Неоподаткований персонаж

Треба повертатися до звички писати. Мені іноді приходять нагадайки наче з минулого життя з LiveJournal про що я писала півжиття тому. Наприклад, я вже й не пам'ятала, що робила косплей на Авріл Лавінь у літньому таборі. Та й взагалі пам'ятаю все менше і менше, від того і важливість нотаток. Якщо почитати мої дописи, то складається враження, що я доволі депресивна людина, хоча самій мені здається, що погано лише зараз, а колись-то я була щаслива бо мене ж обливає дощем щасливих спогадів. Але воно і добре, емоційний фон забувається, події лишаються. Вже зараз я заледве можу згадати як погано мені було в серпні минулого року, лише який красивий Монт Сан-Мішель. Я живу в Амстердамі. Пам'ятаєте ту живу мрію, яку оформилась у моїй голові 25-26 червня 2014 року? Я тоді жила з Вікою в Берліні й на вихідні поїхала в Амстердам. З тої поїздки пам'ятаю як пропустила свою зупинку тричі, бо не могла намилуватися містом за вікном трамваю, як Саймон вчив мене кататись на велосипеді, як...

Бути навколо людей, бути самому, пігулки, терапія, зміна діяльності, коти – у кожного свій спосіб повернення до норми. Мене коробить, що це займає так багато часу. Десь на фоні кричить "Загальмуй!", але деякі речі хочеться проскочити й забути. Кожен день наче "Ще трошки", але так само потроху забуваєш свою норму. Мене коробить, що в моєму житті були люди, які привели до цього і тепер мені треба це лагодити. Мене коробить, що ми іноді не уявляємо наслідків своїх дій і потім інших коробить. Мене коробить і злить, що все так сталося. Тепер мій час та моє життя марнується на розгрібання всякої хріні, жиби тільки прийти до норми, коли можна було б повністю радіти тому, що зараз мене оточує, але мене наче там нема. Наче грьобана резинова стіна між мною і світом. І це дуже коробить. Ще трошки. Ще трошки і знову зможу малювати.

Коли тобі 13 і ти ревеш в подушку, бо він\вона тебе не любить, тобі здається, що це проблема всесвітнього масштабу. Тобі здається, що тебе ніхто не розуміє і що це найбільший біль в твоєму житті. Коли тобі 17, ти смієшся з себе колишнього, але вступ до універу збирає усі твої думки, турботи, страхи та проблеми в одну купу і давить важким пресом на груди. Коли тобі 22 і тебе лишає друг, тобі здається що вже ніколи не зможеш дихати. Завжди є маса проблем. З віком вони більшають, там не буде легше, не буде приємніше. З часом від рішень залежатиме ще більше, це чіплятиме інших, це буде відповідальність. Але ЖОДНА ПРОБЛЕМА НЕ МАЄ ДАВИТИ В ТОБІ СЛАБИНУ! Якщо здається, що ось "Ну зараз-то у мене справжні, "дорослі" проблеми, тепер-то можна дійсно психувати!" – дай собі такого ляпаса, щоб аж тріщало! Ніколи – жодні складнощі, жодні втрати, несподіванки, втрати дихання – не є приводом, щоб опускались руки! Не є приводом жаліти себе, жалітись іншим! Це ніколи не стане ...

Чого мене навчили рок-гурти за останні кілька місяців? Свою команду треба любити. Лідер не має бути зазнайком. Інакше - смерть гурту дуже швидко. Так, на передньому плані впізнаванності може хтось один, але всередині ВСІ РІВНІ та ОДНАКОВО ВАЖЛИВІ, без диференціації від лідера. Свою команду треба шалено цінувати та розуміти, що саме з цих людей є гурт. Наполеглива праця завжди приносить результат. ЗАВЖДИ ! Треба поважати вибір тих, хто поряд тебе. Поважати та приймати; розуміти не обов'язково. Яким би ти не був, якщо ТИ приймеш СЕБЕ , то інші просто захлинуться у твоїй впевненості та вмінню нести себе крізь неприйняття навколишніх. Свою роботу треба любити, у ній треба бачити життя. Своє життя. Інакше все завершиться після першого спотикання. Спотикань у житті багато. До фіга просто. Але жодне тебе не вбиває, тому завжди можна продовжувати. Припинити боятися того, що ти не розумієш. Поки не спробуєш, не дізнаєшся. Критику варто сприймати лише від тих, ...

У кожного така є. Вона формується тими незгодами, що додають нам сил. Коли з нами трапляється щось погане, але ми справляємось з цим, знаходимо сили відбудувати себе наново - чи самі, чи хтось допомагає нам в тому - ми будуємо собі планку, що є нашим фундаментом, опорою. Ми тепер знаємо, що гірше нам не буде, бо певні, що зможемо уникнути тих самих помилок. У нас тепер є досвід, є спогади, є біль. Біль, який ми самі собі ніколи більше не заподіємо і не дозволимо заподіяти комусь. І я зараз не маю на увазі закритись від світу. Для мене це не означає пережити, впоратись. Впоратись - це мінімізувати втрати, якомога повніше повернутись до того стану, у якому був до поганого. Ця планка - досвід, що нас тримає. Щось, що дає нам певність, що так погано, як було, вже не стане ніколи. Ми можемо спиратись на неї, це наша підтримка. І щоб впасти нижче цієї планки тепер треба дещо набагато серйозніше, аніж те, що цю планку будувало. Але ця планка не просто сила, це спогад. Через який іно...

Хочу поїхати десь у Європу зовсім без грошей. Лише квиток туди і назад. Проживання - couch surfing або як доведеться, пересування - автостопом, харчування - бартер, послуга за послугу. З собою спальний мішок, гітара, мінімум речей. Все, що знадобиться, добуватиму вже у процесі подорожі. Нові люди, нові території, нові враження, досвід, вміння, спогади, страхи, ситуації, горизонти. Відчуваю, що це дасть серйозний поштовх. Дасть більше розуміння, спокою. Наче наодинці з собою, зі своїми думками, але й серед людей, з людьми, до людей. Хочеться кудись просто зникнути на тривалий період. Але не просто поїхати. Мені необхідна дія! Вже досить звичайних тріпів, де все безпечно і зручно. Я хочу кожну секунду відчувати живу боротьбу, а не надуману. Відчути справжній страх та радість. Щось на межі. Можливо це допоможе побачити, що є справжнього навколо мене зараз. І це не сумно, це - натхнення.

До лісового життя звикаєш швидко. Вже навіть вдома, у місті - постійне відчуття, що по тобі щось повзає, щось кусає, терня коле в стопи. Але відчуття, що ці укуси та терня дають життя, є лише у лісі, горах. Попри спеку, від якої прокидаєшся о сьомій ранку, попри тих самих комах - там, у горах, на фестах - там життя, там легкість. Коли раптові знайомі розділять з тобою вечерю, коли ще далеко не друзі лежать з тобою на землі та роздивляються нічні сузір'я. Коли все, що треба - ось ця секунда, ось цей доторк, це повітря. Ти поза часом. Зсередини променіє тепло - розжарює тебе і ти кричиш! Бо живеш! Всі ці дотики - все життя. Особливо по-теплому сумна думка, що людей, які дарують тобі ці дотики, вже ніколи не побачиш. Але " man siehst immer zwei mal im Leben ". Коли бачиш цих людей вдруге, то вже відчуття, що ви як мінімум місяць прожили разом. І знову дотики, знову життя, але вже по-новому - бо вже вдруге. Бо вже схопили найголовніше - і знову розділяєте вечерю. Якщо пощасти...

Можно убедиться, что земля поката, - Сядь на собственные ягодицы и катись! (с) Маяковський у цитуванні Богемки Іноді люди створюють мистецтво, звук, зло, іноді інших людей, а іноді - атмосферу. Кожна людина наче носій свого власного клімату. І, перетинаючись, люди змішуються своїми кліматами, створюють погоду навколо. І тут навряд чи варто щось прогнозувати. Є люди, від яких за кілометр відчуваєш вітер, буревій, сонце абощо. Є такі, чию температуру відчуваєш лише коли ти дуже дуже близько або до того сприятливі умови інших мікрокліматів чи їх відсутності. Навряд чи те, що ми відчуваємо навколо може бути справою лише однієї якоїсь людини. У всякому разі, це має бути дуже потужна людина. Або дуже близька нам, раз її хвилі та атмосферний тиск ми сприймаємо так сильно, що це перебиває усі інші сигнали. Зазвичай саме змішання мікрокліматів створюють атмосферу. За останній кілька місяців у моєму оточенні перебувало доволі багато сильних атмосферників. Аби лиш не було провіщенням буревію. К...

Some things need new names. Some people too. So... Just Kym. For a little time indefinite Kym will live in me. Мені імпонують фільми про нарко-, алкозалежних людей. Про курців з вибагливим ставленням до себе. Про людей, які похерили своє життя та очікують, що інші їх або пожаліють, або визнають fucking геніями. Десь там бачу втрачене себе. Зараз трапився на очі фільм "Рейчел виходить заміж". Фільм не про Рейчел. Фільм про Кім. Про дівчину, яка вже бо зна скільки лікується від наркозалежності, 9 місяців у зав'язці, яка приїхала з лікування на весілля своєї сестри Рейчел. У кожному русі, у кожному погляді, у кожному вчинку Кім бачу втрачене себе. Втрачене, бо я не вона. Але проглядаючи своє ще таке мале життя, розумію, що воно було на лезі ножа. Ніщо не заважало мені стати чимось таким. Молоді батьки, відсутність адекватних кордонів у вихованні, легкий доступ до безлічі поганих компаній та не найкращих речей. Велика доля цікавості, яка дозволяла спробувати абсолютно все, що...

У світлі останніх подій та вчорашнього вечора. Не забуваймо логіку. І пам'ятаймо минуле. Не варто давати задурити себе голосними словами. Мисліть тверезо, робіть висновки.

Зрозуміти намагаються небезпечні елементи - психопатів, вбивць, звірів тощо - щоб убезпечити себе знаючи причино-наслідкові зв'язки, що стосуються даних явищ. Тому не треба розуміння. Не розуміючи, але кохаючи людину, показуєш, що довіряєш їй, бо йдеш відкритий - віриш, що ця людина не становить небезпеки для тебе. Не завжди можеш кохати тих, з ким маєш взаємне розуміння. Тому потребуєш просто кохання, а не розуміння.

Згодом згадуватиму його, як американські гірки, але в основному як найважчий період мого життя. Так, нехай все це буде найважчим, що станеться зі мною у моєму житті. Нехай останні два роки - це буде найгіршим, на що заслужило моє життя. На останній день народження близька подруга побажала, щоб ті проблеми, що я маю зараз, були найбільшими у моєму житті. молю, щоб це побажання справдилося. Нехай вже нічого гіршого не буде. Бо страшно подумати, що вийде з мене у наслідок таких впливів. Те, що є зараз, вже страшно, але абсолютно не відчувається. Це як несеш в гори великий важкий рюкзак, тобі боляче від тої ваги, але самої ваги не відчуваєш. Десь так зараз і я. Певно мозок убезпечується й закриває канали усвідомлення, щоб... хм, хотілось сказати "не з'їхати з глузду", але це зараз не доречно. Віриться, що у вересні все стане на свої місця. Що те рішення, яке було мною прийнято трохи запізно, все ж таки стане вчасним й дійсно щось змінить. Добре, певні речі вже не зміняться. А...

Погані або складні ситуації трапляються з нами не за щось , а для чогось . Не вірю у карму, але притримуюсь логіки причино-наслідкових зв'язків. Тобто не "Все, що трапляється, то на краще", а " Все, що трапляється має свої наслідки ". Тому не варто грузитись "вищими намірами", просто поглинайте досвід та наслідки - вони не є передбаченими, але все, що трапляється з нами, ми потім можемо використати. Але це не значить, що хтось вирішив, що цей досвід нам знадобиться, тому ми потрапили у такі ситуації. Адже з нами стільки всього не трапляється , але ж теж могло б згодитися :) Певні речі, що трапились зі мною року минулого, зараз дозволяють допомогти по мірі сил близькій подрузі та краще розуміти подібні ситуації. Хоча те, що було того року, не побажаю нікому. Й лише нещодавно вдалося змиритися з наслідками та з тим, що при повторному народженні все одно трапилось те саме, навіть якби було відомо про наслідки. Бо ці наслідки вже є частиною мене. Й просто ...

Мене стерли - це є дуже паскудно, вкрай паскудно. Ці вихідні були дуже необачні - занадто потужні особистості впливали. Хто ж знав? І все ж, досі нема певності, що це саме вони те зробили не усвідомлюючи (сподіваюсь), але це є єдине, що відрізняло ці вихідні від усіх інших. Хіба що моє обличчя у неділю було занадто біле, а губи занадто чорними. Але це лише додаткова умова, що забезпечувало настання необхідних обставин для появи другої потужності. Перша потужність була зумовлена моїм новим бажанням, яке тепер і не бажання вже певно! Той маленький черв'ячок, що заворушився вчора ввечері, сьогодні вже вгризся в мозок! Що мені робити наступної миті? Мене стерли! Зараза... А ще трошки про погоду, насправді... Бо за той час, як писались ці слова, на землю опустилось молоко, розведене водою. Туман настільки густий та живий, що виникає трошки первородного страху та паніки. І ти насолоджуєшся ними, бо вони наче лоскочуть, але не стискають, бо не такі сильні. А на вулицю так і тягне... І хоч...

Не хочу описувати, що це є, як це "лікувати" й де це згадувалось до мене. Науковість даного запису доволі відносна. Хочу описати це явище зі сторони людини, яка зробила такий вибір. Зазвичай мазохізм сприймають як дикість, екзотику, жанр порнографії, лайливе слово або психічне захворювання. У кращому випадку. Не знаю чи є вроджений мазохізм, але опишу механізм набутого. Тут йдеться про те, що біль породжує біль . Мазохізм, як вибір, виникає тоді, коли біль стає звичним середовищем людини. Коли вона у ньому росте, коли він її оточує, коли це є звичною реакцією чи наслідком. Стянув тортик зі столу - отримав по попі :) Коли людина не знає альтернативи болю, вона його приймає. Коли приймає - робить частиною себе. Такий приклад ( взято з "Фромм. Бегство от свободы" ) - людина, що повертається з в'язниці чи армії, де панувала жорстка дисципліна, де кожен рух був за наказом, де кількість подихів регламентувалася, то їй дуже важко жити звичайним життям, де є свобода від...

Ty e;jv bnfcbg? j, .fyp? jo tw mn.fnbxjhg/ Hsgfg zcmn'.kjhnyjr? evjn tcd ; zcmnbljdjl bnfcbg nen/ Sytv jy,shnjg bnfdenjy qsdc yfnc? ,jo vsnjg bnfv kfshtnfv zkl epskfyf? zkl dsrdjycbd? ,jo bnfderlskcjhg brxjn/ Brxjn/// P [bydtg hsg (22:17 21.06) 6х2 jkfnc zkl tytv vzyyfnbg/ F,thn bnfnbxjg brlskcfy fy [frxj,jhjr/ F brxj,jhjr to f,thn bnqfyp? bnfncsl? bnbypshlsd/ Txfy f,thn bnzhsdjl/ Txfy mn.fyp? jo mnzk,jh/ Tkf jr;fd? fxj[ tw q jyfdersxj/ Edzhvtn z htgtn exf, tisncfx? ;sy bhjmkjr? tkf tw fhjfntv/ Fdjkju zcmn'.kjrpjh? f e ercbgc jydjg dfhgc? jo mn.e,thnjg [bknsdc rjvel/ Zswrtfh fy brbypfhljg - fythncjufp/ Fhenfhtgvtn fobd? swbysp d evjydjycj sythbipjh/ Frifng mnbxdjv? td; brmksncfy jydfl? jo? b,rz ty bry.kfv? jn t;d q zcfke,fp ,/ Frmwbr jyqsncjg xehjg/ fp ereh? '.jrjgcfp cmkeg? 'eufth/ Frmwbr '.jrjgcfp Zltvltd - mnbxedp evjyhel-jg? tkf frfn mncsymkfth/ Mkjhnyjr/// Pt, jujmy zcmn'zkdz'p timks, sncjymkflsdjglsd/ Zcmntxj[ bnfcbgfy jhg tw timks,/ Zyfn fkbgfhnjg d ....

Власне Космос не має причин нас любити ;) Поганий настрій? Депресія? все з рук валиться? Хочеться втекти? Думаєш життя лажа й треба налаштувати свій психологічний компас? Не гвалтуй собі мізки - зараз йде період значних магнітних бурь, що сильно впливає на полярні точки тіла людини та гіпофіз (ця маленька штучка у нашому мозку виділяє гормони та відповідає за настрій). Тут фізика, а не психологія. Треба лише образно закрити очі й просто працювати. "Не хочу це робити, бо мені погано" не пройде - не ті причини. Тут вихід з ситуації не має на увазі нашого втручання. Можна, як крайню міру, для ентузіазму напічкати себе вітамінами понад міру, але це знову ж таки насилля над організмом. Все пройде, просто фізика. На худий кінець, можна побігати навколо дому. Для мене біг саме те - від Могилянки до дому з короткими перервами. Втрати: пошкоджено ногу, мізки; бігати буду ще не скоро, але мені було це потрібно. От-така от фізика ;)

Він є. Навіть з найдрібніших проблем - серйозно є. Навіть мені вдалося знайти. Після того, як мені стало зрозуміло, що я не на тій спеціальності сиджу (соціологія замість прикладної математики), руки опустилися. Раніше було складно осягнути, чого мені з біса так важко змусити себе вчитись? В силу власного себелюбства вважаю, що мій розумовий рівень цілком тягне на ту програму, що мені пропонують, тому справа тут не в тому, що мені трохи розуму не вистачає. Мені легше пересунути шафу через дві кімнати, ніж змусити себе робити те, що мені не подобається. Лінь чи впертість? Моє Сонечко, коли розповідала, за що вона мене поважає, назвала такий пункт: "за всепоглощающую отдачу (это поразительно, но ты отдаешься тому, что тебе дорого с таким рвением, что меня это поражает, по хорошему)." Таки-так. Якось нашому ДК треба були плакати терміново - 12 штук за два дні (+ попередня обробка фото, вибір, пошук фонів, написання текстів-реплік, клепка й т.п., й т.д.) Й вони були зроблені. За ...