Неоподаткований персонаж

Замахатися, злитися, - на себе, на людей, не пам'ятати чи спали сьогодні, писати бредові відповіді, запізнюватись, бачити дикобраза, бігти, падати, їсти, кашляти, хворіти, бачити, чути, дратуватись, помилятись, терпіти головний біль, згадувати неіснуючий біль, варити вареники, споживати кефір. Згадати очі Рижики... заспокоїтись. І просто скучати. Найнапряжніша весна. Знову біг без зупину, з вже забутим сенсом. Моменти відпочинку не дають переключки, а перетворюються на періоди забуття на кілька годин. Швидше б то все завершилось. Швидше б вже червень.

Більшість бажань зараз пов'язані з минулим. Важко знаходити щодня сили. Хочеться повернутися у час, коли все було забавкою. Спостереження: легше впоратись з глобальними проявами та дисгармонійністю, але не з дрібницями! Вони допікають найбільше! Коли не можеш визначитись у якихось дрібницях - це тому, що це забирає не так багато сил, але часто. Все частіше і частіше. Щосекунди, щомиті тримати себе в руках - знаю, що зовсім скоро "стінка" трісне. Що тоді буде? Що робити зараз? Важко шукати рішення у стані evfv,jjvfc. Але відчуття, що от-от все... Ведмеді всередині ричать.

Франківськ; неповнолітні; складання програми до третьої ночі; толерантність; в середньому 4 години сну в день; та сама двухсотка; чугайстер; зона "віри"; Лесик; рекордно звабливий тім-мейт; чаплінікі; поліція нравів; армія гіпножаб; дні народження; корони; носик; скелі довбуша; бійка на висоті 150 метрів на слизькій поверхні; міцний прес; Артур; google-docs; self-management; президент; водограй; прогулянка водою о першій ночі на день народження; один стакан коняку та нагадуючі наслідки; прикарпатський бальзам в оргкому; лісова пошта; корови; червоний місяць; чудовий таємний друг; табір, тиша!; Саша, ти - мужик!; флеш-моби; квіти, збирані під дощем; трав'яний чай; парне молоко; згадки про 2008; патопсихологія; досліди; експерименти; зустріч та доставка учасників; 6 годин у дорозі; нитики; одне отруєння; шалений оргком, але хороша команда; вишиванки; альтанка; лесбійські провокації; пансіонат; ведмеді поряд; вірю-не вірю; показуха; київстар; флешки; ванільні люди; ватра...

Цей тиждень уві сні мій мозок посилено руйнує логічні зв'язки. Все, що на буденному рівні є незвичним, чомусь з'являється вночі до мене - дивні пози для сидіння, близкість з випадковими людьми, подвійне взуття - наче у босоніжках, але зверху надягаю дерев'яні калоші й йду з найменш приємною мені людиною до музею, оздобленому у східному стилі й більше схожому на палац, ніж виставку древностей. Не ті люди охороняють, не ті кольори навколо, не ті причино-наслідкові зв'язки, не ті звуки. Не від того доводиться тікати, не ті слова промовляти, не ті питання ставити. Почали помічатись ознаки, про які попереджали. Прогресує. Дуже шкода. Сподівалось, що маю більше часу.

гаряча та гірка; кава на балконі; дивні каштани; сервант, у який влізе мій тім-мейт; smart is a new sexy; полная гигемония правящей элиты; "в СССР были определённые недостатки в демократии"; український лас-вегас; піца з грибами у дворі; бидло з розумними очима; кола-лайт та жарти про молоко; злі жарти - бути чи не бути?; річка з живими жабами; Лесик; спокійні розмови за пивом та колою до другої ночі; коли метро не працює, то вже ніхто нікуди не спішить; живий тім-мейт; дебатний футбол; South Park та The Simpsons як джерела інформації та статистики про мормонів; принцип державного ідіотизму; маленькі розпусні мармоненятка; ангел, у якого печінка з цирозом; рівне ПХ; втрачений дощ; вірші Єсеніна на вокзалі; цікавий голос та захрипле горло; довгі піші прогулянки містом до пізньої ночі P.S.: - Помнишь мой первый раз? - Который три минуты? - Блин, всё, я обиделась! Ты ещё парню так скажи!

Важливий день. Сьогодні мені мають підтвердити чи спростувати те, що може дуже багато змінити. Не хочу перебільшувати, але колись певні дрібниці було недооцінено. А це вже не дрібниці. При чому вдруге мені чомусь ще страшніше йти, ніж уперше. Можливо тепер це вже серйозніше, бо вірогідність похибки в цілому менша? Але ж у перше новина не викликала заперечень... Страшно, бо на важелях важливе рішення - що з цим робити? Що це є? Наскільки моє рішення впишеться в існуючу систему? Чи мені буде комфортніше, якщо не впишеться? А ще так багато питань, які я навіть тут озвучити не можу. І й у порівнянні з цим чорним безумством всі інші події та проблеми здаються неіснуючими. Наче щось з цього лише сновидіння. Якось мені снились динозаври... Хай би це теж було колись дуже давно, а не зараз. Важко співвідносити, що ще можна перенести, якщо адекватно не знаєш свого запасу тривкості. Завтра дуже важливий день.

Вранці було особливо погано, але під вечір трохи живіше. Близько п'ятої вечора про себе нагадала гуаш, яку подарувала сестра на Новий рік. Ця набагато краща за мою, запам'ятаю марку. В горі допису викладений, власне, мій автопортрет, який виник з мого хворобливого натхнення та хороших фарб. Мама, коли побачила, спитала чи не краще б було мені взагалі займатися живописом, а не математикою. Ні, ніколи. Творчість ніколи не стане моєю роботою. Бо я запалюю творчість, а не вона мене. З математикою навпаки - вона мене запалює. Робота - це справа регулярна, хобі - у вільний час, коли є натхнення. Тому для роботи найкраще обирати те, що запалює вас, а для хобі - те, що запалюєте ви . Інакше вам буде досить важко себе забезпечувати - мало хто може регулярно запалюватись; та й натхнення не має розкладу.

Це слово все частіше мигтить у думках. Зараз хворію, тому відносно вільний час займаю малюванням. Сьогодні, при створенні першого полотна, подумалось, що найкращому другу ти можеш подзвонити, сказати: "Чувак, мені потрібен ватман, але на вулицю я не вийду - привезеш?" й це буде нормально. Друг, якщо зайнятий, посміхнеться й скаже, що пізніше доставить, в іншому випадку - мотнеться на Петрівку, привезе 4 ватмани й накачає теплою водою з лимоном*. Ну й такі речі взаємно, відповідно. Поки що в голові не виникає жодна зі знайомих людей, яка б вважала це за нормальне. Певно мені треба друг-хіпі, який має до чортиків вільного часу та творчості. Але тоді "дружба" буде однобокою - я не так часто маю стільки вільного часу та творчості. Можна сказати, що "хотілося б...", але ні фіга не хотілося б - зачахну, не знатиму, що з собою робити, а ватманів на все життя не вистачить. Малюнок вийшов не найкращим - через певну річ настрій зіпсувався й на листі з'явилась ве...

Знову ніч. Знову пишу про неї. Бо лише вона зараз є безконфліктною. Ще ніколи не було такої шаленості навколо та такого спокою всередині. Близькі люди забулись. На їх місце наче як прийшли інші. Але чи можна так нехтувати тим зв'язком? Чи можна казати "друг" колишньому ворогу? Чи можна викинути своє Сонце навіть не спитавши про рівень болю? Чи варто боротися за тих, кому твоя боротьба до... все одно, коротче. Хм, боротися. Я не маю права вимовляти це слово. Я не борюсь. Я сиджу вночі в соціальних мережах та шукаю для себе новий світ, бо цей - "не моя справа". Головне питання в рівнях - "чи ти такий дурний, чи дійсно треба шукати інший мікросвіт на нашій достатньо великій для тебе планеті?". Ніч прекрасна завдяки сну. Навіть якщо ти не спиш - ти знаєш, що що б ти зараз не робив - все це закінчиться одним - ти підеш спати. Заснеш усі свої питання та невдалі дні. Якби довелося жити у потязі, певно було б трохи радісніше. Бо втікти завжди легше? Та від чог...

Останнім часом чим цікавіша, симпатичніша, коханіша або рідніша мені людина, тим більш серйозна хворь у неї з'являється. Туберкульоз, рак, шизофренія, невідомі трабли з головою, серце+нирки на межі тощо. Це не ті люди, яких я дозволю собі втратити. Не у цьому житті. Всі житимемо. Ще й як.

Наскільки..? Раніше думалось, що все, що трапляється, то трапляється на краще. Тепер - все, що трапляється, має свої наслідки. Наскільки мало мене покоробити, щоб змінити основний принцип життя? Дивно як я ще себе на фото впізнаю. Забагато безумних образів. Занадто прекрасна осінь. Чомусь хочеться ричати на людей, які кажуть, що їм холодно - бо мені вже це відчуття згадати досить важко. Edjyp mneltdjg jl dshfrsk/ Tisyfh mcjrz jke,? htgtn t;d jycqsl 'flbh,fy/ >fyp slsdjglsd t;qfv fy scd ]jdc zyyfnbg? sytv jymkfvhjy! Ty .f;fdfp vbiys bnb;/ E evjrzcd spfh sytv fp tn ty bkzkvjlsdjg/ Bkjr ibxf, sw bntys,fr rfn jncfx? jn jyqfxbdp zcmnbdz`p zyyt;exlsd fn zscthuf! Gtr vfy e xsvjg/ F vsnjg to @Ey nj? bv ; bkfpfr@/ }jv blbdbhg tytv mn.fob[fp? j, jn[sy [ [bdb; jujmw t;qfv ty mnb,jh/ Jorz ][ mn.e,jhgc bnfh,fp? jn z mcevbnfob[fp/ Q jycqsl tle, zscthuf/ Z to ty qsyqfhr rjlfgbd? jdjcevbhg jn[sy sytv jujxsy ty mnb,jhp/ Rbyi.ktgfr///

Ty e;jv bnfcbg? j, .fyp? jo tw mn.fnbxjhg/ Hsgfg zcmn'.kjhnyjr? evjn tcd ; zcmnbljdjl bnfcbg nen/ Sytv jy,shnjg bnfdenjy qsdc yfnc? ,jo vsnjg bnfv kfshtnfv zkl epskfyf? zkl dsrdjycbd? ,jo bnfderlskcjhg brxjn/ Brxjn/// P [bydtg hsg (22:17 21.06) 6х2 jkfnc zkl tytv vzyyfnbg/ F,thn bnfnbxjg brlskcfy fy [frxj,jhjr/ F brxj,jhjr to f,thn bnqfyp? bnfncsl? bnbypshlsd/ Txfy f,thn bnzhsdjl/ Txfy mn.fyp? jo mnzk,jh/ Tkf jr;fd? fxj[ tw q jyfdersxj/ Edzhvtn z htgtn exf, tisncfx? ;sy bhjmkjr? tkf tw fhjfntv/ Fdjkju zcmn'.kjrpjh? f e ercbgc jydjg dfhgc? jo mn.e,thnjg [bknsdc rjvel/ Zswrtfh fy brbypfhljg - fythncjufp/ Fhenfhtgvtn fobd? swbysp d evjydjycj sythbipjh/ Frifng mnbxdjv? td; brmksncfy jydfl? jo? b,rz ty bry.kfv? jn t;d q zcfke,fp ,/ Frmwbr jyqsncjg xehjg/ fp ereh? '.jrjgcfp cmkeg? 'eufth/ Frmwbr '.jrjgcfp Zltvltd - mnbxedp evjyhel-jg? tkf frfn mncsymkfth/ Mkjhnyjr/// Pt, jujmy zcmn'zkdz'p timks, sncjymkflsdjglsd/ Zcmntxj[ bnfcbgfy jhg tw timks,/ Zyfn fkbgfhnjg d ....

Біг. Знову біг. Нога наче як вже ціла, тому сьогодні мене знов бачили на стадіоні. Й у парку, навколо будинку, на Контрактовій, трошки на Турхановому. Один знайомий трапився, не встигли привітатись. Кашель після того став ще гірший. У голові суцільна агресія, вода деструктуризована й мозок з того біситься. Вчора вночі на небі були зірки, дивно для Києва, не часто побачиш. Не хочу лягати спати - фігово засинається з кашлем та закладеним носом. Жарко, хоча скинути простирадло не можу - охолоне тіло, нападе кашель, прокинусь, почну думати про щось й вийде повна фігня. На Почтовій знов чувак співав та грав на гітарі. Може почну їздити суто його слухати. Таке. Добраніч, малятка.

От-так от, малятка, щось йде й не завжди повертається. Хворію, певно дуже, тому що сни що лихоманка - знайомі, дерева, слова без розбору, сварки без сюжету, люди без очей. Вже десь тиждень не бачу очей людей, які мені сняться, хоча вони логічно мали б бути. Пам'ятаю як снився спокій, але дуже давно. Колись сни були наче фільми - сюжет, діалоги, початок, кінець. А ще були сни-калейдоскопи - без перебільшень, усю ніч калейдоскоп перед очима. Дещо втрачено. Сонечко втратило промінчик й я не знаю, як її підтримати. Сталося дещо жахливе, що не мало статися. У всякому разі, зараз. Відчуваю певну свою провину й щоночі молюся. Дивно, у Бога я вірю, а церкви трошки на дух не переношу. Вчора дивилися фільм у кіно-клубі, що орендує приміщення у сьомому корпусі Лаври. Мене стискало щоразу, як гуділи дзвони. Мені важко знаходитись у церквах. Хіба що Кирилівська Церква - вона моя рідна, там я у безпеці. З чим пов'язано навіть знати не хочу - все одно, як називати, суть не зміниться - просто ...