Неоподаткований персонаж

Треба повертатися до звички писати. Мені іноді приходять нагадайки наче з минулого життя з LiveJournal про що я писала півжиття тому. Наприклад, я вже й не пам'ятала, що робила косплей на Авріл Лавінь у літньому таборі. Та й взагалі пам'ятаю все менше і менше, від того і важливість нотаток. Якщо почитати мої дописи, то складається враження, що я доволі депресивна людина, хоча самій мені здається, що погано лише зараз, а колись-то я була щаслива бо мене ж обливає дощем щасливих спогадів. Але воно і добре, емоційний фон забувається, події лишаються. Вже зараз я заледве можу згадати як погано мені було в серпні минулого року, лише який красивий Монт Сан-Мішель. Я живу в Амстердамі. Пам'ятаєте ту живу мрію, яку оформилась у моїй голові 25-26 червня 2014 року? Я тоді жила з Вікою в Берліні й на вихідні поїхала в Амстердам. З тої поїздки пам'ятаю як пропустила свою зупинку тричі, бо не могла намилуватися містом за вікном трамваю, як Саймон вчив мене кататись на велосипеді, як...

Напевно ще жоден предмет в універі мені не був таким важливим. Здати JF означало довести не лише оточуючим, що хвилювало мене набагато менше, а скоріш собі, що можу потянути цю сферу і це може у перспективі бути моїм. У всякому разі, якщо колись зміню профіль, то це буде не тому, що не вдалось. Це був тяжкий, але благо цікавий курс – щотижня домашні, навіть до паніки деякі доводили :Р Але поряд був Integer, який завжди знаходив час пояснити та навчити – маю величезну вдячність моєму другу, що був поряд і розумів важливість. Ще купа пост-матеріалів лишилось розібрати, зрозуміти, прочитати, полагодити тощо, але хоча б маю тепер напрямок. Побачимо, що з тобо вийде. Але хоча б матиму круту професію на випадок чого :) Добре тримати це як фокус, коли не знаєш що робити – трохи очищує голову від шуму.

Знаю, що вже маю допис з майже такою назвою, але саме так зараз відчувається. Минулий рік був важким. Всі струни були натягнуті і якісь таки, нажаль, лопнули й порвали те, що навколо. Якось так сталося, що майже не було написано про хороше, а його не вистачає. Тому таки лишу це тут, щоб знати, що завжди є світло: раптова поїздка в Одесу до Потати – просто покликали, просто з'явилися квитки; чудові бургери у Фрайдіз після запаморочливого екзамену; морозний Таллінн з Квіткою і щось нове щодня; Північне сяйво; підйом на Говерлу – цього разу в рази легше, але сил додало так само як вперше; найтепліший День Народження) нарешті засмага; переїзд в іншу країну, тепер живу біля моря, хоч і не того, що хотілось; перша робота і все, що з нею пов'язано – люди, подорожі, події; самонабута самостійність, смак якої з'явився ще у місті ведмедів, але закріпився північчю; поїздка додому в жовтні та всі теплі спогади, що вона дала; Грузія посеред Естонії, я вдячна за нього;...

  Цими вихідними їздили з Потатою на Stare Misto . Для мене Львів особливе місто - звідти завжди дуже тягосно їхати - наче хочеться лишитись ще на годину, ще хоча б на хвильку - і від того ковтаєш повітря, наче більше ніколи тут не будеш. Від того і вокзал Львівський люблю, він наповнений емоціями. Ця поїздка була практично ідеальною. Усі турботи лишились вдома і жодна з них не нагадувала за себе ці три дні. Жили у моєї подруги, привезли їй домашнє варення, яке робила бабуся Потати. Сам фест підірвав та підняв! Для мене було цікаво їхати на концерт, де більшість гуртів мені не відомі, але воно того вартувало! Вистрибали все! Особливо порадували IAMX , The Subways та Kaiser Chiefs . Було приємно, що багато гуртів наче змагались, хто більше та краще знає солов'їну - The Subways навіть заспівали частину безсмертної "Rock'n'Roll Queen" українською ! А взагалі було справжне відчуття фестивалю та драйву. Домів приходили ледь живі та спали як вбиті. Зате...

Сьогодні відіграли ІІІ Міжуніверситетський Кубок Дружби у Могилянці :) Цього разу збірна нашого унверу трохи видозмінилась, але здебільшого всі ті самі смішарики. У нас не було місяця, лише тиждень (а сумарно взагалі кілька днів) на сценарій та репетиції. Сценарій був готовий сьогодні ж вранці :) Хоч за часовими рамками усього було дуже мало, але тепер це вже тепліше, якісніше. Шкода, правда, що наші хлопці цього року випускаються з магістерки, але ми й минулого року думали, що це вже ніколи не повториться :) Ми з ПростимиЛюдьми будемо за ними дуже скучити, точно відчуваю. Це було дещо дуже хороше у нашому оточенні, свіже й смішне :) Як плід наших фантазій та метушливої уяви виглядав, можна побачити: Вдячна за ці переживання, емоції та людей, що оточували. Саме вони, кожен з них, були потрібні :)

турнір; ранковий головний біль; спокій всередині роздратування; рижик; кід блондинка; звір; інтелектуальні ланцюжки гумору; бруківка; мегакакао; теплі люди; ідеальна одеса; живий хазяїн; забута вдячність; аристократи; півфінал; шоколадки та кефір; женя-рома; після-анекдот; славський; коти; не-кейси; не-фінал; пономар; мафія; "дебатёрыыы...?"; нові спогади про старі карпати; мовчок-вовчок; дотик; кашель; яблуко, що позбавляє голосу; лак для волосся; домашня бабайка; свої не-свої; дебатери у роздріб.

Мені сьогодні подруга подарувала ананас, який вона півночі робила зі скотчу, тканини та цукерок :) На фото певно не дуже видно, але у конструкції ще є зелений кущик зверху - як справжнісінький ананас!))) Виглядає дуже круто) Обожнюю Дні народження!

затишне тепло; стрьомні 5 ранку; яєчня, чай та три години; вид з вікна; жук з пузіком на спині; олень-жеребець; заспаний тренінг; чебурашка, який хоче жити, тому реінкарнувався у проститутку; Бжик; дім легенд; криївка; м'ясо; калгинівка; не-сало в не-шоколаді; сучасне мистецтво; сажотрус; панорамний димохід; чарівна машина та дракон; серенади під вікном; оплески вулиці; львівський час; дикобраз; захист; фізкультура; не-ярлики; контроль "начальства"; робоча свобода; не-високий замок; не-камера, але фото. З того, що хочу додати реченнями - ні разу нічого не турбувало! Мене наче вишвирнуло зі звичайного плину днів. Хоч все то заплановане було, але кілька людей зробили те все вільним. Дякую.

Іноді здається, що я найтепліше, що є у світі. У фізичному плані - завжди тепло. Навіть коли всіх морозить, мені загалом тепло. У цю поїздку якось особливо відчулось відсутність кордонів. Територіальних - я вже так часто подорожую Україною, що поїхати у інше місто - це вже як за хлібом мотнутись. З одного боку маєш легкість та відсутність будь-якої акліматизації, відчуваєш усю країну своїм домом, з іншого - втрачається певна романтика потягу, іншого міста, інших обставин. Вже стільки всього траплялося, що навряд чи найближчим часом станеться щось, що затьмарить минулі речі й знову зачепить. Поки що найкраще, що є - це повторення того, що вже хорошого було. Але певні міста все ще вміють чіпляти. Й тут правильніше було б сказати "певні люди", але все ж таки міста. Бо у інших локаціях ті самі люди є інакші. Місто, як мене завжди чіпляло - Донецьк. Точніше саме ті люди у саме тому місті/місці. Хазяїн чіпляє саме у Донецьку. Можливо тому, що певні якості, що роблять його Хазяїном,...

Чомусь захотілось написати про найрідніших. "Друзі - це родичі, яких ми обираємо самі". (с) Тому ось моє самообране "сімейство": Рижик. Сестра-одноліток. Дещо, що завжди поряд. Людина, яка підтримує та вірить у мене найбільше. Іноді бачу у ній певне віддзеркалення власних страхів чи проблем. Наразі єдина, з ким я гранично щира, хто знає про мене все та усе це приймає. Єдина людина, якій мені не страшно говорити дуже відверті речі, якісь дуже потаємні потреби абощо. Чому ж тоді не старша сестра? Бо Рижик так само має мою підтримку, мої вуха, мої мізки :) Люблю, коли ми разом дуріємо. Особливо запам'ятався момент, коли ми сиділи на Палаці спорту й аналізували - чи дійсно усе, що навколо нас, реальне чи ми просто чиясь галюцинація. Людина, яка погодиться на майже будь-яку мою авантюру (кажу "майже", бо не можу відповідати за майбутнє). З якою ми от-от затіємо дуже веселу, але небезпечну гру. Ще не знаю чи варто занотовувати її так само як "...

Ця подорож зробила мої очі насичено синього кольору. Особливо це було помітно на першому світанку. Усю ніч ловили гітарою музику на березі Дністровського лиману, їли печену на вогнищі картоплю, співали всередині й підспівували зовні. Певно перший вечір є найтеплішим спогадом за всю поїздку. Не хотілось втрачати ці відчуття - довелось побачити лиман, зорі, вогнище. Почути гітару, людей, пісні. Вслухатись у пісню й відчути... що зі мною все нормально, що я є ціле. Це так рідко буває. Другий вечір відзначився якісним кальяном та розмовами. Грали у "Мафію", розмовляли про алкоголізм та кого він зачіпає. Була одна ситуація, на вихлопі якої один з Їжаків викликав відчуття гордості за наших хлопців, інший - розчарував. Загалом, так подумати, - більшість вечорів/ночей були теплими. Хіба що був неприємний момент, коли не вистачало Австралії на гойдалках поряд, бо не всі можуть таке "схватити". Шкода, що там "не було" Кіда, навіть у моїх думках. Ця подорож...

"Давай зможемо більше для нас!" Є кілька речей, які дають мені відчуття щастя. Є кілька людей зі схожими властивостями. А також маю кілька цілей, досягнення яких дає мені відчуття, що я можу все. Сьогодні афігенський день, бо було досягнуто одну з таких цілей. Мене зараховано до Києво-Могилянської академії на прикладну математику - спеціальність, якою я марю останні три роки! Мій крик по виході з приймальної комісії певно було чутно далеко. Щасливий крик :) І це моє щастя, бо у який би стан мною не володів, математика завжди вливає життя, ворушить мозок. Також відчуття щастя дарує усвідомлення, що все це робилось не з опалу, навіть якщо зі сторони може так виглядати. Я дуже чітко знаю куди йду, чого не було два роки тому, коли мої документи були з поміткою "соціологія". Це моє :) Це саме те, що треба))) БЛЯХА МУХА, УРААААА!!! :)))))))))

Дякую, Кенгуру. Ніколи б не подумалось, що відчуватиму вдячність за таке, але якби цієї людини не було у моєму житті, то навряд чи до мене дійсно дійшло б, що сьогодні сталося. Це мало б дуже болючі наслідки для мене. Коли бачиш ширше, то певні речі помічаєш ще "здалеку". І за це я дякую. А от дехто, хто..., та певно вже не важливо що, - хай горить у пеклі! :)

Спочатку хотілось знов описати теґами, але мені зараз дуже не вистачає речень. Тому буде змішано. Майже усю поїздку гостро відчувалась нестача австралійської фауни - досі не допетраю, що ж такого нагадало. Можливо відчуття втраченої ніші, яке дуже чітко засвітилось на цьому турнірі. Не можу сказати, що моє було окремо від інших, але у середині це знову клацнуло. Певно просто незвична роль й незвичні люди стоять дуже близько. Не знаю, наскільки мені сподобається спілкування з ними та й чи треба. Там лише дві людини не викликають у мене відчуття дискомфорту - Лесик та людина, яка свого часу дотягла мене на верхівку Говерли. Нормальне спілкування є незвичним для мене, бо порушує ті рамки, якими окреслена моя зона комфорту, тому легше бути не в адекваті, але щирому. Тому звична буденна ввічливість та "все у нас ок" не сприймаються мною як щось моє. Хоча було б фігово, якби таке явище зникло. Думаю, це цілком нормально, що я просто люблю свій мікро-косм. От тільки людей там...

Така фігня, що я дуже люблю свою сестру :) Кльово, що вона є. Це єдина людина у всьому цьому світі, що подарувала мені відчуття відповідальності - ані батьки, ані школа, родичі, друзі, іншеживе не змогли цього зробити :) Тому щось типу, дякую тобі, мала ! Я щаслива, що з усіх рідних по крові найбільше ти схожа не на татка-маму, а на мене ;)

Друзі! Презентую Вашій увазі довгостроковий проект "Науки при каві" - UP Grade ! Шалена команда, капітаном якої я є, а саме - Debate Club NaUKMA є одним з претендентів на перемогу в ньому (також у складі команди Андрій Яромій - НаУКМА, ФПвН-3, та Катя Саранчук - КНЛУ, Факультет перекладачів, 2 курс). Тому зараз як ніколи нам необхідна Ваша підтримка та Ваші голоси! Для цього Вам варто перейти за посиланням: http://upgrade-yourself.com.ua/debate-club-naukma.html й віддати свій голос за найкращих! ;) P.S.: Поширення даної інформації серед Ваших друзів додасть Вам пунктів до карми, тому не підведіть - ми на Вас покладаємось!!!

Поки що дебати займають доволі вагому роль у моєму житті, що визначає важливість людей, з якими я синхронізуюсь у них. З певних об'єктивних та суб'єктивних причин я вже не можу грати зі своїм (тепер вже колишнім) тім-мейтом. Але я хочу відзначити, що це є світла та тепла людина. Людина, яка розуміє, що я хочу сказати, яка вміє бачити світло. Не буду говорити багато - не хочу все це переводити у слова. Просто - Олесю, дякую! Ти щось неймовірне! Ти мій найкращий тім-мейт й я дуже щаслива, що нам довелося грати разом. Мене дуже гризе, що наразі ми маємо те, що маємо, але розумію усі причини, що до цього призвели. Нікому з нас не варто себе силувати у певних питаннях. Я приблизно рада, що ми дійшли згоди й оцінили нашу дружбу вище за дебатні досягнення. Ти найкраща та найсвітліша. Дуже тебе люблю та бажаю успіху у всьому. З твоїми прагненнями ти обов'язкового його досягнеш:) Ти - Сонячна! :)

Сьогодні дуже приємний, мирний та цілісний день... Дійсно дуже добре :) І все в тему))) Дякую усім силам та людям, які зробили його таким. І собі дякую, бо інакше було б нікому цей день прожити :) Навіть якось була думка назвати це "Днем Важливих Людей", бо було кілька дуже неочікуваних перетинів з людьми, яких давно не було видно, але які колись були або є дуже важливими для мене. Й корисно почути, що дітей у декого нема, мене просто по доброму наїжачили :) А ще сьогодні "День Довгоочікуваних Придбань", таких як квиток на Guano Apes (19.04), книга Іздрика "Таке" та капелюх того формату, що вже півроку шукався! :) Як Божевільному Капелюшнику, то є велика радість для мене. Й їжа сьогодні якось смачніша була, й повітря чистіше. Цей понеділок настільки казковий, що аж не віриться та насторожує. Але я відмахуюсь, закриваю очі й дозволяю собі просто насолоджуватись... Не знаю, чи буде увесь тиждень таким, але я вже висловлюю вдячність за цей день. За криптологі...

Маю відчувати щастя, бо коли я кричу - мене чують. І відчуваю. Все ще є люди, не так багато, але вони живуть, які можуть викликати мій сміх, посмішку. Ті, кому я можу покласти голову на коліна й віддати свої руки. Все ще є ті, кого можу шукати з зачиненими очима й знаходити. Так! Мої друзі! Я вас дуже люблю! Страх зник, тепло з'явилось. Все ще рве з середини, все ще не знати що робити з цим життям, все ще я речі, за які дуже хочеться омити руки в крові. Але за ці руки мене вже тримають. І мертве всередині серце вірить. Дякую. Тим, хто вбив. І тим, кому ще потрібне моє життя. Хоча провина за все досі лежить на мені. Не хочу ховати цю вдячність - дякую безмежно за те, що мені все ще є кого любити. Це важливо відчувати поряд щосьтеплеіживе. Життєво необхідно. Дякую...