Неоподаткований персонаж

захистити диплом в червні; tier2 до кінця року (цілі щомісяця); виконати план на подорожі + Потата; розібратися з харчуванням (sustained system that works for me); мінімальні покупки (лише 12 зі сфери одягу та косметики); знайти час для мов; внедрити спорт у свій розклад; знайти максимальну чесність з собою; ознайомитись з рок-класикою.

У кожного він є, почну потроху підсумовувати свій. Кожен рік ставитиму 1-2 пункти з цього списку у свої річні цілі – буду рухатись. НАВИЧКИ Навчитись літати на гелікоптері. Вивчити по мові чи кілька з кожної частини світу. (done)  Навчитися гарно палити. Навчитись грати на віолончелі. Навчитись їздити на мотоциклі. Володіти кількома видами зброї. Навчитися танцю з вогнем. Грати на гітарі та барабанах. Стати неймовірно хорошим оповідачем. Таки мати набір навичок з інформаційної безпеки. Тримати в тонусі математику та історію. Мати в собі поняття етикету та дрес-коду. Бойові мистецтва (Krav Maga). Балет / свінг / фламенко. Фотографія (кореспонденція) МІСЦЯ Пройти хоча б один зі шляхів Сантьяго. Об'їздити весь світ – у форматі "псіханула" чи ще якось дикарем. Пожити в Парижі та Амстердамі. Відвідати тематичний парк світу "Гаррі Поттера". Поїхати на "Sziget" фестиваль. Перегони биків в Кералі. Фестиваль самби в Ріо :) Новор...

Влітку жити на морі, подорожувати в гори. У холодні часи жити в Амстердамі, подорожувати до Парижу. Читати нові книжки, з теплом згадувати старі. Нарешті видати дитячу книжку, зробити татуювання на спині. Грати на гітарі, відпрацьовувати барабани. Ходити в музеї, на концерти, виставки, їздити на фестивалі. Мати свою невелику кав'ярню, де б траплялись чудові теплі історії. Не переживати за ціль життя, мати свою улюблену справу. Пам'ятати свої щасливи моменти, не давати сумнівам зруйнувати віру в себе. Мати поряд коханих людей, не шкодувати за тих, хто пішов. Прагнути і пишатись. Пам'ятати за своє їство, нарешті полюбити червоне вино. Малювати, писати, колажувати. Нарешті перестати паритись за своє майбутнє і просто прийняти його.

Якби тільки хтось згодився поговорити зі мною про війну – в Сирії, в Україні, в Замбії, в Колумбії, в світі – без зверхності, без перебивання, з щирим бажанням поділитись своїми думками та почути мої – було б так легко закохатись. Ловлю себе на думці, що майже вдаю з себе якусь дурь, бо нема з ким поговорити про те, що дійсно мені цікаво – про біженців, про Ісламську державу, про наркокортелі та всю ту жорстокість у світі. Мені хочеться про це говорити, дізнаватись нове. Не сперечатись! Говорити. Обмінюватись думками, розуміти поняття рівності, важливості кожної події та людини, розуміти страх. Мені хочеться читати нові статті, кидати комусь посилання, отримувати у відповідь такого ж плану інформацію, щоразу дізнаватись що відбувається та мати з ким це обговорити. Коли сам собі контейнер, то втрачаєш. Не хочу монологу, не хочу просто розповідати про це все комусь, хто знає лиш якийсь загал з цього. Хочу говорити з тим, хто знає більше за мене. Або хоча б стільки ж, але про...

Добре відчувати землю під ногами після довгий пошуків. Нарешті знайшлась відповідь на питання "Навіщо я це роблю?". Нарешті кожна дія має сенс та наслідок, а не просто бурхливе море випадковостей. Хоча все ще досі є непевним, але це орієнтир, наче маяк, мій особистий кістяк. Тепер знаю де я і що роблю – а головне для чого. Зараз я в Естонії, і буду тут ще 2-3 роки. Поки що вчусь в універі, працюю, іноді відпочиваю і подорожую. Коли закінчу магістреську, то ще може рік просто попрацюю, а потім повернусь додому – в Україну. Вже матиму досвід, якісь фінанси. Можливо навіть продовжу працювати в тій же компанії, просто дистанційно та іноді навідуватимусь, щоб підтримувати контакт – буде видно. За цей час сконцентруюсь на своєму навчанні та на тих курсах, що пропонує компанія – Естонська мова та Java Fundamentals. Коли закінчу магістерку, то зможу більше часу присвятити онлайн освіті, французькій та ще хочу піти на курси в автошколу. В загальному за своє життя хочу пож...

Раніше поїздка на два дні викликала приємне тремтіння та хвилювання. Потім стало звично, як за хлібом в інше місто поїхати. Перша поїздка закордон забрала стільки часу та приготувань до неї, хоч всього на всього тиждень. Тепер 2 роки. Їду на два роки і не знаю чи радію тому. На підготовку лиш кілька тижнів, все в останній момент, все вимагає уваги. Чомусь приємного хвилювання нема. Навпаки, усе напруження, що тримається вже майже рік, наче досягає свого піку, хоч вже не відчуваєш тиску, бо звик, але він дається в знаки. Так, наче вже не відчуваєш болю в спині від важкого наплічника, але щось заважає рухатись та дихати. Наступна точка, коли теоретично може наступити розслаблення, буде аж за три місяці. Ще три місяці, хоч і були сподівання на вересень. Але ще рано, ще багато чого треба зробити. Шкода покидати те, що цінувалось тут, але більшість з того вже й так розвалилось, а інше нікуди не дінеться, берегтиму в серці. Шкода, що Рижика вже нема в моєму житті, але цього вже ...

Я вірю, що Україна здолає увесь цей маразм. Я вірю, що ми переможемо в інформаційній війні і не допустимо її кровопролитної сестри. Я вірю, що мої країна залишиться суверенною і нас залишать в спокої всі ті, кому зараз не йметься. Вірю, що Україна матиме владу, яку контролює народ. Вірю, що нам житиметься краще, бо ми вже стали краще. Вірю, що мої друзі з Одеси та Криму не втрачатимуть своїх друзів з цих регіонів через непорозуміння на політичній основі. Вірю, що ми вже не повернемо назад і нас ніхто не роз'єднає, хоч б як йому захльобувалось. І коли те, у що я вірю, стане доконаним фактом, я відсвяткую це поїздкою в Грузію. Десь так на тиждень. Хотілось би з друзями. І це є моє "як жити далі".

Чогось так стукнуло в голові... Наче граю у рок-гурті, подорожую світом у трейлері. Вчу мови, граю на гітарі, цікавлюсь музикою різних народів. Трейлер у нас досить великий - там є щось подібне до кухні, де можна зробити собі якийсь салат, бутерброди, розігріти води до чаю чи кави. Є закріплені та закриті полички для книг, якихось паперів. Щось подібне до столу, який зазвичай прикріплений до стінки, але опускається. У багажнику повно обладнання, але лише найнеобхідніше. Під ліжками шухляди з наших одягом, особистими речами. Вікна великі, але з занавісками. Є маленький холодильничок, шафка-аптечка, інструменти на випадок як щось зламається. Десь валяються кілька рацій, здається наш басист поклав одну з них в хлібницю чи деінде. Стеля трейлеру розмальована мною - там гори, річки, там якісь веселі фігури, птахи. Дверцята шафок для книжок обклеєні лістівками з місць, де ми бували. Маємо три ліхтарі, одну стаціонарну лампу (невідомо, правда, навіщо вона, бо ж систему освітлення ...

Іноді бувають дуже правильні дні. Сьогодні не такий, але все одно моментами було добре. Не хочу писати ні про що, але відчуваю, що струни мого ентузіазму розтягнулися не гірше моїх нових струн на гітарі, які вже і чіпати не хочеться. Хай приходять до тями, а я трохи пізніше розберуся. А ось це відео натякає, що мені не вистачає вражень :) Так буває, зокрема, коли багато чого крутиться-відбувається, але вже по накатаній, майже все те саме. Єдине сподівання - поїздка до Білорусі за два тижні. Там точно має бути щось.  А взагалі, враження варто шукати в собі, в людях навколо - це матеріал, що завжди під рукою. Аби лиш вистрибнути з білячого колеса.

  Такі теплі дні хочеться тримати у собі дуже довго. Згадувати потім, смакувати. Наче знов тримаєш чашку чаю на морозі, співаєш з вуличним музикантом, гуляєш різдвяними вулицями. Такі вечори тримають у рівновазі. Цього морозного дня тепло валило просто звідусіль! Від розмови з подругою, від планів на Новий рік, від чаю з м'ятою, від шоколаду. Добре було бачити Простихлюдей, добре було гуляти з Потатою, добре було навіть у МакДаці :) Захоплююче та трохи страшно було на "Моцарті та Сал'єрі", де мій театральний керівник грав Моцарта. Весело було пінгвінами добиратись до метро. Затишно, кожної хвилини було затишно. І коли шарф спадав, і коли пальці мерзли, і коли ноги ковзали. І коли сніжок покривав голову, плечі. Рівномірно, без вітру. Дивлячись на святково прикрашений Київ, дійсно вдається забути про усі проблеми, що у собі тримає наша країна. Бо радієш дрібницям.

Every thought is right, every feeling is real, every music fits. Every day leads you to your dream. Oh, it's so great to have a dream! And to know how to make it real. Your life becomes more sense. Як же афігенно усе це відчувати! Бачити, що кожен твій день дійсно наповнений чимось приємним, або хоча б корисним. Не втрачати жодної секунди, жодної можливості, жодної зустрічі, any conversation, any knowledge. And make you living in a really right way. Я відчуваю, що саме зараз все правильно. Саме так, як має бути. Усе, що у минулому - це теж було правильно. Чи були б ми такими як є, якби мали можливість виправити своє минуле? Усе погане дає нам досвід, усе хороше - віру у себе та життя. Нейтральне - просто наповнює наші дні. Як же добре любити своє життя, кожен свій рух! How wonderful is to live in this moment, right now! Appreciate every second of happiness, of pain, of seeing nature, rain, movie, people. Усе це здається таким правильним. І таким своїм.

До лісового життя звикаєш швидко. Вже навіть вдома, у місті - постійне відчуття, що по тобі щось повзає, щось кусає, терня коле в стопи. Але відчуття, що ці укуси та терня дають життя, є лише у лісі, горах. Попри спеку, від якої прокидаєшся о сьомій ранку, попри тих самих комах - там, у горах, на фестах - там життя, там легкість. Коли раптові знайомі розділять з тобою вечерю, коли ще далеко не друзі лежать з тобою на землі та роздивляються нічні сузір'я. Коли все, що треба - ось ця секунда, ось цей доторк, це повітря. Ти поза часом. Зсередини променіє тепло - розжарює тебе і ти кричиш! Бо живеш! Всі ці дотики - все життя. Особливо по-теплому сумна думка, що людей, які дарують тобі ці дотики, вже ніколи не побачиш. Але " man siehst immer zwei mal im Leben ". Коли бачиш цих людей вдруге, то вже відчуття, що ви як мінімум місяць прожили разом. І знову дотики, знову життя, але вже по-новому - бо вже вдруге. Бо вже схопили найголовніше - і знову розділяєте вечерю. Якщо пощасти...

"Актор, який грає поганця, має співчувати своєму персонажу, або, як мінімум, розуміти, що таке ставлення можливе. Але найголовніше у ролі поганця у тому, що ці персонажі показують, наскільки неправильним є їх вибір. Щастя - це правильний вибір. Доброта, любов та щедрість - правильний вибір. Звичайно, можна добровільно відмовитись від цих якостей, але, якщо ти обереш світло, жити буде набагато легше". (с) Том Хіддлестон

А чи існує життя після життя - it doesn't matter at all. Реально, це не наші проблеми. Ми цього не знаємо, а єдиний шлях дізнатись - померти. Тож прийде час, пізнаємо. А поки не варто про це думати. На місці зорієнтуємось.

Романтика, що пробивається крізь завіси логіки, переповнює мене й рветься зовні. Моє кохання до тебе вже описали класики ХІХ століття, тому я просто вставлю це посилання. З того, що мені хотілось би додати, я обираю росу, яку розсипаю перед тобою, коли ти вранці прокидаєшся й босоніж йдеш. Додам сонце, яке сходить у мені, коли бачу твоє обличчя. Сутінки, які настають, коли ти мене покидаєш. Молоко з медом, яке наповнює мої жили, коли ти близько... дуже близько. Додам свої мрії, які легкими хмаринками заволочують моє небо, коли ти на горизонті. Додам людей, батьками яких я хочу нас уявляти. Це все, що я не хочу закреслювати. І хай ти моє минуле, ти - моє тепло. І хай ти моє майбутнє, ти - мій захист. І хай цей теперішній лист доставлять тобі вчасно. Поки я ще дихатиму. Усім, кого ♥ і ♥

Вчора зрозумілось, що зі свого оточення точно можу покластися лише на двох людей, які витягнуть мене з будь-чого, що б не сталося, і зроблять все, щоб зі мною все було ок. І на диво, це не фіга не той склад двох людей, про який думалось. Хоча один чувак все ж таки співпав, про іншого - лише зараз є точна впевненість, хоча цінувалось і раніше. Але все ж таки можливо просто є люди для підтримки словами, а є - діями. І ті, і ті потрібні. Добре, що маю всіх.

- Думаю, ти б стала непоганим викладачем. - Чому? - Ну, у тобі наче від природи закладено вміння координувати людей. Це виглядало прикольно. - Від природи я лише шалено красива та потенціально розумна :) Все інше вже справа досвіду та навчання. - Бачу, ти себе дуже любиш :) - Ну кому ж ще як не мені? :) - Тобто? Типу, тебе більш ніхто не любить, окрім тебе самої? :) - Не так. Просто любов до себе убезпечує сенс мого життя. - Як? О_о - Просто виходить, що за будь-яких варіантів розвитку - втрата, зрада, смерть, обман, розчарування, чортів кінець світу - завжди, абсолютно завжди у цьому світі буде як мінімум одна людина, що мене любить. Тобто я завжди матиму заради чого жити. За абсолютно будь-яких варіантів. Це створює відчуття безпеки. Типу, я завжди буду комусь потрібна. Вважаю, що це досить таки непогано - жити заради тих, кого любиш, й тих, хто любить тебе. Особливо, коли це взаємно. А що може бути ще взаємніше, ніж любов до себе?

Дуже чітко знаю, що я хочу, щоб зі мною сталося, а що - ні. Й цього мені цілком достатньо для щастя. P.S.: Пісня, що творить мій настрій останнім часом

Неймовірно гарна легка анімація. Неймовірно простий сенс.