Неоподаткований персонаж

Одне з найцінніших надбань цього періоду я бачитиму новий старий навик не тримати в собі. Як сказала моя мати, "тримати себе в руках, але не тримати в собі" . Не зриватись, але просити допомоги, ділитись важким, випити ромашкового чаю, прийняти заспокійливе. Коли рідна мати чує у голосі, що ти на нервах, треба таки пити чайок, ніхто не мусить завжди справлятись своїми лише силами. Помітила це ще в Хорватії. Провалила завдання, засмутилась, але не хотіла казати друзям, бо чого псувати їх відпочинок та й що вони можуть зробити. В якийсь момент таки обмовилась і почула дуже спокійне "Нічого, thank you, next" і просто сказати, що сталося, і отримати цілком врівноважену реакцію неймовірно дає волі! Наче камінь з душі, віл з плеч. Просто від факту відкриття рота та вимовляння цих слів – мені важко, я не виводжу, як же мене все це бісить, я нервую, я не впоралась. Як же добре.

The Toraja are an ethnic group indigenous to a mountainous region of South Sulawesi, Indonesia (picture by Alex ) Дуже зачепило фото цієї далекої від мене жінки, яка готується до церемоніального танцю (я так собі гадаю). Про що вона думає? Ким вона була народжена? Що планує зі своїм життям? Наскільки її життя взагалі відрізняється від мого? Я живу в тій частині світу, де стандартний рух речей виглядає приблизно як школа-універ-робота-подорожі-сім'я, але ж так не всюди. Наче на одній планеті, але деколи виглядає як інший світ. Який її звичайний день? Що вона їсть? Про що мріє? Чи для неї вже все сплановано? Чи має вона амбіції? Що для неї важливо? Вона щаслива? Чи їй теж треба писати диплом? Х) (бо то ж весь мій світ зараз) Як вона сприймає себе? Що вона вміє? Як нагадайка за інший погляд. Такий собі маячок про те, що світ більший, ніж наші проблеми.

захистити диплом в червні; tier2 до кінця року (цілі щомісяця); виконати план на подорожі + Потата; розібратися з харчуванням (sustained system that works for me); мінімальні покупки (лише 12 зі сфери одягу та косметики); знайти час для мов; внедрити спорт у свій розклад; знайти максимальну чесність з собою; ознайомитись з рок-класикою.

Чи бувало бачити фільм, що настільки про тебе, що аж кріпотно? Це була випадковість, незапланований вибір, без порад чи навіть трейлеру. Піца, ліжечко, кіно. Мене почало виносити вже на 9:17. Бо вже було видно, що це про моє життя. Спочатку думалось, що то про мене та Потату, але потім виявилось, вона була лише частиною. Деякі моменти відтворилися майже дослівно. Інші персонажі з життя знайшли свої "обличчя", актори навіть зовні схожі достатньо, щоб впізнати! Рухи, фрази, мій образ в головах людей. Навіть балет! Хоча вона танцює його трохи краще. Трохи. Наче холодний дощ. Побачити це все зі сторони. Щось показало наше минуле, щось певно ще буде. І я сподіваюсь, що ми впораємося з цим краще, ніж вони. Бо вже і так багато чого було у минулому і нам не довелося для того чекати до 27ми років. Але вони показали навіть співвідношення нашого віку! Точність деталей просто лякає. Точність персонажів та їх слів. Це кіно про мене... І я ще нема певності чи можу тому рад...

Останні кілька років було мало хороших новин, що надихали б достатньо, щоб ними ділитись. Хочу вже по троху діставати себе з цьої ями та рухатись далі. Спробую документувати свої плани на рік та як воно йде (кожен пункт потім буде посиланням). Було таке з 101 бажання за 1001 день , але на жаль забулось. Хоча деякі речі потім таки втілились, але вже без прив'язки. 2017: закінчити курс Java Fundamentals  – DONE ; дописати диплом вчасно; привезти батьків до Талліну  – DONE ; відкладати певну суму щомісяця – DONE ; записати гітарний/барабанний кавер; подорож до Амстердаму чи Парижу; побачитись з Потатою  – DONE ; здати офіційний мовний екзамен з естонської на С1; продовжити займатись німецькою та французькою; більше прислухатись до себе – DONE ; урізноманітнити своє культурне життя – DONE ; зробити тату  – DONE . Результат: 7 / 12

У кожного він є, почну потроху підсумовувати свій. Кожен рік ставитиму 1-2 пункти з цього списку у свої річні цілі – буду рухатись. НАВИЧКИ Навчитись літати на гелікоптері. Вивчити по мові чи кілька з кожної частини світу. (done)  Навчитися гарно палити. Навчитись грати на віолончелі. Навчитись їздити на мотоциклі. Володіти кількома видами зброї. Навчитися танцю з вогнем. Грати на гітарі та барабанах. Стати неймовірно хорошим оповідачем. Таки мати набір навичок з інформаційної безпеки. Тримати в тонусі математику та історію. Мати в собі поняття етикету та дрес-коду. Бойові мистецтва (Krav Maga). Балет / свінг / фламенко. Фотографія (кореспонденція) МІСЦЯ Пройти хоча б один зі шляхів Сантьяго. Об'їздити весь світ – у форматі "псіханула" чи ще якось дикарем. Пожити в Парижі та Амстердамі. Відвідати тематичний парк світу "Гаррі Поттера". Поїхати на "Sziget" фестиваль. Перегони биків в Кералі. Фестиваль самби в Ріо :) Новор...

Влітку жити на морі, подорожувати в гори. У холодні часи жити в Амстердамі, подорожувати до Парижу. Читати нові книжки, з теплом згадувати старі. Нарешті видати дитячу книжку, зробити татуювання на спині. Грати на гітарі, відпрацьовувати барабани. Ходити в музеї, на концерти, виставки, їздити на фестивалі. Мати свою невелику кав'ярню, де б траплялись чудові теплі історії. Не переживати за ціль життя, мати свою улюблену справу. Пам'ятати свої щасливи моменти, не давати сумнівам зруйнувати віру в себе. Мати поряд коханих людей, не шкодувати за тих, хто пішов. Прагнути і пишатись. Пам'ятати за своє їство, нарешті полюбити червоне вино. Малювати, писати, колажувати. Нарешті перестати паритись за своє майбутнє і просто прийняти його.

Якби тільки хтось згодився поговорити зі мною про війну – в Сирії, в Україні, в Замбії, в Колумбії, в світі – без зверхності, без перебивання, з щирим бажанням поділитись своїми думками та почути мої – було б так легко закохатись. Ловлю себе на думці, що майже вдаю з себе якусь дурь, бо нема з ким поговорити про те, що дійсно мені цікаво – про біженців, про Ісламську державу, про наркокортелі та всю ту жорстокість у світі. Мені хочеться про це говорити, дізнаватись нове. Не сперечатись! Говорити. Обмінюватись думками, розуміти поняття рівності, важливості кожної події та людини, розуміти страх. Мені хочеться читати нові статті, кидати комусь посилання, отримувати у відповідь такого ж плану інформацію, щоразу дізнаватись що відбувається та мати з ким це обговорити. Коли сам собі контейнер, то втрачаєш. Не хочу монологу, не хочу просто розповідати про це все комусь, хто знає лиш якийсь загал з цього. Хочу говорити з тим, хто знає більше за мене. Або хоча б стільки ж, але про...

Добре відчувати землю під ногами після довгий пошуків. Нарешті знайшлась відповідь на питання "Навіщо я це роблю?". Нарешті кожна дія має сенс та наслідок, а не просто бурхливе море випадковостей. Хоча все ще досі є непевним, але це орієнтир, наче маяк, мій особистий кістяк. Тепер знаю де я і що роблю – а головне для чого. Зараз я в Естонії, і буду тут ще 2-3 роки. Поки що вчусь в універі, працюю, іноді відпочиваю і подорожую. Коли закінчу магістреську, то ще може рік просто попрацюю, а потім повернусь додому – в Україну. Вже матиму досвід, якісь фінанси. Можливо навіть продовжу працювати в тій же компанії, просто дистанційно та іноді навідуватимусь, щоб підтримувати контакт – буде видно. За цей час сконцентруюсь на своєму навчанні та на тих курсах, що пропонує компанія – Естонська мова та Java Fundamentals. Коли закінчу магістерку, то зможу більше часу присвятити онлайн освіті, французькій та ще хочу піти на курси в автошколу. В загальному за своє життя хочу пож...

Знаю, що вже маю допис з майже такою назвою, але саме так зараз відчувається. Минулий рік був важким. Всі струни були натягнуті і якісь таки, нажаль, лопнули й порвали те, що навколо. Якось так сталося, що майже не було написано про хороше, а його не вистачає. Тому таки лишу це тут, щоб знати, що завжди є світло: раптова поїздка в Одесу до Потати – просто покликали, просто з'явилися квитки; чудові бургери у Фрайдіз після запаморочливого екзамену; морозний Таллінн з Квіткою і щось нове щодня; Північне сяйво; підйом на Говерлу – цього разу в рази легше, але сил додало так само як вперше; найтепліший День Народження) нарешті засмага; переїзд в іншу країну, тепер живу біля моря, хоч і не того, що хотілось; перша робота і все, що з нею пов'язано – люди, подорожі, події; самонабута самостійність, смак якої з'явився ще у місті ведмедів, але закріпився північчю; поїздка додому в жовтні та всі теплі спогади, що вона дала; Грузія посеред Естонії, я вдячна за нього;...

Коли тобі 13 і ти ревеш в подушку, бо він\вона тебе не любить, тобі здається, що це проблема всесвітнього масштабу. Тобі здається, що тебе ніхто не розуміє і що це найбільший біль в твоєму житті. Коли тобі 17, ти смієшся з себе колишнього, але вступ до універу збирає усі твої думки, турботи, страхи та проблеми в одну купу і давить важким пресом на груди. Коли тобі 22 і тебе лишає друг, тобі здається що вже ніколи не зможеш дихати. Завжди є маса проблем. З віком вони більшають, там не буде легше, не буде приємніше. З часом від рішень залежатиме ще більше, це чіплятиме інших, це буде відповідальність. Але ЖОДНА ПРОБЛЕМА НЕ МАЄ ДАВИТИ В ТОБІ СЛАБИНУ! Якщо здається, що ось "Ну зараз-то у мене справжні, "дорослі" проблеми, тепер-то можна дійсно психувати!" – дай собі такого ляпаса, щоб аж тріщало! Ніколи – жодні складнощі, жодні втрати, несподіванки, втрати дихання – не є приводом, щоб опускались руки! Не є приводом жаліти себе, жалітись іншим! Це ніколи не стане ...

Я вірю, що Україна здолає увесь цей маразм. Я вірю, що ми переможемо в інформаційній війні і не допустимо її кровопролитної сестри. Я вірю, що мої країна залишиться суверенною і нас залишать в спокої всі ті, кому зараз не йметься. Вірю, що Україна матиме владу, яку контролює народ. Вірю, що нам житиметься краще, бо ми вже стали краще. Вірю, що мої друзі з Одеси та Криму не втрачатимуть своїх друзів з цих регіонів через непорозуміння на політичній основі. Вірю, що ми вже не повернемо назад і нас ніхто не роз'єднає, хоч б як йому захльобувалось. І коли те, у що я вірю, стане доконаним фактом, я відсвяткую це поїздкою в Грузію. Десь так на тиждень. Хотілось би з друзями. І це є моє "як жити далі".

  Здається, що часу ніколи не буде багато. А між тим часом, що "жити", та тим, що "треба робити", ще й хочеться встигнути щось важливе. Біганина по колу без питань не віщує нічого хорошого, від того і щемить трохи. Важливо пам'ятати, завжди тримати в думці - навіщо то все робиш. Бо як приходиш домів без сил, питаєш себе - "і як то наблизило до мети? а що за мета там була?". І вже сумніваєшся чи зможеш жити тою метою. Чи вистачить її. А у голові почас метушать сотні майбуттів - яскравих, добрих, можливих. Але жодне не каже чи зможеш жити тим. Всередині кожна третина своє тягне. І що його обирати, якщо любиш кожне? Наче малий проміжок, що має у собі безмежність, а поза ним - одиниці. Таке уявляється, що досі репетиція життя, а не воно саме. Поки не маєш відповідальності повної за себе, то так воно і буде. Зі страховкою не страшно стрибати, але й не політаєш. Сьогодні яскрава казка, завтра - туман. Але у тому тумані веселка, яка віщує нову ...

Чого мене навчили рок-гурти за останні кілька місяців? Свою команду треба любити. Лідер не має бути зазнайком. Інакше - смерть гурту дуже швидко. Так, на передньому плані впізнаванності може хтось один, але всередині ВСІ РІВНІ та ОДНАКОВО ВАЖЛИВІ, без диференціації від лідера. Свою команду треба шалено цінувати та розуміти, що саме з цих людей є гурт. Наполеглива праця завжди приносить результат. ЗАВЖДИ ! Треба поважати вибір тих, хто поряд тебе. Поважати та приймати; розуміти не обов'язково. Яким би ти не був, якщо ТИ приймеш СЕБЕ , то інші просто захлинуться у твоїй впевненості та вмінню нести себе крізь неприйняття навколишніх. Свою роботу треба любити, у ній треба бачити життя. Своє життя. Інакше все завершиться після першого спотикання. Спотикань у житті багато. До фіга просто. Але жодне тебе не вбиває, тому завжди можна продовжувати. Припинити боятися того, що ти не розумієш. Поки не спробуєш, не дізнаєшся. Критику варто сприймати лише від тих, ...

Десь воно всюди крутиться, що якщо ваші мрії не лякають вас, то вони не достатньо великі. Моя мрія мене відверто жахає. Вона має у собі багато невідомого та нового. Вона потягне за собою зовсім інше життя, відмову від багатьох дорогих мені явищ. Вона зітре майже усе моє оточення (сподівання лиш на технології, але ж то холодне). Мені лячно, мене трусить, але я будую плани. Я  знаю, що мені треба зробити, у які строки і що я ще для того маю чи не маю. Мене лякає, що мрія відрізняється від попередньо обраного шляху, але я дуже сподіваюсь все ж сумістити усе це (об'єктивно відчуваю, що то малореально, але тут вже питання виживання). Мене лякає, що мрія передбачає життя та розвиток у системі, до якої я не належу. Мені треба вчити не просто мову, а всі її найглибші тонкощі, інакше потону. Мені треба не просто вміти щось робити добре, мені треба робити це найкраще за більшість у світі, яка хоче того, що й я. Мені треба не просто поїхати, мені треба вклинити себе у життя чужої кр...

Є така несправжня річ - розмови. Сьогодні побачила людину наскрізь. Крізь розмову. Мені набридло бути індикатором болю - я не хочу бачити його в людях, я хочу, щоб це залишалось у їх приваті. Це не те, що мене стосується. Але це дає відповіді. Сьогодні побачила Оксворда зовсім іншим. Розумним та пораненим. Дуже пораненим. Чому я знайшла в собі сили, а вони не змогли? Чи у мене вже параноя? Можливо, тому що менекілька. Але я не хочу так думати. Я хочу вірити, що є люди, які зазнавши болю, знайшли у собі сили жити, довіряти, відчувати. Сьогодні прийняла у собі те, що я знову дозволила образити себе. Я вже не злюсь з цього приводу - я прийняла цей факт. Відчула. Себе і в собі. Але дещо вже змінилось. Побачимо. Головне 1. не накручувати себе; 2. пам'ятати, що я не ображаюсь, а лиш змінюю свою думку про людину. Не знаю, що буде далі. Абсолютно. Орієнтована всередину. Сьогодні вдячна Аристократу. Ніколи не думала, що буду з ним говорити про таке. Дякую, що поставився серйозно.

Дитинство - це коли думаєш, що кинути все заради чогось одного це просто. Таку думку нав'язують фільми, казки, іноді книги. Закохалися, але увесь світ проти - взірвемо світ! Батьки не розділяють твоїх мрій - плювати, до чорта батьків! Хочеш в Австралію, але не маєш грошей - продаєш все, що маєш, кидаєш всіх і їдеш! У фільмах та казках це так просто! Максимум покажуть якусь сварку, або просто "це насправді було дуже важко" - єдина фраза на двогодинний хронометраж фільму. Зачасту це призводить до того, що ми починаємо судити інших орієнтуючись на цю примарну легкість. "Як, не вийшло щось? Чого ж ти не кинув свою сім'ю/роботу/кохану/увесь світ заради цього? Ну, певно не сильно хотів раз таке". Або коли самі потрапляємо у ситуації вибору "щось одне або все інше", то можемо нівелювати почуття інших, думку інших - і я кажу про близьких людей, бо стороннім навряд чи є якась справа до нас та й їх думки дійсно мали б бути зайвими. Як правильно обирати тоді...

"Актор, який грає поганця, має співчувати своєму персонажу, або, як мінімум, розуміти, що таке ставлення можливе. Але найголовніше у ролі поганця у тому, що ці персонажі показують, наскільки неправильним є їх вибір. Щастя - це правильний вибір. Доброта, любов та щедрість - правильний вибір. Звичайно, можна добровільно відмовитись від цих якостей, але, якщо ти обереш світло, жити буде набагато легше". (с) Том Хіддлестон

Приємно бути частиною чогось великого і щасливого. Цього 1 травня мене можна було помітити з плакатом на Львівській монстрації . Це чарівне дійство є доброю пародією на ДЕмонстрації, на яких, зазвичай, люди кажуть про те, що їх не влаштовує і просять щось зробити, щоб це змінилось. А на монстрації щасливі "монстри" ділились своїм настроєм та провокували людей на посмішки :) Подія мала певне освітлення у ЗМІ. Можна ознайомитись: Замість першотравневих демонстрацій у Львові Монстрація - Гал-Info Монстрація по-львівськи: а шо? - StudTimes Монстрація у Сімферополі - Новинар України Монстрація у Львові - ТВі Монстрація у Львові: Нам би ще Євро по 20,12 - ZAXID.NET Першотравневим Львовом прогулялись справжні "монстри" - канал 24 Львівській молоді до повного щастя хіба євро по 20,12 - ZIK