Алло, милиция? У меня в зеркале труп
Найобразливіше виявилось, коли тебе звинувачують у дрібній брехні, не розуміючи ситуації й не маючи ніякого бажання її розуміти, бо це нікому не потрібно. Логіка може забити, але людина не логіка. Й рефлексувати такі дрібниці на рівні важливого якось по-дитячому, дуже по-моєму. А контакт це така штука... Цирі не зверне уваги. А ще хотілося б, щоб населення Австралії було не писемним. Математик це тип мислення, а не набір знань (тут, для мене, у моєму словнику).
Цього літа багато читатиму. Просто кошмарно багато. Більшість буде, напевно, фентезі. Раніше навіть не уявлялося, як багато я в цьому, мені воно природно було. Останнім часом мислю якось дуркувато - занадто реально. В курсі, що така тенденція може призвести до зниження рівня мрійливості? А що є я без мрійливості? Згадався "Міф про Печеру" Платона. Це не пускає відчай. Не мрію вже ні про що - лише планую =/ Можливо добре буде потім, але поки що це лише ставить стіну переді мною. Зате тепер я в реальному світі. Не знаю яким кроком є відсутність мріяння - назад чи вперед? Те, що це ближче до Сонця - стовідсотково, але Сонце останнім часом холодне й неприємне. В тому плані, що я так не хочу.
Щось смикнуло подивитись у вікно за спиною... Рожеві хмари. Трохи фіолетових та майже не має блакитних. І багато неба. Мрійливість? Нікуди вона не дінеться. Хіба разом зі мною в могилу. Просто моя мрійливість розділилася на уяву та на плани. Певно так має бути краще, хоч і складніше - до думок доєдналися дії. Зараз подумалось, що раніше все дійсно було лише мріями, але тепер я все це роблю. Й інше, що в моїх думках, теж існує з претензією на здійснення. Так, це дійсно краще.
Сьогодні було щось типу Днюхи ДК НаУКМА. Було нас аж п'ятеро. Грали в показуху. (примітка: на наступний раз мати трошки заготованих слів, щоб не приходив ступор та "тюлень чи креветка"). За цей рік з Могилянкою так і не зжилося, тому за однокурсниками скучити не буду, хоч і люди хороші. А от без дебатерів... Фіговенько, але я кудись їх витягну. Дика компанія у лісі на тиждень Х)
Зраджую звичкам. Відчуваю від того нудоту. Дещо занадто різне, щоб порівнюватись. Хочу написати віршика і щоб хтось зробив мені плакат. Сподобався ритм:
"И пусть судьба несправедлива,
Но жизнь - игра - играй красиво!"
Цього літа багато читатиму. Просто кошмарно багато. Більшість буде, напевно, фентезі. Раніше навіть не уявлялося, як багато я в цьому, мені воно природно було. Останнім часом мислю якось дуркувато - занадто реально. В курсі, що така тенденція може призвести до зниження рівня мрійливості? А що є я без мрійливості? Згадався "Міф про Печеру" Платона. Це не пускає відчай. Не мрію вже ні про що - лише планую =/ Можливо добре буде потім, але поки що це лише ставить стіну переді мною. Зате тепер я в реальному світі. Не знаю яким кроком є відсутність мріяння - назад чи вперед? Те, що це ближче до Сонця - стовідсотково, але Сонце останнім часом холодне й неприємне. В тому плані, що я так не хочу.
Щось смикнуло подивитись у вікно за спиною... Рожеві хмари. Трохи фіолетових та майже не має блакитних. І багато неба. Мрійливість? Нікуди вона не дінеться. Хіба разом зі мною в могилу. Просто моя мрійливість розділилася на уяву та на плани. Певно так має бути краще, хоч і складніше - до думок доєдналися дії. Зараз подумалось, що раніше все дійсно було лише мріями, але тепер я все це роблю. Й інше, що в моїх думках, теж існує з претензією на здійснення. Так, це дійсно краще.Сьогодні було щось типу Днюхи ДК НаУКМА. Було нас аж п'ятеро. Грали в показуху. (примітка: на наступний раз мати трошки заготованих слів, щоб не приходив ступор та "тюлень чи креветка"). За цей рік з Могилянкою так і не зжилося, тому за однокурсниками скучити не буду, хоч і люди хороші. А от без дебатерів... Фіговенько, але я кудись їх витягну. Дика компанія у лісі на тиждень Х)
Зраджую звичкам. Відчуваю від того нудоту. Дещо занадто різне, щоб порівнюватись. Хочу написати віршика і щоб хтось зробив мені плакат. Сподобався ритм:
"И пусть судьба несправедлива,
Но жизнь - игра - играй красиво!"
Коментарі
Дописати коментар