Неоподаткований персонаж

Багато хто йде до своєї мрії до десятків років - мені треба лише почекати півроку. Багато кому доводиться йти майже проти всього світу - мені лише проти своїх батьків. Багатьом треба докладати титанічних зусиль - мені треба лише набратися терпіння та натренувати увагу та пам'ять. Багато хто йде цією дорогою один - мене підтримує певна кількість людей. Багато кому доводить втрачати все - я втратила лише час, а інші ресурси можна відшкодувати та повернути. Багато кому для мрії доводиться винаходити велосипед - у мене є чіткий план дій. Багато кому доводиться миритися та якось жити з певним фізичними вадами або болем, які заважають досягти мрії - у мене всього на всього мізки повернуті, але це навіть плюс у моєму випадку. Багато хто навіть не знає чого хоче - я знаю навіть негативні наслідки свої мрії, але мені в барабан, їх враховано. З огляду на усе це - я дуже щаслива людина і мені все вдасться!

Theory is when you know something, but it doesn’t work. practice is when something works, but you don’t know why. Programmers combine theory and practice: Nothing works and they don’t know why. Мені здається, що програміст це єдина професія, яка ріже гілку, на якій сидить - їх роботою є зменшення попиту на їх роботу. Але вони хитрі - кожне покоління програмерів вводить в оновлення систематичну помилку, яку в своїх вже оновленнях виправляє наступне. І так за циклом... :)

В раю Архимед, Паскаль и Ньютон играют в прятки. Архимед водит и начинает считать. Паскаль убегает за горизонт, а Ньютон оглядывается, берёт палку, рисует вокруг себя квадрат со стороной 1 метр и становится внутрь квадрата. Архимед заканчивает считать, открывает глаза и видит Ньютона: - Я вижу Ньютона! - Э, нет! Ньютон на метр квадратный - это Паскаль! (с) автор невідомий

Вранці було особливо погано, але під вечір трохи живіше. Близько п'ятої вечора про себе нагадала гуаш, яку подарувала сестра на Новий рік. Ця набагато краща за мою, запам'ятаю марку. В горі допису викладений, власне, мій автопортрет, який виник з мого хворобливого натхнення та хороших фарб. Мама, коли побачила, спитала чи не краще б було мені взагалі займатися живописом, а не математикою. Ні, ніколи. Творчість ніколи не стане моєю роботою. Бо я запалюю творчість, а не вона мене. З математикою навпаки - вона мене запалює. Робота - це справа регулярна, хобі - у вільний час, коли є натхнення. Тому для роботи найкраще обирати те, що запалює вас, а для хобі - те, що запалюєте ви . Інакше вам буде досить важко себе забезпечувати - мало хто може регулярно запалюватись; та й натхнення не має розкладу.

Це слово все частіше мигтить у думках. Зараз хворію, тому відносно вільний час займаю малюванням. Сьогодні, при створенні першого полотна, подумалось, що найкращому другу ти можеш подзвонити, сказати: "Чувак, мені потрібен ватман, але на вулицю я не вийду - привезеш?" й це буде нормально. Друг, якщо зайнятий, посміхнеться й скаже, що пізніше доставить, в іншому випадку - мотнеться на Петрівку, привезе 4 ватмани й накачає теплою водою з лимоном*. Ну й такі речі взаємно, відповідно. Поки що в голові не виникає жодна зі знайомих людей, яка б вважала це за нормальне. Певно мені треба друг-хіпі, який має до чортиків вільного часу та творчості. Але тоді "дружба" буде однобокою - я не так часто маю стільки вільного часу та творчості. Можна сказати, що "хотілося б...", але ні фіга не хотілося б - зачахну, не знатиму, що з собою робити, а ватманів на все життя не вистачить. Малюнок вийшов не найкращим - через певну річ настрій зіпсувався й на листі з'явилась ве...

Не прошепочу "бувай" І не скажу "до побачення". Дзвенить останній трамвай, Я не попрошу пробачення. Не дивись, Як капають сльози, Як капають сльози, Як плачу я. Ти не злись – все було серйозно Та інший у мене пункт призначення. Бо люди як літаки – Маршрути різні у просторі. Усі ми одинаки В безмежній вічності космосу. Не дивись, Як капають сльози, Як капають сльози, Як плачу я. Ти не злись – все було серйозно Та інший у мене пункт призначення.

Коли кожен день натягує струни ще сильніше.

Так, я досі це роблю. вдало проведена ДШ; трошки нових придбань; відповіді на всі питання; день народження подруги; 10 тюльпанів; наявність кількох промінців; сни, останнім часом бачу прекрасні сни; весела підготовка до турніру у Харкові.

Згодом згадуватиму його, як американські гірки, але в основному як найважчий період мого життя. Так, нехай все це буде найважчим, що станеться зі мною у моєму житті. Нехай останні два роки - це буде найгіршим, на що заслужило моє життя. На останній день народження близька подруга побажала, щоб ті проблеми, що я маю зараз, були найбільшими у моєму житті. молю, щоб це побажання справдилося. Нехай вже нічого гіршого не буде. Бо страшно подумати, що вийде з мене у наслідок таких впливів. Те, що є зараз, вже страшно, але абсолютно не відчувається. Це як несеш в гори великий важкий рюкзак, тобі боляче від тої ваги, але самої ваги не відчуваєш. Десь так зараз і я. Певно мозок убезпечується й закриває канали усвідомлення, щоб... хм, хотілось сказати "не з'їхати з глузду", але це зараз не доречно. Віриться, що у вересні все стане на свої місця. Що те рішення, яке було мною прийнято трохи запізно, все ж таки стане вчасним й дійсно щось змінить. Добре, певні речі вже не зміняться. А...

Знову ніч. Знову пишу про неї. Бо лише вона зараз є безконфліктною. Ще ніколи не було такої шаленості навколо та такого спокою всередині. Близькі люди забулись. На їх місце наче як прийшли інші. Але чи можна так нехтувати тим зв'язком? Чи можна казати "друг" колишньому ворогу? Чи можна викинути своє Сонце навіть не спитавши про рівень болю? Чи варто боротися за тих, кому твоя боротьба до... все одно, коротче. Хм, боротися. Я не маю права вимовляти це слово. Я не борюсь. Я сиджу вночі в соціальних мережах та шукаю для себе новий світ, бо цей - "не моя справа". Головне питання в рівнях - "чи ти такий дурний, чи дійсно треба шукати інший мікросвіт на нашій достатньо великій для тебе планеті?". Ніч прекрасна завдяки сну. Навіть якщо ти не спиш - ти знаєш, що що б ти зараз не робив - все це закінчиться одним - ти підеш спати. Заснеш усі свої питання та невдалі дні. Якби довелося жити у потязі, певно було б трохи радісніше. Бо втікти завжди легше? Та від чог...

http://www.viter.com/ Меня зовут Витер. Я отправился в кругосветное путешествие с одним билетом в кармане, без медицинских страховок, планов и без попутчиков. Меня ждали новые страны, религии, люди, и путешествие, не имеющее завершения. Все, что я пережил и все, что открыл для себя стало началом того, что я делаю сейчас - Жить и Показывать.

Останнім часом чим цікавіша, симпатичніша, коханіша або рідніша мені людина, тим більш серйозна хворь у неї з'являється. Туберкульоз, рак, шизофренія, невідомі трабли з головою, серце+нирки на межі тощо. Це не ті люди, яких я дозволю собі втратити. Не у цьому житті. Всі житимемо. Ще й як.

Питання постало в світлі новин про тубільні племена . Чи вважаємо ми їх за дійсно рівних собі людей (можемо назвати індивідами), чи просто захищаємо як рідкісний вид тварин?

Погані або складні ситуації трапляються з нами не за щось , а для чогось . Не вірю у карму, але притримуюсь логіки причино-наслідкових зв'язків. Тобто не "Все, що трапляється, то на краще", а " Все, що трапляється має свої наслідки ". Тому не варто грузитись "вищими намірами", просто поглинайте досвід та наслідки - вони не є передбаченими, але все, що трапляється з нами, ми потім можемо використати. Але це не значить, що хтось вирішив, що цей досвід нам знадобиться, тому ми потрапили у такі ситуації. Адже з нами стільки всього не трапляється , але ж теж могло б згодитися :) Певні речі, що трапились зі мною року минулого, зараз дозволяють допомогти по мірі сил близькій подрузі та краще розуміти подібні ситуації. Хоча те, що було того року, не побажаю нікому. Й лише нещодавно вдалося змиритися з наслідками та з тим, що при повторному народженні все одно трапилось те саме, навіть якби було відомо про наслідки. Бо ці наслідки вже є частиною мене. Й просто ...