Неоподаткований персонаж

Одне з найцінніших надбань цього періоду я бачитиму новий старий навик не тримати в собі. Як сказала моя мати, "тримати себе в руках, але не тримати в собі" . Не зриватись, але просити допомоги, ділитись важким, випити ромашкового чаю, прийняти заспокійливе. Коли рідна мати чує у голосі, що ти на нервах, треба таки пити чайок, ніхто не мусить завжди справлятись своїми лише силами. Помітила це ще в Хорватії. Провалила завдання, засмутилась, але не хотіла казати друзям, бо чого псувати їх відпочинок та й що вони можуть зробити. В якийсь момент таки обмовилась і почула дуже спокійне "Нічого, thank you, next" і просто сказати, що сталося, і отримати цілком врівноважену реакцію неймовірно дає волі! Наче камінь з душі, віл з плеч. Просто від факту відкриття рота та вимовляння цих слів – мені важко, я не виводжу, як же мене все це бісить, я нервую, я не впоралась. Як же добре.

Треба повертатися до звички писати. Мені іноді приходять нагадайки наче з минулого життя з LiveJournal про що я писала півжиття тому. Наприклад, я вже й не пам'ятала, що робила косплей на Авріл Лавінь у літньому таборі. Та й взагалі пам'ятаю все менше і менше, від того і важливість нотаток. Якщо почитати мої дописи, то складається враження, що я доволі депресивна людина, хоча самій мені здається, що погано лише зараз, а колись-то я була щаслива бо мене ж обливає дощем щасливих спогадів. Але воно і добре, емоційний фон забувається, події лишаються. Вже зараз я заледве можу згадати як погано мені було в серпні минулого року, лише який красивий Монт Сан-Мішель. Я живу в Амстердамі. Пам'ятаєте ту живу мрію, яку оформилась у моїй голові 25-26 червня 2014 року? Я тоді жила з Вікою в Берліні й на вихідні поїхала в Амстердам. З тої поїздки пам'ятаю як пропустила свою зупинку тричі, бо не могла намилуватися містом за вікном трамваю, як Саймон вчив мене кататись на велосипеді, як...

  Наче великий дзвін. Кожен удар рокотом та відлунням розноситься всередині, кожен дотик-вібрація розхитує, розшаровує, розносить тебе, коли так намагаєшся триматись до купи, цілісно. Осінь. Наче завжди забуваю, що ця пора приносить, бо завжди наче зненацька захоплює, наче все нове. Але ні... Не таке вже й нове. Вже не страшно. Вже просто намагаєшся перечекати. Наче від такого можливо сховатись. Можна насправді. Можна сховатись в інших людях, в їх голосах, щоб своїх не чути. Можна бути назовні, хоча так хочеться закопати себе якомога глибше. Але на глибині крик лише голосніше. Цього року не пощастило, ще рожеве наклалось, а від цього майже завжди зле. Хоч можна скерувати на натхнення, але не восени. Восени на те просто нема потужностей. Восени ти просто ведмідь без надії на сплячку. Восени неможливо приймати рішення. Восени не ти. Наче пресом придушило. Осінь - втрата.

Часто чую останнім часом "Я не упереджений(а), я реагую на людей так, як вони реагують на мене, просто відповідаю на їх ставлення до мене". Ох яка ж це брехня! Дика, огидна брехня, що попахує недалекозорістю та самовпевненістю. При чому це брехня самому собі. Тобі здається, що ти лиш реагуєш на інших, але маючи враження всередині ти перший реагуєш, не дочікуючись "віддзеркалення". А потім думаєш, що просто відобразив чиєсь ставлення до себе. Ми одразу складаємо враження про людину, орієнтуючись на те, що вона каже, як виглядає, як пахне, нарешті! Ще до того як вона зконтактує з нами. Чи люди-"дзеркала" колись задумувались над тим, що вони не єдині хто живе за таким "принципом"? Чи ставили вони собі питання про те, що буде, якщо зустрінуться два "дзеркала"? Яке тоді враження і відносини будуть? Хто перший матиме виразити своє ставлення? Якісь люди подобаються нам, якісь ні. І це іноді абсолютно ніяк не відображає їх ставленн...

Дитинство - це коли думаєш, що кинути все заради чогось одного це просто. Таку думку нав'язують фільми, казки, іноді книги. Закохалися, але увесь світ проти - взірвемо світ! Батьки не розділяють твоїх мрій - плювати, до чорта батьків! Хочеш в Австралію, але не маєш грошей - продаєш все, що маєш, кидаєш всіх і їдеш! У фільмах та казках це так просто! Максимум покажуть якусь сварку, або просто "це насправді було дуже важко" - єдина фраза на двогодинний хронометраж фільму. Зачасту це призводить до того, що ми починаємо судити інших орієнтуючись на цю примарну легкість. "Як, не вийшло щось? Чого ж ти не кинув свою сім'ю/роботу/кохану/увесь світ заради цього? Ну, певно не сильно хотів раз таке". Або коли самі потрапляємо у ситуації вибору "щось одне або все інше", то можемо нівелювати почуття інших, думку інших - і я кажу про близьких людей, бо стороннім навряд чи є якась справа до нас та й їх думки дійсно мали б бути зайвими. Як правильно обирати тоді...

Я напишу на камне "я скучаю" и брошу тебе в лицо, чтобы показать, как это больно - скучать по тебе. (с) Як важко іноді буває сказати людині, якої тобі не вистачає, що так воно є. Бо одразу закрадається дурна думка про те, що у тієї людини і без тебе все ок - інакше чого вона не йде на контакт. Ну не те, щоб не йде - ви просто живите десь недалеко одне від одного і у всіх все добре, все нормально. А ти згадуєш час, коли ви спілкувались частіше, тісніше, приємніше. Коли мали щось спільне, коли мали причини проводити час разом. І ніхто не знає, що той час значив для кожного. Може лише для тебе одного значило. Може для всіх вас значило, але всі такі ж дурні, як ти, й мовчать. А може все те, що було для вас спільним, взагалі не важливо! От так раз - і не важливо. Бо є щось масштабніше, вагоміше, актуальніше. Наскільки важко просто підійти до людини, з якою ви не були близькими друзями, з якими вас не об'єднує щось точно для вас важливе, і про яку ти знаєш дуже мало (по суті - ...

Можно убедиться, что земля поката, - Сядь на собственные ягодицы и катись! (с) Маяковський у цитуванні Богемки Іноді люди створюють мистецтво, звук, зло, іноді інших людей, а іноді - атмосферу. Кожна людина наче носій свого власного клімату. І, перетинаючись, люди змішуються своїми кліматами, створюють погоду навколо. І тут навряд чи варто щось прогнозувати. Є люди, від яких за кілометр відчуваєш вітер, буревій, сонце абощо. Є такі, чию температуру відчуваєш лише коли ти дуже дуже близько або до того сприятливі умови інших мікрокліматів чи їх відсутності. Навряд чи те, що ми відчуваємо навколо може бути справою лише однієї якоїсь людини. У всякому разі, це має бути дуже потужна людина. Або дуже близька нам, раз її хвилі та атмосферний тиск ми сприймаємо так сильно, що це перебиває усі інші сигнали. Зазвичай саме змішання мікрокліматів створюють атмосферу. За останній кілька місяців у моєму оточенні перебувало доволі багато сильних атмосферників. Аби лиш не було провіщенням буревію. К...

Коли у комусь чи у чомусь часто починаєш бачити якусь людину, то, скоріш за все, вона теж була "калькою".

Дуже чітко знаю, що я хочу, щоб зі мною сталося, а що - ні. Й цього мені цілком достатньо для щастя. P.S.: Пісня, що творить мій настрій останнім часом

Some things need new names. Some people too. So... Just Kym. For a little time indefinite Kym will live in me. Мені імпонують фільми про нарко-, алкозалежних людей. Про курців з вибагливим ставленням до себе. Про людей, які похерили своє життя та очікують, що інші їх або пожаліють, або визнають fucking геніями. Десь там бачу втрачене себе. Зараз трапився на очі фільм "Рейчел виходить заміж". Фільм не про Рейчел. Фільм про Кім. Про дівчину, яка вже бо зна скільки лікується від наркозалежності, 9 місяців у зав'язці, яка приїхала з лікування на весілля своєї сестри Рейчел. У кожному русі, у кожному погляді, у кожному вчинку Кім бачу втрачене себе. Втрачене, бо я не вона. Але проглядаючи своє ще таке мале життя, розумію, що воно було на лезі ножа. Ніщо не заважало мені стати чимось таким. Молоді батьки, відсутність адекватних кордонів у вихованні, легкий доступ до безлічі поганих компаній та не найкращих речей. Велика доля цікавості, яка дозволяла спробувати абсолютно все, що...

Сьогодні наснилось життя та чвари групи архітекторів-неформалів, що люблять фільми про війну та пишуть красиву музику. Наступний сон був про якесь озеро-болото вдень та селище з дивними перевертнями вночі. Дивними, бо інших людей валили на раз - ну як у фільмах - стрибає ти розумієш, що тварюка когось накрила, але самого процесу поїдання не бачиш, а людини вже нема. А от мене - наче намагались захопити зненацька, але кожного разу як були мною помічені - вже з відкритими пащеками чи просто підкрадаючись, то робили винуватий вигляд та тікали. Іноді стріляли по них шурупами. Боюсь навіть щось питати про атмосферу :) А ще сьогодні вранці близько восьмої за вікном все було наче в молоці. Гарний, м'який туман. Зараз небо абсолютно блакитне та чисте.

Як же це кльово мати абсолютно все, чого потребуєш, й знати, що усі твої мрії збудуться! Не в якомусь ефемерному сенсі типу "Ти зможеш все!", а чітко бачити підтвердження. Коли кожна думка поступає на обробку й майже одразу видає результат. Коли ти мрієш, ти вже плануєш. Це так кльово! Це так кльово відчувати всередині абсолютну свободу! Це так кльово мати сміливість робити з собою усе, що завгодно. Це невимовно круто знати, що кожен твій мисленєвий імпульс одразу створює імпульс дії. Це до немовживості справжнє. Й ця впевненість не зникає, навіть коли ти у поганому гуморі. Сьогодні у мене був важкуватий день. Але навіть у ньому була моя воля. Саме так, як збудувалось у голові вранці, було наприкінці дня. Хоча певні речі здавались нереальними та лише теоретично ймовірними, навіть якщо у даному випадку це досить таки дріб'язкові моменти. Сьогодні стало сміливості обрізати частину свого волосся. Просто допікло! Коли всередині все кричить, треба це кудись діти. Найбезпечніши...

Важко щодня вбивати у собі наркомана. Складається враження, наче мій організм до божевілля хоче від чогось залежати . Вже майнула думка про м'ятний чай як про щось торчкове. Певно, одна з найдурніших думок, що коли-небудь приходила мені в голову. Навіть не знаю навіщо то мені. Що хорошого в залежності? Навіщо шукати собі додаткових слабкостей? Певно молодіжний стереотип, який полягає в тому, що більшість визначних людей все ж були наріками, є досить сильним. Ідіотським, але сильним. Дурня якась...

Чомусь захотілось написати про найрідніших. "Друзі - це родичі, яких ми обираємо самі". (с) Тому ось моє самообране "сімейство": Рижик. Сестра-одноліток. Дещо, що завжди поряд. Людина, яка підтримує та вірить у мене найбільше. Іноді бачу у ній певне віддзеркалення власних страхів чи проблем. Наразі єдина, з ким я гранично щира, хто знає про мене все та усе це приймає. Єдина людина, якій мені не страшно говорити дуже відверті речі, якісь дуже потаємні потреби абощо. Чому ж тоді не старша сестра? Бо Рижик так само має мою підтримку, мої вуха, мої мізки :) Люблю, коли ми разом дуріємо. Особливо запам'ятався момент, коли ми сиділи на Палаці спорту й аналізували - чи дійсно усе, що навколо нас, реальне чи ми просто чиясь галюцинація. Людина, яка погодиться на майже будь-яку мою авантюру (кажу "майже", бо не можу відповідати за майбутнє). З якою ми от-от затіємо дуже веселу, але небезпечну гру. Ще не знаю чи варто занотовувати її так само як "...

15 трюков для тела: 1. Если щекочет в горле... ...потереби и поцарапай свое ухо. Когда стимулируются ушные нервы, в горле рефлективно возникает мышечный спазм. Он облегчит неприятную щекотку. 2. Если тебе плохо слышно, что бормочет собеседник... ...к нему нужно повернуться правым ухом. Правое лучше улавливает быстрые речевые ритмы. А если хочется расслышать, что за мелодия играет тихо-тихо, повернись к источнику звука левым ухом. Оно лучше правого различает музыкальные тона. 3. Для мужчин: если страшно хочется писать, а туалета рядом нет... ...подумай о сексе. Секс и мочеиспускание несовместимы, поэтому терпеть будет легче. 4. Если боишься укола... ...кашляй во время введения иголки. Кашель вызывает внезапный кратковременный подъем давления в грудной клетке и спинномозговом канале. При этом подавляются болевые рецепторы. 5. Если заложен нос... ...упрись языком в небо, а затем нажми пальцем между бровями. В результате сошник -- трапециевидная кость, образующая заднюю часть пе...

Зрозуміти намагаються небезпечні елементи - психопатів, вбивць, звірів тощо - щоб убезпечити себе знаючи причино-наслідкові зв'язки, що стосуються даних явищ. Тому не треба розуміння. Не розуміючи, але кохаючи людину, показуєш, що довіряєш їй, бо йдеш відкритий - віриш, що ця людина не становить небезпеки для тебе. Не завжди можеш кохати тих, з ким маєш взаємне розуміння. Тому потребуєш просто кохання, а не розуміння.

Коли не знаєш як розібратися, головне не відволікати себе іншими речами . Перший крок - в голос проговорити всі думки - дуже корисно переформатувати відчуття у слова, бо слова піддаються систематизації => відповідно з них можна буде вивести висновок, а це результат та/або план дій.

У мене на районі з часом з'являється все більше й більше романтично налаштованих пар та спокійних, але дуже п'яних людей. Цікаво - це якось пов'язано?

Theory is when you know something, but it doesn’t work. practice is when something works, but you don’t know why. Programmers combine theory and practice: Nothing works and they don’t know why. Мені здається, що програміст це єдина професія, яка ріже гілку, на якій сидить - їх роботою є зменшення попиту на їх роботу. Але вони хитрі - кожне покоління програмерів вводить в оновлення систематичну помилку, яку в своїх вже оновленнях виправляє наступне. І так за циклом... :)

Вранці було особливо погано, але під вечір трохи живіше. Близько п'ятої вечора про себе нагадала гуаш, яку подарувала сестра на Новий рік. Ця набагато краща за мою, запам'ятаю марку. В горі допису викладений, власне, мій автопортрет, який виник з мого хворобливого натхнення та хороших фарб. Мама, коли побачила, спитала чи не краще б було мені взагалі займатися живописом, а не математикою. Ні, ніколи. Творчість ніколи не стане моєю роботою. Бо я запалюю творчість, а не вона мене. З математикою навпаки - вона мене запалює. Робота - це справа регулярна, хобі - у вільний час, коли є натхнення. Тому для роботи найкраще обирати те, що запалює вас, а для хобі - те, що запалюєте ви . Інакше вам буде досить важко себе забезпечувати - мало хто може регулярно запалюватись; та й натхнення не має розкладу.