка проявами інстинкту самозбереження? Поки що зв'язок дуже відносний та навіть трохи натягнутий, але час покаже. У всякому разі експерименти щодо перевірки больового порогу мали певну логіку, але навряд чи якось в'язалось з "інстинктом". Супутнє питання - чи позбавлені мазохісти інстинкту самозбереження?

Всі супутні питання наштовхують на думку, що саме визначення "інстинкт самозбереження" не є досить ясним та зрозумілим, якщо переходити від загального до конкретного та визначати ключові характеристики. Що цікаво, Вікі у переліку основних інстинктів, взагалі не наводить самозбереження. Хіба що ним можна назвати втечу (страх). Що ж за браком часу та наснаги копатися, поки що обійдемося нашим загальним уявленням про найголовніший інстинкт людства. Можливо його не має у класифікації як раз тому, що він і є всім цим одразу? Ще одна досить натягнута гіпотеза, на яку краще не спиратись.

Експерименти над собою, та й експерименти загалом, відкривають величезний простір знання про незнання. Це до чотриків цікаво! Згодом звикаєш рефлексувати кожну думку, кожен рух. Починаєш помічати аналогії в навколишньому світі. Починаєш сканувати світ та розуміти людей. З негативних наслідків - чомусь починаєш очікувати розуміння у відповідь. Не морочте собі голову, інші люди мають чим зайнятися й це є більш розумні справи, ніж ті, що прибирають усі кордони нерозуміння для людського мозку. Хотілося назвати це якось дуже розумно - прикладна психологія/філософія розуміння/соціальна біологія тощо - але цітерміни вже запатентовані, а описаному явищу цілком підходить визначення "набутий досвід". Щоправда з багатьма уточненнями, але то вже не суть важливо.

Досліджувати приємно. Навіть подумки.

Стаття не має якоїсь чіткої цілі щодо переконання чи інформаційного навантаження - а є результатом бажання вилити думки та дослідити ще одну річ з довжелезного списку питань :)