Кіно і церкви
От-так от, малятка, щось йде й не завжди повертається. Хворію, певно дуже, тому що сни що лихоманка - знайомі, дерева, слова без розбору, сварки без сюжету, люди без очей. Вже десь тиждень не бачу очей людей, які мені сняться, хоча вони логічно мали б бути. Пам'ятаю як снився спокій, але дуже давно. Колись сни були наче фільми - сюжет, діалоги, початок, кінець. А ще були сни-калейдоскопи - без перебільшень, усю ніч калейдоскоп перед очима.
Дещо втрачено. Сонечко втратило промінчик й я не знаю, як її підтримати. Сталося дещо жахливе, що не мало статися. У всякому разі, зараз. Відчуваю певну свою провину й щоночі молюся. Дивно, у Бога я вірю, а церкви трошки на дух не переношу. Вчора дивилися фільм у кіно-клубі, що орендує приміщення у сьомому корпусі Лаври. Мене стискало щоразу, як гуділи дзвони. Мені важко знаходитись у церквах. Хіба що Кирилівська Церква - вона моя рідна, там я у безпеці. З чим пов'язано навіть знати не хочу - все одно, як називати, суть не зміниться - просто ця Церква для мене рідна. Та й знаходиться майже над моїм домом. Дзвенить вона дуже рідко, лише по святам, але ці дзвони я розрізню з-поміж багатьох інших. Вони заспокоюють мою кров, а не стискають мозок. Ще більш-менш лояльно можу ставитись до Бучанських церков, бо в одній з них мене хрестили, я ж бо маю проявляти вдячність.
Сонечко не відповідає на мої повідомлення. Може просто хоче побути у тиші, ні з ким не спілкуючись, але я хочу, щоб вона знала, що вона не сама. Я погоджусь помінятися з нею місцями, щоб не вона переживала весь той біль, а я. Можу бачити її вікно зі свого, хіба що дерева трохи заважають. Блін...
А на вулиці, типу, краса. А у списку справ, типу, реферат з релігієзнавства. Брєд, витрачу на нього три години, може навіть менше. Більше того, через півгодини захоплюся й відчую кайф від того, що роблю. Пишу (писатиму) про релігію древніх слов'ян, подобається тема.
Кодове ім'я псевдоніма це найтупіше, що могла зі мною статися. Згадалось: "...у мене світлі очі та думки". Вже ніколи не будемо самі. Я маю право це писати. Хворію, температура якось по-тупому вимірюється.
Дещо втрачено. Сонечко втратило промінчик й я не знаю, як її підтримати. Сталося дещо жахливе, що не мало статися. У всякому разі, зараз. Відчуваю певну свою провину й щоночі молюся. Дивно, у Бога я вірю, а церкви трошки на дух не переношу. Вчора дивилися фільм у кіно-клубі, що орендує приміщення у сьомому корпусі Лаври. Мене стискало щоразу, як гуділи дзвони. Мені важко знаходитись у церквах. Хіба що Кирилівська Церква - вона моя рідна, там я у безпеці. З чим пов'язано навіть знати не хочу - все одно, як називати, суть не зміниться - просто ця Церква для мене рідна. Та й знаходиться майже над моїм домом. Дзвенить вона дуже рідко, лише по святам, але ці дзвони я розрізню з-поміж багатьох інших. Вони заспокоюють мою кров, а не стискають мозок. Ще більш-менш лояльно можу ставитись до Бучанських церков, бо в одній з них мене хрестили, я ж бо маю проявляти вдячність.Сонечко не відповідає на мої повідомлення. Може просто хоче побути у тиші, ні з ким не спілкуючись, але я хочу, щоб вона знала, що вона не сама. Я погоджусь помінятися з нею місцями, щоб не вона переживала весь той біль, а я. Можу бачити її вікно зі свого, хіба що дерева трохи заважають. Блін...
А на вулиці, типу, краса. А у списку справ, типу, реферат з релігієзнавства. Брєд, витрачу на нього три години, може навіть менше. Більше того, через півгодини захоплюся й відчую кайф від того, що роблю. Пишу (писатиму) про релігію древніх слов'ян, подобається тема.
Кодове ім'я псевдоніма це найтупіше, що могла зі мною статися. Згадалось: "...у мене світлі очі та думки". Вже ніколи не будемо самі. Я маю право це писати. Хворію, температура якось по-тупому вимірюється.
Коментарі
Дописати коментар