Осіння історія

Було варто піти на не відбувшийся опен-ейр хоча б заради тих милих чотирьох дівчат, що веселилися на сцені й обговорювали аспекти ексгібіціонізму, темних шаф, телемагазинів та кави. Згадався фільм "О чём говорят мужчины". Таке собі локальне інсценування. Зі сміхом, жестами та... кавою з цигарками. Дівчата мали чіткі виразні голоси... слухати та бачити було приємно.

А опен, власне, відбувся. Бо іноді досить музики, що грає всередині :) Потім все ж приїхав Ваня з колонкою та музикою, танцювати було легше, ніж зазвичай.



Дуже смачний день. Щоправда вже майже у його кінці, щоб мене з тим щастям не заносило, занесло мою маршрутку. Занесло на трамвайну колію й ледь не сталось зіткнення з трамваєм - лишень чиркнуло на повній швидкості. Я таке називаю "недоаварія" - трясе, страшно, хтось кричить, а щось скребе, але жертв нема. Хіба що одна жінка впала, бо єдина на той момент стояла. Таких штук у моєму житті було три, але жодного разу ймовірна загибель чи хоча б каліцтво не усвідомлювались. Лише наглядно я можу зробити висновок, що могло статися дещо не дуже добре. На рівні відчуттів страху чи чогось подібного нема. Треба підлатати інстинкт самозбереження - він останні кілька років підводить.

В цілому день радує. Він був дуже мій. Навіть рахуючи останній епізод.