Неоподаткований персонаж

...треба перебрати, щоб побачити своє обличчя? Що б я собі думала, якби знала, що це назавжди? От як моє життя та відчуття є зараз – назавжди. Треба бігти дуже швидко, щоб просто лишатись на місці. Чомусь я сподівалась, що коли почну спостерігати за своїм обличчям, то прогрес буде щасливішим, але я навпаки все більше розсипаюсь на пил.

Одне з найцінніших надбань цього періоду я бачитиму новий старий навик не тримати в собі. Як сказала моя мати, "тримати себе в руках, але не тримати в собі" . Не зриватись, але просити допомоги, ділитись важким, випити ромашкового чаю, прийняти заспокійливе. Коли рідна мати чує у голосі, що ти на нервах, треба таки пити чайок, ніхто не мусить завжди справлятись своїми лише силами. Помітила це ще в Хорватії. Провалила завдання, засмутилась, але не хотіла казати друзям, бо чого псувати їх відпочинок та й що вони можуть зробити. В якийсь момент таки обмовилась і почула дуже спокійне "Нічого, thank you, next" і просто сказати, що сталося, і отримати цілком врівноважену реакцію неймовірно дає волі! Наче камінь з душі, віл з плеч. Просто від факту відкриття рота та вимовляння цих слів – мені важко, я не виводжу, як же мене все це бісить, я нервую, я не впоралась. Як же добре.

Бути навколо людей, бути самому, пігулки, терапія, зміна діяльності, коти – у кожного свій спосіб повернення до норми. Мене коробить, що це займає так багато часу. Десь на фоні кричить "Загальмуй!", але деякі речі хочеться проскочити й забути. Кожен день наче "Ще трошки", але так само потроху забуваєш свою норму. Мене коробить, що в моєму житті були люди, які привели до цього і тепер мені треба це лагодити. Мене коробить, що ми іноді не уявляємо наслідків своїх дій і потім інших коробить. Мене коробить і злить, що все так сталося. Тепер мій час та моє життя марнується на розгрібання всякої хріні, жиби тільки прийти до норми, коли можна було б повністю радіти тому, що зараз мене оточує, але мене наче там нема. Наче грьобана резинова стіна між мною і світом. І це дуже коробить. Ще трошки. Ще трошки і знову зможу малювати.

Викладач: - Що таке розпач ? Відповідь: - Ну, це коли світ розпадається на маленькі шматочки... Викладач (перебиває) : - Ніяких "коли"! Чітка відповідь! Що таке " розпач "? Відповідь: - Ну... Це стан, коли... Викладач (знову перебиває): - Ви знаєте означення чи ні? (піввічності тиші) Відповідь: Розпач - емоційний стан, характерний відчуттям втрати відчуття реальності та зневіри у будь-який можливий позитивний кінець.

  Наче великий дзвін. Кожен удар рокотом та відлунням розноситься всередині, кожен дотик-вібрація розхитує, розшаровує, розносить тебе, коли так намагаєшся триматись до купи, цілісно. Осінь. Наче завжди забуваю, що ця пора приносить, бо завжди наче зненацька захоплює, наче все нове. Але ні... Не таке вже й нове. Вже не страшно. Вже просто намагаєшся перечекати. Наче від такого можливо сховатись. Можна насправді. Можна сховатись в інших людях, в їх голосах, щоб своїх не чути. Можна бути назовні, хоча так хочеться закопати себе якомога глибше. Але на глибині крик лише голосніше. Цього року не пощастило, ще рожеве наклалось, а від цього майже завжди зле. Хоч можна скерувати на натхнення, але не восени. Восени на те просто нема потужностей. Восени ти просто ведмідь без надії на сплячку. Восени неможливо приймати рішення. Восени не ти. Наче пресом придушило. Осінь - втрата.

Замахатися, злитися, - на себе, на людей, не пам'ятати чи спали сьогодні, писати бредові відповіді, запізнюватись, бачити дикобраза, бігти, падати, їсти, кашляти, хворіти, бачити, чути, дратуватись, помилятись, терпіти головний біль, згадувати неіснуючий біль, варити вареники, споживати кефір. Згадати очі Рижики... заспокоїтись. І просто скучати. Найнапряжніша весна. Знову біг без зупину, з вже забутим сенсом. Моменти відпочинку не дають переключки, а перетворюються на періоди забуття на кілька годин. Швидше б то все завершилось. Швидше б вже червень.

роуприукопркупгщ5криекушр дикість еоулк4прівшапршдалримгашлрпгщушарпгкрипшгургшимругимрукгмпмркрпирвоиврпнрминрнгрмнгрнгмриомтсипманрвалосрматгирагмілрапігкпргірмгірманмамовлраграгрмам ненависть вадпрпрпгаврмгаврмгарпмранпрігарпігп біль марпгимгаимрагмраішрпавпоркіаоріоапроіпомиамоаіом злість маоиппримвашмирідльсдівлаоіва непримиримість ідкулоакіоарвалвімисльівдвлаовадваввтомадіклараігіамргамрнгуеишукуцдддддддддддддипрвирирм непорозуміння пиловпирвлоиміимріимігівшщіраіаіісьтщвіікааіо

Today I'm owl. Fucking owl. Don't sleep, don't lie, don't ask. I accept. It fits.

Більшість бажань зараз пов'язані з минулим. Важко знаходити щодня сили. Хочеться повернутися у час, коли все було забавкою. Спостереження: легше впоратись з глобальними проявами та дисгармонійністю, але не з дрібницями! Вони допікають найбільше! Коли не можеш визначитись у якихось дрібницях - це тому, що це забирає не так багато сил, але часто. Все частіше і частіше. Щосекунди, щомиті тримати себе в руках - знаю, що зовсім скоро "стінка" трісне. Що тоді буде? Що робити зараз? Важко шукати рішення у стані evfv,jjvfc. Але відчуття, що от-от все... Ведмеді всередині ричать.

(7 11 1 4 9 2 5 10 3 6 8) Ви колись мали тактильні галюцинації? Неймовірні відчуття...

Іноді згадуєш таке, що не просто приводить до тями, а виявляє, що дещо таки було закопано, сховано. Навіть й не помітилось якось, що існування перейшло в режим екстреного. Так і захотілось зупинитись, закрити очі й закричати "Що я роблю?!". Й як на межі сну та реальності - не знаєш де що - чи все, що робиш - правильно, а зараз просто момент слабкості; чи все, що вже майже зроблено - спроба втекти від чогось, а зараз момент, коли прокинувсь на мить? Що я роблю? Що було вигадано? Що зроблено помилково? Куди я йду? Й заспокоїтись маю лиш самостійно - бо якщо допустити сторонній вплив, рішення перестануть бути моїми. Але чи є вони зараз такими? Наскільки далеко я можу забігти у своєму безумстві? Чи є усе це безумством чи просто боротьба за свої бажання? Кудись буквально за одну мить зникло все, що вважалося правильним останні півроку. Чи це світло зараз, чи навпаки хмара? Невже такі миті мисленевих істерик й є тим єдиним, що залишилось у мені здоровим? Що я роблю?.. Чому самотужк...

Terrible story about a cat who wished to become the person.

Цікаво радіти тому, що ніхто не святкує. Радіти особливій даті, що колись була святом, а тепер - розбита ваза. Дуже не люблю знаходитись у емоційно загостреному стані - розгублені думки, різкі рухи, зламаний фокус. Відчуваю, що потребую компаньйона - щоб хтось штурхав у плече або ж просто притиснувся збоку - й це опора, це основа, яка стоїть, коли все інше крутиться, це якір. Не хочеться такі моменти "переживати=перечікувати", було б непогано у більшості ситуацій почуватися в безпеці. Але все одно я щаслива людина. Й розумію чому - бо маю друзів, маю сім'ю, маю дах над головою. Й маю свою чарівну божевільність, завдяки якій поняття "самотності" набуває формального відтінку, й життя стає повнішим, бо бачиш кілька світів одночасно. Бо кожна особистість інтерпретує інфу у своїй течії. Це дуже класно радіти своїм страхам, не відчувати до певної міри фізичного болю. Це дуже класно обурюватись й розуміти одні й ті самі речі. Це дуже класно бутикілька .

Ecd zcmnbkfd p reh/ Jmynfncjl jymkfdre,? sldfhgcfy - mcjo .k,jh? f jyjd 'flfg? zcmn'egzk,j? zcmn'fdb,pjh jojn/ Jncjhg sytv sy d evjrz spfh ty fy;jv jke, syljujmc mcbnfibkfp fy sybnjvfc/ Tkf? fy mkf;? t;qfv jxjusy ty fy;jv jke, bnb,jhp/ T;el fljri? t;el! F,thnjg brvbhnlsg 'fybk[fp tytv? 'fdbhrfy/ Ty exj[ tw bnsghtn/ E;jv? tkf ty exj[/ Jyn.kjc,f/ Syljujmc z ty fkv bne, fylj! Ey rz rfn jkiqbd&! Evjx zkcsg enytvjv jujyfdjhnytwyjr zncfo mnblj[bhg qbyxsvhfr nfrlsd& Ty exj[! Tkf t;d blersy ty mcbnsl/ J,z t;d fvjld/ Rz t; fljri/// F; tpbhu? fpfhfp/

Мене стерли - це є дуже паскудно, вкрай паскудно. Ці вихідні були дуже необачні - занадто потужні особистості впливали. Хто ж знав? І все ж, досі нема певності, що це саме вони те зробили не усвідомлюючи (сподіваюсь), але це є єдине, що відрізняло ці вихідні від усіх інших. Хіба що моє обличчя у неділю було занадто біле, а губи занадто чорними. Але це лише додаткова умова, що забезпечувало настання необхідних обставин для появи другої потужності. Перша потужність була зумовлена моїм новим бажанням, яке тепер і не бажання вже певно! Той маленький черв'ячок, що заворушився вчора ввечері, сьогодні вже вгризся в мозок! Що мені робити наступної миті? Мене стерли! Зараза... А ще трошки про погоду, насправді... Бо за той час, як писались ці слова, на землю опустилось молоко, розведене водою. Туман настільки густий та живий, що виникає трошки первородного страху та паніки. І ти насолоджуєшся ними, бо вони наче лоскочуть, але не стискають, бо не такі сильні. А на вулицю так і тягне... І хоч...

Спостерігаючи моє Сонечко, бачу, що це не вона! Вона заховалась у шкільному піджаку й кидається розумними словами. Їй болить. Й мало кому в світі боліло більше. Так само багатьом боліло - більше - майже нікому. Болить, розриває, б'є, випиває її. А вона вдягла панцир - єдиний шлях вижити. Не можу спокійно на те дивитись, але не знаю, що його робити. Коли знаєш всі умови, наче й відповідь десь тут, але наче ткнувсь у гумову стіну й не бачиш простої суті. Моєму Сонцю скажено болить! J, zkcsg [bydtg qtxth ty bl;dfp zcmntxj[ bnb;/ Q jdbk;jv q] jycqsl ty zcmntxj[/ B,rz z fkijv - z , fkbybgec en edjcs, eybifv! Fkbyjdpl, fkfdbhp, fkzybgep 0 b,rz z brmksn fkfyp!!!!!!!! B,rb brmksn bnfyp! Sytv mnsdfy bnf[x fy Qsynsdctcd rjlzhjg qsljg, e qbrz z rfn jnzdc .hsd - z , fkbysvp/ Mnsdfy jorz vjrlskcfy fkfnc , zjv mnhtvc/ Jrxtyjc 'edjuekcfp fy zncfo timks, fp tytv/ "Но жизнь на месте не стоит, а время врач, оно залечит. И от того, что пережили мы, станем крепче, только крепче". Do-Bro ...

У меня наверно невхерная карма - писать не те смс не тем людям. Хотя в этот раз просто ошибка с номером вышла. Но такую ошибку мне действительно сложно назвать случайностью... От иронии ситуации чуть истерика со смехом не началась. О_О Настолько дурацкую ситуации в полпервого ночи раньше как-то сложно было представить. Разве что носорог в зоопарке проснётся и попросит мороженое. Идиотизм... Но знаки существуют. Совершенно по-дурацки было бы, если бы мне не стукнуло случайно почистить архив смс. И ОХРЕНЕТЬ, ЧЁТР ВОЗЬМИ! Бывает... :)

Хочу назавжди запам'ятати цей тріскучий стан наче знаєш, розумієш та відчуваєш все! Коли кожне твоє питання одразу чує відповідь зсередини! Коли ти одночасно кричиш від напруги і тримаєш себе за руку. Коли зсередини рветься звіриний рик, коли мозок тріщить від інформації та нових зв'язків, коли все, що було відомо раніше, одночасно переливається через вінця. Коли відчуваєш себе диском, який змушують поглинути завеликий файл, задіявши понаднормово всю оперативну пам'ять. Коли всі спогади переміщуються з довгострокової у короткострокову пам'ять, коли все одночасно стало актуальним, коли губляться часові зв'язки... Коли час зникає! І ти зібраний як ніколи. Ти бачиш все. Чуєш ще більше. І розумієш, що перезавантаження вдалось. Але наступного разу вазу краще не чіпати :)

Мозок розривають риторичні питання, а каша вже охолола - грію знов. Все, що мені кажуть, настільки брехня, що мимоволі віриш тому. Проза рветься зі струн, але через зайві очі не можу грати - занадто впізнавано буде. Мені сьогодні трохи розворушили звивини, але мій інглиш не дозволив як слід висловитись (fuck all these debates!), а тепер мене рве на частини! Безглузді розмови зі своїми "ми" трохи освітлюють тло. Довгі листи, криваві погрози та велика чашка чаю наче дивляться на мене своїми величезними очима. Каша зашибенно смачна, але краще б ОГ була чуйніша. Наче ролями помінялись. Увесь сьогоднішній день врятувала лишень одна маленька ввічливість - продавщиці з "Форнетті" недалеко від Лук'янівки у напрямку мого дому. Захотілося сказати їй (й, власне, сказане було): "Дуже Вам дякую!" Наче вся турбота світу сконцентрувалася у цій жіночці й вилилась на мене. Сьогодні було замало ведмедиків та забагато сонечок. А ще дивний голуб миру, що налетів на людей,...

Локація: сходи на верхньому закритому поверсі довільного корпусу. С: - О, диви! В , ти чого тут? А: - Що ти тут робиш? В: - Ховаюсь, а на що схоже? А: - Ти випадково не... хм... *рух головою вгору* В: - І про що, власне подумав? *прямий погляд* А: - Про наркотики. В: - Ова, ти настільки поганої про мене думки? *пауза* Що ж бувало й гірше. С: - В , як ти? Щось сталося може? В: - Ні. А: - То що ти тут робиш? В: - Ти себе зайвим не відчуваєш?! А: - Ні. У тебе проблеми? В: - Так. А: - З ким? В: - З собою. Я настільки егоцентрична, що маю проблеми лише з собою. Й коли я їх вирішую, краще, аби нікого з людей навколо не було - бо можуть бути жертви. А: - Натякаєш, щоб ми пішли. В: - Натякаю. А: - Я не питав. В: - То може б вже і йшов?! А: - У тебе зараз буде істерика. С: - А , може краще підемо? В дала зрозуміти, що хоче побути одна - ми зайві зараз. А: - Не має сенсу йти. В: - Прямо "толерантність проти знання"... С: - Тобто? В: - С , ти поводишся ввічли...