Казати

Бути друзями можна і на відстані. Здогадуючись про щось неприємне. Знаючи про щось особисте, а тому не/свідомо обмежувати спілкування. Але коли раптом перетнутись - потім стає приємно, наче як раніше було. Коли ніхто нічого не знав, коли ніхто не відчував від того незручності.

Мені реально неприємно, коли люди з якихось причин кажуть про щось особисте, а потім почуваються некомфортно, бо "знає...". На жаль, не рідко з тим стикаюсь. Невже іноді я викликаю таку нічим не обґрунтовану довіру, що здається можна казати все? Кажіть. Але потім не бійтесь. Мені так це неприємно. Не те, щоб думати, що хтось ще дізнається, ні. Просто я вже входжу в число людей, яким це не варто знати. Тому так захищаю чужий особистий простір - щоб не втрачати спілкування з людиною, що може бути важливою для мене. Але ж не завжди вслідкуєш, не завжди побачиш, що людину заносить, не завжди адекватно спиняти. Тому або наточувати чуйку на ці речі, або сподіватись на стриманість людини чи відсутність потім страху, якщо це можна так назвати.

Мені дуже шкода було втратити кількох людей з цієї дурнуватою причини (зокрема).

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ловити

Що є

2017: зробити тату