Не-осінь

 
Наче великий дзвін. Кожен удар рокотом та відлунням розноситься всередині, кожен дотик-вібрація розхитує, розшаровує, розносить тебе, коли так намагаєшся триматись до купи, цілісно. Осінь. Наче завжди забуваю, що ця пора приносить, бо завжди наче зненацька захоплює, наче все нове. Але ні... Не таке вже й нове. Вже не страшно. Вже просто намагаєшся перечекати. Наче від такого можливо сховатись. Можна насправді. Можна сховатись в інших людях, в їх голосах, щоб своїх не чути. Можна бути назовні, хоча так хочеться закопати себе якомога глибше. Але на глибині крик лише голосніше. Цього року не пощастило, ще рожеве наклалось, а від цього майже завжди зле. Хоч можна скерувати на натхнення, але не восени. Восени на те просто нема потужностей. Восени ти просто ведмідь без надії на сплячку. Восени неможливо приймати рішення. Восени не ти. Наче пресом придушило.

Осінь - втрата.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ловити

Що є

2017: зробити тату