Зараза

Мене стерли - це є дуже паскудно, вкрай паскудно. Ці вихідні були дуже необачні - занадто потужні особистості впливали. Хто ж знав? І все ж, досі нема певності, що це саме вони те зробили не усвідомлюючи (сподіваюсь), але це є єдине, що відрізняло ці вихідні від усіх інших. Хіба що моє обличчя у неділю було занадто біле, а губи занадто чорними. Але це лише додаткова умова, що забезпечувало настання необхідних обставин для появи другої потужності. Перша потужність була зумовлена моїм новим бажанням, яке тепер і не бажання вже певно! Той маленький черв'ячок, що заворушився вчора ввечері, сьогодні вже вгризся в мозок! Що мені робити наступної миті? Мене стерли! Зараза...

А ще трошки про погоду, насправді... Бо за той час, як писались ці слова, на землю опустилось молоко, розведене водою. Туман настільки густий та живий, що виникає трошки первородного страху та паніки. І ти насолоджуєшся ними, бо вони наче лоскочуть, але не стискають, бо не такі сильні. А на вулицю так і тягне... І хоча це все має причини "Різке зниження температури => змістилася лінія роси => густий туман", все одно виникають думки "А може звідти зараз вийде щось таємниче, щось забуте" та бажання, як не на вулицю, то хоча б на підвіконні посидіти... А туман не витрачає часу - все густішає - сусіднього будинку вже не видно. Більше того - землі під своїм будинком я вже не бачу. Хм, хоч - не хоч, але думки про вторгнення або прикриття все ж приходять. Але лише для того, щоб відчути трохи лоскоту. Насправді хочеться більше розчинитися у тому тумані, аніж чекати чи не вийде хто звідти. Так, хочеться нанести грим міма, вдягти Капелюха і назавжди зникнути у тому тумані, а потім і разом з ним, щоб інколи являтись з нього - щоб хоч чиєсь очікування справдилось. Туманний мім... А туман - то, до речі, теж вода. Теж моє.