Свої шляхи
Бути навколо людей, бути самому, пігулки, терапія, зміна діяльності, коти – у кожного свій спосіб повернення до норми. Мене коробить, що це займає так багато часу. Десь на фоні кричить "Загальмуй!", але деякі речі хочеться проскочити й забути. Кожен день наче "Ще трошки", але так само потроху забуваєш свою норму. Мене коробить, що в моєму житті були люди, які привели до цього і тепер мені треба це лагодити. Мене коробить, що ми іноді не уявляємо наслідків своїх дій і потім інших коробить. Мене коробить і злить, що все так сталося. Тепер мій час та моє життя марнується на розгрібання всякої хріні, жиби тільки прийти до норми, коли можна було б повністю радіти тому, що зараз мене оточує, але мене наче там нема. Наче грьобана резинова стіна між мною і світом. І це дуже коробить. Ще трошки. Ще трошки і знову зможу малювати.
Це завжди так. Справа не тільки в неправильних людях, від яких тебе коробить. Думаю, не буває, коли постійно "все в нормі". Завжди є ці ями і після них злети. Щоб рости, і щоб твоя "норма" теж змінювалась.
ВідповістиВидалитиВ мене зараз також період чергової ями і пошуків "норми" :) ...думаю, рано чи пізно, все буде добре. Аж до наступного стрибка :)