Неоподаткований персонаж

Раніше карали, щоб компенсувати вину. Всі ці "зуб за зуб", "отримати по заслугам", прописані навіть "Руській Правді" Ярослава Мудрого та Старому Заповіті. Раніше люди орієнтувались на минуле у своїх вчинках, компенсуючи його у теперішньому для них часі. Зараз пріоритет - привенція. Покарання створюється для того, щоб уникнути повторень. А-ля "чтоб другим неповадно было". Висновок зроблений з того, що міра покарання визначається не мірою провини, а мірою страху, який це покарання викликає у порівнянні із профітом від скоєння злочину. І якщо певне покарання не діє, то його роблять жорсткіше. Підвищують рівень. Наприклад, переводячи адміністративне порушення в область вже кримінальної відповідальності. Мені гранично цікаво майбутнє орієнтування. Як припущення, можна висловити думку, що у майбутньому наші принципи будуть вимагати, щоб карали заздалегідь, коли лише намір вже буде злочином. Коли остаточно поставлять на ваги право на не-добрі думки , як...

Маю відчувати щастя, бо коли я кричу - мене чують. І відчуваю. Все ще є люди, не так багато, але вони живуть, які можуть викликати мій сміх, посмішку. Ті, кому я можу покласти голову на коліна й віддати свої руки. Все ще є ті, кого можу шукати з зачиненими очима й знаходити. Так! Мої друзі! Я вас дуже люблю! Страх зник, тепло з'явилось. Все ще рве з середини, все ще не знати що робити з цим життям, все ще я речі, за які дуже хочеться омити руки в крові. Але за ці руки мене вже тримають. І мертве всередині серце вірить. Дякую. Тим, хто вбив. І тим, кому ще потрібне моє життя. Хоча провина за все досі лежить на мені. Не хочу ховати цю вдячність - дякую безмежно за те, що мені все ще є кого любити. Це важливо відчувати поряд щосьтеплеіживе. Життєво необхідно. Дякую...

Спостерігаючи моє Сонечко, бачу, що це не вона! Вона заховалась у шкільному піджаку й кидається розумними словами. Їй болить. Й мало кому в світі боліло більше. Так само багатьом боліло - більше - майже нікому. Болить, розриває, б'є, випиває її. А вона вдягла панцир - єдиний шлях вижити. Не можу спокійно на те дивитись, але не знаю, що його робити. Коли знаєш всі умови, наче й відповідь десь тут, але наче ткнувсь у гумову стіну й не бачиш простої суті. Моєму Сонцю скажено болить! J, zkcsg [bydtg qtxth ty bl;dfp zcmntxj[ bnb;/ Q jdbk;jv q] jycqsl ty zcmntxj[/ B,rz z fkijv - z , fkbybgec en edjcs, eybifv! Fkbyjdpl, fkfdbhp, fkzybgep 0 b,rz z brmksn fkfyp!!!!!!!! B,rb brmksn bnfyp! Sytv mnsdfy bnf[x fy Qsynsdctcd rjlzhjg qsljg, e qbrz z rfn jnzdc .hsd - z , fkbysvp/ Mnsdfy jorz vjrlskcfy fkfnc , zjv mnhtvc/ Jrxtyjc 'edjuekcfp fy zncfo timks, fp tytv/ "Но жизнь на месте не стоит, а время врач, оно залечит. И от того, что пережили мы, станем крепче, только крепче". Do-Bro ...

Шукаючи інформацію про чоловіка, який мав у собі 11 особистостей (або его-станів), трапилась стаття з Вікі: Множественная личность То нам вже й діагноз можна поставити... «Разумеется, о самоубийстве здесь не может быть и речи. Скорее так: он, барон Езус Мария фон Фридель, застрелил баронессу Езус Мария фон Фридель; или же наоборот — она убила его. Этого я не знаю. Хотелось убить — он или она — но не себя самоё, то другое хотелось убить. Так и вышло». Хотілося б якось залізти у голову справжнього шизофреніка - побачити той "клац" , який змушує його представлятися іншим іменем. Продивляючись результати всіх тих дослідів з такими людьми, приходиш до висновку, що мозок людини може вміщувати більше за одну "особистість", бо "побічна персона" задіює інші частини мозкової кори, які не активуються у людини, яка 1 в 1. У нашому організмі дійсно стільки всього "відпочиває", що аж шкода - продукт пропадає. Логічно, що є ті, хто не "змирився". ...

Захотілося написати про свою породу. Хоча мало хто з нас дійсно визнає себе істериком. А мені вже так часто тикали в це моською, що й не відверчусь вже. Хоча у знанні такої особливості характеру є свої плюси - стаєш стриманішим. Так, ти в курсі, що тебе може зірвати, тому в певний момент замовкаєш, бо вже знаєш, що таке реагування не є природним й навколо люди не так зрозуміють, якщо взагалі матимуть бажання розуміти. Титаренко вміє демотивувати - "Ми розуміємо одне одного лише на 30%, а якщо домовимось про значення спільних понять, то на 50%" . Вже й не парюсь щодо розуміння, не б'юсь головою об стінку з криками "Які ж ви всі ідіоти!" . Бо теж туди відношусь. Щодо істериків - трапилась мені одна така персона нещодавно й досить неочікувано. Якась за різка в неї реакція була на сторонню думку. Наче довго-довго чекала, поки хтось прореагує, щоб крикнути "Да ні хера ви всі не розумієте, лохи!" й видалити все, що можна видалити. Таке. Мені якось по боку, ...

От-так от, малятка, щось йде й не завжди повертається. Хворію, певно дуже, тому що сни що лихоманка - знайомі, дерева, слова без розбору, сварки без сюжету, люди без очей. Вже десь тиждень не бачу очей людей, які мені сняться, хоча вони логічно мали б бути. Пам'ятаю як снився спокій, але дуже давно. Колись сни були наче фільми - сюжет, діалоги, початок, кінець. А ще були сни-калейдоскопи - без перебільшень, усю ніч калейдоскоп перед очима. Дещо втрачено. Сонечко втратило промінчик й я не знаю, як її підтримати. Сталося дещо жахливе, що не мало статися. У всякому разі, зараз. Відчуваю певну свою провину й щоночі молюся. Дивно, у Бога я вірю, а церкви трошки на дух не переношу. Вчора дивилися фільм у кіно-клубі, що орендує приміщення у сьомому корпусі Лаври. Мене стискало щоразу, як гуділи дзвони. Мені важко знаходитись у церквах. Хіба що Кирилівська Церква - вона моя рідна, там я у безпеці. З чим пов'язано навіть знати не хочу - все одно, як називати, суть не зміниться - просто ...

Світ живе за закономірностями обміну. За щось просять ще щось. Does love for free exist? Не-а. Я навіть не буду казати, що люди егоїстичні істоти, тому люблять лише собі у користь. Бо це не так, ця думка є лише формальним виправданням для циніків. Насправді любов до людей для мене свята. Але все одно любові за замовчуванням (далі ЛЗЗ) не існує. Найважливішим у нашому житті є повсякдення - те, що робить щасливими наші будні, звичайні дні. А ЛЗЗ виходить за рамки цих днів. Вона не робить нас щасливими. Така любов стає раптом важливою тільки тоді, як є загроза її втратити - тобто вона вривається у наше повсякдення. До того важливе лише те, що ми відчуваємо на даний момент, й чи роблять ці відчуття нас щасливими. Важливим є лише те, що зараз! Бо ми живемо зараз! Минуле вже було й тепер важливі наслідки, бо ми в них живемо. Майбутнє може й не статися, ми можемо бути у ньому лише подумки й воно є важливим для нас лише тому, що ми вбачаємо ціль свого життя у роблені теперішнього минулим . Ми ...