Kym

Some things need new names.
Some people too. So... Just Kym.
For a little time indefinite Kym
will live in me.

Мені імпонують фільми про нарко-, алкозалежних людей. Про курців з вибагливим ставленням до себе. Про людей, які похерили своє життя та очікують, що інші їх або пожаліють, або визнають fucking геніями. Десь там бачу втрачене себе. Зараз трапився на очі фільм "Рейчел виходить заміж". Фільм не про Рейчел. Фільм про Кім. Про дівчину, яка вже бо зна скільки лікується від наркозалежності, 9 місяців у зав'язці, яка приїхала з лікування на весілля своєї сестри Рейчел.

У кожному русі, у кожному погляді, у кожному вчинку Кім бачу втрачене себе. Втрачене, бо я не вона. Але проглядаючи своє ще таке мале життя, розумію, що воно було на лезі ножа. Ніщо не заважало мені стати чимось таким. Молоді батьки, відсутність адекватних кордонів у вихованні, легкий доступ до безлічі поганих компаній та не найкращих речей. Велика доля цікавості, яка дозволяла спробувати абсолютно все, що пропонують. Достатня кількість хитрості, щоб приховати усе це від близьких очей. Достатньо божевільності, щоб не сприймати багато чого серйозно. Достатньо невпевненості у собі, щоб бажати рівнятись на тих визначних людей, які шпигують себе усім, що можна налити у келих або стерти у порошок.

Чому?



Що такого ще було мені дано, щоб зараз мій організм, мій мозок, мої думки були чистими? Що зупинило мене, щоб усе це не стало моєю звичкою? Що є у моєму організмі, який перепробувавши багато всякого допінгу, все одно обирає для звеселення власні мікроелементи? Де той ричаг, який дозволяє мені у ситуаціях, коли усе здається лайном й хочеться ричати й напиватись, просто наковтатись молока та цукерок й просто ричати, якщо мені так хочеться?

А може мені як раз чогось не вистачає, щоб усе те стало моїм? Якоїсь зайвої нав'язливої думки, якогось ще одного яскравого лже-рок-н-рольного прикладу, якогось більш смачного допінгу, якихось зайвих кордонів? До речі, про розум у моїх роздумах не йдеться в принципі, бо я не вважаю, що чим розумніша людина, тим менше вона тягнеться до допінгу. Це дурниця. Накачуватись може абсолютно кожен вне залежності від свого віросповідання, рівня IQ, фінансового статку батьків тощо.

Мені не вистачало всього лиш кордонів... Мене виховували дуже молоді батьки - з моєю появою їм стукнуло всього лиш 19 та 22. Мені зараз стільки ж, як тоді було моїй матері. У мене було багато питань, у них було мало досвіду, щоб дати мені правильні відповіді. Але у них було достатньо розуму та розуміння, щоб сказати "Шукай ці відповіді самостійно". У моїх батьків було достатньо розуму, щоб усвідомлювати свою молодість та нестачу життєвого досвіду, тобто усвідомлення того, що вони не мають виставляти мені кордони, бо ті можуть виявитись не вірними. Щоправда, не знаю, чи мислили вони саме так чи просто хотіли, щоб я відчепилась :) Мені ніхто ніколи не казав, що наркотики, алкоголь, тютюн це погано. Мені ніколи не казали, що певні свої бажання треба стримувати. Будь-які бажання. Якось у мені було повно злості на маму, що вона майже не регулює мене. Мені хотілось кричати "Чому ти не кажеш мені як правильно зробити? Чому не відповідаєш на мої питання?". Скорочена версія того, що вона мені відповіла: "У тебе дуже хороші гени. Ти маєш цікавий розум. Я довіряю цій спадковості та твоєму розуму. Якщо ти всередині дозволяєш собі щось робити, то я не збираюсь створювати жодних штучних перешкод, що казатимуть тобі, що так не можна. Це не має сенсу. Бо ти спитаєш - а чому так не можна? Й я не знатиму відповіді, яка б тебе задовольнила, тобто спинила б".

У мене афігенно розумні батьки. Певний час у мене було невдоволення, що я росту без цих граней - мені не було на що спиратись у своєму розвитку. Кожен крок вів за собою купу питань, на які у мене не було відповідей, бо не було на що орієнтуватися. Зараз відчуваю вдячність за відсутність цих кордонів. Бо роблю певне продовження маминих слів - "Можливо моя відповідь й затримала б тебе у конкретний момент часу, але твоя потребу так би й зависла у повітрі. Якби я постійно казала б тобі, що чогось робити не можна, то це створило б у тобі кордон, за який би тобі не дозволялось заходити. Але цей кордон - потреба. Тобі завжди хотілося б його зламати". Навіщо людям допінг? Навіщо люди випивають для хоробрості, палять, щоб заспокоїтись, колються, щоб розслабитись? Думаю, що вони ламають певний кордон. Стан1 - я тверезий й це зумовлює, що дещо я робити можу, а дещо - ні. Стан2 - я можу зробити дещо заборонене у звичайному стані, бо тепер я п'яний. Перехід здійснюється за допомогою відповідного допінгу.

У мене просто нема кордонів, які мені потрібно було б ламати. Хочу кричати - кричу. Хочу цілувати - цілую. Хочу лягти на асфальт посеред проїжджої частини - лягаю. Хочу сказати комусь "люблю" - ок, тут вже не все так просто :) Але все одно - жодного допінгу, лише усвідомлення дійсності потреби. У мене нема заборонених думок, дій. Мені не було на що орієнтуватись. З часом з'явилось орієнтування на відчуття. Ставилось питання "Чи мені комфортно?" Від моїх дій, думок, від дій інших людей, від їх ставлення до мене, від якихось подій тощо. Просто внутрішнє відчуття. Це навіть не "добре/погано", а "мені від цього добре чи погано?". Це дозволило не просто знати, а вивести для себе формулу "Поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводились з тобою". Та ще багато всякого, чим зараз регулюється моє життя. Я маю певні принципи. Усі вони ґрунтуються на питанні "Чи мені комфортно?".

Важко згадати, коли в останнє мені доводилось робити щось, що я не хочу. Певні неприємні речі не рахуються, бо це була жертва задля комфорту вищого порядку. Але кожного разу є усвідомлення навіщо я це роблю. Якщо відповіді на це питання нема, значить конкретний процес припиняється. Завжди. Я завжди знаходжу шлях, щоб робити лише те, що я хочу. Лише те, що забезпечує комфорт. Мається на увазі не комфорт у конкретну мить, а сталий. Типу "комфортно по життю".

Зараз відчуваю щастя від того, що є людиною, яка приречена робити лише те, що їй подобається :) Приречена йти лише до своєї мети, до своїх бажань. Без орієнтування на будь-кого, окрім себе та своїх бажань. Людиною, яка усвідомлює абсолютно все, що з нею відбувається. Хоч це вже трохи інша історія, але я маю здатність рефлексувати майже все, що є навколо та всередині мене. Ще не менш важливо - я усвідомлюю свої істині мотиви у діях та цілях. Це дозволяє фільтрувати зайве та не ганятись за соціально прийнятними цілями. Це дозволяє не мати іншого виходу, як бути собою. Хоча теж маю маски, теж дещо приховую - локально, глобально, таке. Це нормально, мені це подобається :)

Багато усвідомлених речей тут не були прописані. Так само як і мотиви написання цього в принципі. Власне, цього й не треба. Достатньо, що я знаю.

Що ж, власне... Мій організм спробував майжу усі доступні типові (не абсолютно всі, а просто типові) наркотичні речовини, майже усі види алкоголю та тютюну або трав'яних сумішей. Майже жодна з цих речовин не викликала у мене бажання продовжувати. У мене просто не було та нема потреби щось у собі цим ламати. А цікавість вже й так задоволено :) Тому я не маю шкідливих звичок не тому, що вони засуджуються та не сприймаються як норма, а лиш тому, що мені воно не подобається, не являється умовою забезпечення комфорту.

Але все одно відчуваю близькість до залежність. Розумію їх. Але твердо стою на своєму лезі ножа.

P.S.: Моїм словам не вистачало певних прикладів.

• Мені вдалося...
• Холод: пост фактум
• Іноді просто трошки
• Вільно та щасливо
• Що я роблю?
• Казки на ніч
• Цей період
• Щасливчик. Мотиватор