Неоподаткований персонаж

Раніше карали, щоб компенсувати вину. Всі ці "зуб за зуб", "отримати по заслугам", прописані навіть "Руській Правді" Ярослава Мудрого та Старому Заповіті. Раніше люди орієнтувались на минуле у своїх вчинках, компенсуючи його у теперішньому для них часі. Зараз пріоритет - привенція. Покарання створюється для того, щоб уникнути повторень. А-ля "чтоб другим неповадно было". Висновок зроблений з того, що міра покарання визначається не мірою провини, а мірою страху, який це покарання викликає у порівнянні із профітом від скоєння злочину. І якщо певне покарання не діє, то його роблять жорсткіше. Підвищують рівень. Наприклад, переводячи адміністративне порушення в область вже кримінальної відповідальності. Мені гранично цікаво майбутнє орієнтування. Як припущення, можна висловити думку, що у майбутньому наші принципи будуть вимагати, щоб карали заздалегідь, коли лише намір вже буде злочином. Коли остаточно поставлять на ваги право на не-добрі думки , як...

Для більшості розмов потрібна тема. Ця умова дуже заважає, коли хочеш поспілкуватись з людиною, але не знаєш про що. І ти чекаєш, поки з'явиться ця тема, або намагаєшся її придумати. Якщо я починаю спілкування з вами з повної маячні, значить для мене це важливо й я не хочу втрачати час на пошук тем для розмови. Просто хочу ці розмови.

Захотілось періодично робити якісь дурниці. Щось таке смішне, але в той самий час дійсно дурне! Дуже дурне, й від того особливо смішне :) Але й говорити про те багато не дуже хочеться. Ну типу... зробити дві тяги косячка на парі з дискретної математики - DONE . :)

Якщо щось вирване, значить комусь треба було. Аби лиш спогад тьмянів швидше, але без іскор було б простіше. У будь-якому разі вогонь вже давно ніхто не запалює. Йдучи зі своїм власним вогнищем, думаєш, що то єдине тепло, на яке можна покластися, тому цінуєш, коли відчуваєш тепло від інших. З'ївши яблуко, ковтаєш кісточки у сподіванні, що щось таке проросте, усвідомлюючи, що завтра все забудеш. Той не потрібний нікому театр, який би виглядав набагато смачніше у вигляді книги. Сьогодні ніхто не забороняв бачити. Просто іноді чорна пов'язка на очах є безпекою. Чиїсь крики долинають наче здалеку, здаються чужими. "У мене теж бувають приходи, але ж я не дзвоню в Австралію" - єдина фраза, яка мала особистий сенс. Хоча й дурнуватий та вже давно не мій сенс. Певні спогади забезпечують нашу захищеність. Але треба довго шукати, від чого такого страшного нас мали вберегти, щоб так захищати. Питання, на яке я не хочу знати відповідь. Сторінка, яку вже давно хочу перегорнути. ...

У мене сьогодні все вийшло :) Це все, що я можу і хочу сказати. У мене дуже щасливе життя :) Є все, що мені треба, щоб відчувати це саме життя. Й гірке, й солодке, й тепле, й холодне. Абсолютно ціле, повноцінне життя. Є катастрофи, є друзі. Є сім'я, є хвороби. Є радощі, є провали. Є музика, нема алкоголю. Дійсно щасливе життя. Це класно :) Є іноді дуже радісні дні. Сьогодні саме такий. Хочу трохи його описати, щоб посміхало мене, як йтиме холодний дощ всередині. Мова йде про 12 жовтня . Коли на парах мого тіла не було, адже воно солодко собі спало, забивши на будильник. Вважаючи напруженість дня загалом, така слабкість не була подавлена свідомо. Але о 13:00 моє тіло вже було у піар-відділі НаУКМА й узгоджувало зовнішній вигляд афіші благодійного концерту 15 жовтня . О 13:30 почався саунд-чек Другої Ріки в актовій залі КМЦ. Десь з того часу й до самого пізнього вечору мені треба було там бути - зустрічати гурти, узгоджувати графік, слідкувати за обладнанням, зв'язуватись з вико...

After "Debate School-5". Almost alive, clearly stupid :)

Іноді здається, що я найтепліше, що є у світі. У фізичному плані - завжди тепло. Навіть коли всіх морозить, мені загалом тепло. У цю поїздку якось особливо відчулось відсутність кордонів. Територіальних - я вже так часто подорожую Україною, що поїхати у інше місто - це вже як за хлібом мотнутись. З одного боку маєш легкість та відсутність будь-якої акліматизації, відчуваєш усю країну своїм домом, з іншого - втрачається певна романтика потягу, іншого міста, інших обставин. Вже стільки всього траплялося, що навряд чи найближчим часом станеться щось, що затьмарить минулі речі й знову зачепить. Поки що найкраще, що є - це повторення того, що вже хорошого було. Але певні міста все ще вміють чіпляти. Й тут правильніше було б сказати "певні люди", але все ж таки міста. Бо у інших локаціях ті самі люди є інакші. Місто, як мене завжди чіпляло - Донецьк. Точніше саме ті люди у саме тому місті/місці. Хазяїн чіпляє саме у Донецьку. Можливо тому, що певні якості, що роблять його Хазяїном,...