Неоподаткований персонаж

Раніше поїздка на два дні викликала приємне тремтіння та хвилювання. Потім стало звично, як за хлібом в інше місто поїхати. Перша поїздка закордон забрала стільки часу та приготувань до неї, хоч всього на всього тиждень. Тепер 2 роки. Їду на два роки і не знаю чи радію тому. На підготовку лиш кілька тижнів, все в останній момент, все вимагає уваги. Чомусь приємного хвилювання нема. Навпаки, усе напруження, що тримається вже майже рік, наче досягає свого піку, хоч вже не відчуваєш тиску, бо звик, але він дається в знаки. Так, наче вже не відчуваєш болю в спині від важкого наплічника, але щось заважає рухатись та дихати. Наступна точка, коли теоретично може наступити розслаблення, буде аж за три місяці. Ще три місяці, хоч і були сподівання на вересень. Але ще рано, ще багато чого треба зробити. Шкода покидати те, що цінувалось тут, але більшість з того вже й так розвалилось, а інше нікуди не дінеться, берегтиму в серці. Шкода, що Рижика вже нема в моєму житті, але цього вже ...

Питаннями про майбутнє можна зарити теперішнє (приємна одруківка, хотілось "закрити"). Десь тут поряд стукає, а ти не бачиш. Не чути та бігти це все що, коли слова ллються. Бігти за лелекою, коли синиця стукає у потилицю дуже легко до певного моменту. Навіщо вити гніздо, якщо ніколи не плануєш там жити? Навіщо дивитись у воду, коли точно не питимеш? Чому бути десь на мості та забути набагато легше, ніж... Відмовляючись від їжі, не їж. Хрестячиш, вір. Слухаючи, чуй. Кожен хоче сказати, не так багато хоче слухати. Іржа між пальців, заскоби між вік. Ведмеді ревуть, бо їм сниться Австралія, але це вже спокій, там нема буревію. А блискавки на горизонті так і не розлились. Чому білим по синьому не віриш, а чорне з червоним так добре пасує? Чому кожне питання вже має у собі відповідь? Не те. Потік. Вода може отруїти.

Абсолютно раптово час перестав мені належати, хоча саме я ріжу його на шматки, як ласий торт. Але начиння у нього таке ситне, що боюся переїсти. Усі поставлені цілі раптом змішалися та розсипались, як книжки із шафи, що впала. Збирай їх тепер, впорядковую. Лише другий день вересня, а навколо вже все крутиться. Був приблизний план на рік десь у середині серпня, а сьогодні вже все переписано, бо останній тиждень літа багато чого круто змінив та поставив під питання. Цей рік буде серйозним випробуванням і я дуже спробую не довести себе до перевтоми та вирубання, як це сталось цього літа. Щільність часу зашкалює - у планах високий бал у навчанні, німецька, англійська, польська; поновлення у групі з лінді-хопу (джазовий танець), спортзал; робота за спеціальністю; дебати - ДК в Могилянці, турніри, тренінги. Ну й дуже хотілося б продовжувати грати на гітарі, розвиватись у тому. А в тому всьому ніхто не відміняє фести, концерти, поїздки в інші міста та й просто життя :) Встигну...

Під час прибирання у кімнаті було знайдено цікавий список - у ньому нотувалось усе те, що було зроблене вперше цього літа. Певно, варто запам'ятати його тут. ...стою на самому краєчку скелі над водограєм ...самостійно розпалюю вогнище ...вилажу на здоровенний велосипед ...дивлюсь фінал Євро2012 у полі ...дивлюсь футбол у найбільш інтернаціональній компанії (UA, DE, IT, RU, USA) ...їм кролика ...забуваю, що у мене День народження ...смішу міліціонерів ...отримую у подарунок диню з 20 свічками ...перепливаю здоровенне озеро.

Просто, щоб згадати, як це було прикольно. Жити так, щоб вже запізнюватись на завтрашній день, але мати час, щоб зупинитись і помилуватись тим, що навколо. Буквально - порозглядати людей, будівлі, якщо пощастить - гори, море. Якщо дуже пощастить - пороздягати людейбудівлігори... Маю час, маю життя. Викликаю сміх, проявляю силу. Дарую квіти, купую книжки. Біжу. Лячно зупинитись, бо тоді здається, що все завмре назавжди. Тому зупиняюсь лиш тоді, коли не проти, щоб так було як мінімум довго, максимум - до завтра. Навряд чи я маю багато чого, щоб пам'ятати. Життя-сьогодні не залишає шансів минулому. Не думаючи про майбутнє, співаєш. Думаючи про минуле, усміхаєшся. Живучи у теперішньому - біжиш. Малюючи, кричиш. Таке спадає на думку, коли забагато вільного часу. Або задовго його нема.

Романтика, що пробивається крізь завіси логіки, переповнює мене й рветься зовні. Моє кохання до тебе вже описали класики ХІХ століття, тому я просто вставлю це посилання. З того, що мені хотілось би додати, я обираю росу, яку розсипаю перед тобою, коли ти вранці прокидаєшся й босоніж йдеш. Додам сонце, яке сходить у мені, коли бачу твоє обличчя. Сутінки, які настають, коли ти мене покидаєш. Молоко з медом, яке наповнює мої жили, коли ти близько... дуже близько. Додам свої мрії, які легкими хмаринками заволочують моє небо, коли ти на горизонті. Додам людей, батьками яких я хочу нас уявляти. Це все, що я не хочу закреслювати. І хай ти моє минуле, ти - моє тепло. І хай ти моє майбутнє, ти - мій захист. І хай цей теперішній лист доставлять тобі вчасно. Поки я ще дихатиму. Усім, кого ♥ і ♥

Це певно найбільш ідіотський просип у моєму житті. Ніхто не прокинувся, бо мені снилося, що це вже сталось, що я вже збираюсь, снідаю, вдягаюсь, виходжу з дому і їду на пари. Якби мати не розбудила, то так увесь день й пройшов уві сні. Але все одно розбудила запізно. Вийшло певне передзеркалення вчорашнього дня - коли мене з якогось переляку підірвало рано вранці з чіткою думкою, що о 9:00 я маю вийти з дому. Й лише вже в Могилі, коли перетнулись з моєю сокурсницею, яка мала пару раніше, до мене дійшло, що мене тут ще дві години не має бути.

Раніше карали, щоб компенсувати вину. Всі ці "зуб за зуб", "отримати по заслугам", прописані навіть "Руській Правді" Ярослава Мудрого та Старому Заповіті. Раніше люди орієнтувались на минуле у своїх вчинках, компенсуючи його у теперішньому для них часі. Зараз пріоритет - привенція. Покарання створюється для того, щоб уникнути повторень. А-ля "чтоб другим неповадно было". Висновок зроблений з того, що міра покарання визначається не мірою провини, а мірою страху, який це покарання викликає у порівнянні із профітом від скоєння злочину. І якщо певне покарання не діє, то його роблять жорсткіше. Підвищують рівень. Наприклад, переводячи адміністративне порушення в область вже кримінальної відповідальності. Мені гранично цікаво майбутнє орієнтування. Як припущення, можна висловити думку, що у майбутньому наші принципи будуть вимагати, щоб карали заздалегідь, коли лише намір вже буде злочином. Коли остаточно поставлять на ваги право на не-добрі думки , як...

Більшість бажань зараз пов'язані з минулим. Важко знаходити щодня сили. Хочеться повернутися у час, коли все було забавкою. Спостереження: легше впоратись з глобальними проявами та дисгармонійністю, але не з дрібницями! Вони допікають найбільше! Коли не можеш визначитись у якихось дрібницях - це тому, що це забирає не так багато сил, але часто. Все частіше і частіше. Щосекунди, щомиті тримати себе в руках - знаю, що зовсім скоро "стінка" трісне. Що тоді буде? Що робити зараз? Важко шукати рішення у стані evfv,jjvfc. Але відчуття, що от-от все... Ведмеді всередині ричать.

Щойно одним електронним листом було сказано "Бувай!" цілій сторінці мого життя. Вона була невеликою, але уся заповнена дрібним щільним почерком. Дуже теплим почерком, якщо такий буває. Сторінка була волога від сліз радості та болю. Пом'ята руками друзів та ворогів. А також друзями, що стали ворогами, та ворогами, які стали друзями. Не шкодую. Хех, у цей вересень увійду знову з чистотою немовляти :) Але все вже буде зовсім інше. Й менше з тим - це той самий (ну, добре, майже той самий) старт. Останні два роки були... А хто взагалі мені скаже, що воно було? О_о У всіх сферах. Останні два роки мене тиняло, ковбасило, жило абсолютно у всіх сферах мого життя! Навіть, що стосувалося домашніх тварин ... Дивно якось від того скільки всього могло відбутися за два роки. Наче життя. Щільність часу таки має значення. Щільність життя тим паче.

У світлі останніх подій та вчорашнього вечора. Не забуваймо логіку. І пам'ятаймо минуле. Не варто давати задурити себе голосними словами. Мисліть тверезо, робіть висновки.

Сьогодні з Аристократом дійшли думки, що чим більше зустрічаєш нових людей, тим більше цінуєш старих . Навіть якщо зі старими у фігових стосунках. Все одно їх вже знаєш, западлянці від старих вже не дивуєшся й це не приносить стільки дискомфорту та подиву. Зі старими безпечніше. Увесь день сьогодні мрію про мотоцикл та дорогу.

Чи Бог існує? Не знаю, але молитви він чує :) Сподіваюсь, що тенденція на краще продовжиться й надалі. Останнім часом маю багато речей та моментів, за які відчуваю вдячність. Вже ніде не болить, голова чиста, а сни... О, ці сни! Настільки наповнених, гостросюжетних та чітких, яскравих снів вже давно не було! Можна навіть сказати, що не було ніколи, але ж я не пам'ятаю, що снилося мені в два чи три роки. Сняться Дракони на скелястому острові, малий король Артур, відповідне бомбосховище. Сняться в цьому всьому вказівки на моє теперішнє, на мої фішки. Уві сні відчуваю, що є правильним, моїм, що змінювати не можна. Й бачу, чого краще позбутися, бо воно гребе мені мозок. Сняться люди зі своїми ролями. Вся інформація, зібрана за певний період часу, структурується, відрізується зайве, формуються чіткі скани людей. Також кричу "Дякую!" за поїздку в Донецьк - давно не було стільки тепла серед зими :) Й зайве вже не сидить в голові. Наче несвідома очистка - весь бруд, весь недоречн...

- Перестань кусатись! - Не можу, ти смачний. (с) Даяна майже завжди жила своїм минулим. Бо вважала, що існує лише воно - адже вже було, тому лише у ньому можна бути певним. Лише у минулому є всі відповіді, навіть на майбутні питання. Минуле як безпечна територія, вже розміноване поле. Але вона почала відчувати, що стала в'язнем свого минулого - воно займало всі її думки, воно вже не було досвідом - воно стало зайвим мотлохом на горищі. І з цим треба було щось робити. - Бачиш он ту зірку? - Ага... - А вона тебе ні. Їй взагалі по фігу чи бачить її хтось. - То на фіга вона тоді так сяє? Типу "Ой, дивіться, яка я непомітна"? - ... (с) Одного разу Даяна потрапила під дощ. Це було трохи згодом після того, як її почали тривожити думки про минуле. Першим бажанням було сховатись від холодних крапель, але у ній заворушилось щось нове - думка про те, що вона завжди ховалась від дощу, бо... бо так було завжди! Значить так і має бути. Даяна склала парасольку й очима пошукала місце ...

Якщо на вулиці йде дощ, знайте - я теж там по вулиці йду. Мені видається не зовсім нормальним, що в Україні полярні зими по півроку й тропічні дощі по литку. Хоча й те, й те мені особисто до смаку. Нервує лиш те, що так не має бути. Раніше у мене в голові висіла думка типу "Нам не буде боляче - динозаври навіть не помітили" , але за таких тенденцій ми вб'ємо Землю раніше, ніж вона нас. Це грубо кажучи. Ще певно доведеться серйозно переглянути свій принцип "Важливе лише сьогодення" - люди минулого теж, здебільшого, жили сьогоднішнім днем - і от, що маємо. Нє картінка. Зараз сиджу вдома після дощу. Єдине, що не прорахувалося - град. Х_Х Мене непогано по голові довбнуло - але крові нема. Температура тіла опустилася до 33,7ºС. Що цікаво - після теплого душу вона опустилася до 33,3ºС. На вулиці зараз 20ºС, в домі - 30,1ºС. Вулиці розлились:

Підйом - 6:30, бо далі батькам треба бігти на роботу. але ж треба побачити мою напівсонну щасливу усмішку. Зазначаю одразу - план провалився. Одне моє бажання виконали, інше - чорта з два. Першим бажанням була певна книга, а другим - щоб нічого більше не купляли. Але тато подумав, що його дитині лише раз виповнюється вісімнадцять, тому нічог о виглядало десь так: Хоч вони й не помітили (для цього було зроблене все можливе), але настрій впав нижче нема куди. При чому настільки, що весь наступний день не було зроблено абсолютно нічого з того, що хотілось. Ні - брешу - були куплені окуляри, які вже давно висіли у списку бажань. Такий подаруночок собі. Але все одно - день спаскудився. Хоча може, як було б холодно, або ж злива, то щось би й вийшло. У всякому разі - поки що це краще, ніж минулого року. В цілому непогано. Радує, що це ще не кінець, бо сьогодні понеділок, тому святкування розтягнеться на кілька тижнів вихідних. Пам'ятаю свої думки на сімнадцятиріччя. Було так просто. Та ра...

Шукаючи інформацію про чоловіка, який мав у собі 11 особистостей (або его-станів), трапилась стаття з Вікі: Множественная личность То нам вже й діагноз можна поставити... «Разумеется, о самоубийстве здесь не может быть и речи. Скорее так: он, барон Езус Мария фон Фридель, застрелил баронессу Езус Мария фон Фридель; или же наоборот — она убила его. Этого я не знаю. Хотелось убить — он или она — но не себя самоё, то другое хотелось убить. Так и вышло». Хотілося б якось залізти у голову справжнього шизофреніка - побачити той "клац" , який змушує його представлятися іншим іменем. Продивляючись результати всіх тих дослідів з такими людьми, приходиш до висновку, що мозок людини може вміщувати більше за одну "особистість", бо "побічна персона" задіює інші частини мозкової кори, які не активуються у людини, яка 1 в 1. У нашому організмі дійсно стільки всього "відпочиває", що аж шкода - продукт пропадає. Логічно, що є ті, хто не "змирився". ...

Світ живе за закономірностями обміну. За щось просять ще щось. Does love for free exist? Не-а. Я навіть не буду казати, що люди егоїстичні істоти, тому люблять лише собі у користь. Бо це не так, ця думка є лише формальним виправданням для циніків. Насправді любов до людей для мене свята. Але все одно любові за замовчуванням (далі ЛЗЗ) не існує. Найважливішим у нашому житті є повсякдення - те, що робить щасливими наші будні, звичайні дні. А ЛЗЗ виходить за рамки цих днів. Вона не робить нас щасливими. Така любов стає раптом важливою тільки тоді, як є загроза її втратити - тобто вона вривається у наше повсякдення. До того важливе лише те, що ми відчуваємо на даний момент, й чи роблять ці відчуття нас щасливими. Важливим є лише те, що зараз! Бо ми живемо зараз! Минуле вже було й тепер важливі наслідки, бо ми в них живемо. Майбутнє може й не статися, ми можемо бути у ньому лише подумки й воно є важливим для нас лише тому, що ми вбачаємо ціль свого життя у роблені теперішнього минулим . Ми ...