Бути друзями можна і на відстані. Здогадуючись про щось неприємне. Знаючи про щось особисте, а тому не/свідомо обмежувати спілкування. Але коли раптом перетнутись - потім стає приємно, наче як раніше було. Коли ніхто нічого не знав, коли ніхто не відчував від того незручності. Мені реально неприємно, коли люди з якихось причин кажуть про щось особисте, а потім почуваються некомфортно, бо "знає...". На жаль, не рідко з тим стикаюсь. Невже іноді я викликаю таку нічим не обґрунтовану довіру, що здається можна казати все? Кажіть. Але потім не бійтесь. Мені так це неприємно. Не те, щоб думати, що хтось ще дізнається, ні. Просто я вже входжу в число людей, яким це не варто знати. Тому так захищаю чужий особистий простір - щоб не втрачати спілкування з людиною, що може бути важливою для мене. Але ж не завжди вслідкуєш, не завжди побачиш, що людину заносить, не завжди адекватно спиняти. Тому або наточувати чуйку на ці речі, або сподіватись на стриманість людини чи відсутність потім с...