Ви думаєте, що самотні? [пост моєї старости]
"Чесно кажучи, вже багато тижнів я задаю собі питання чи ті відчуття, які іноді вдаряють в голову є відчуттям самотності. Але коли за хвилину я бачу скільки друзів он-лайн і я дійсно знаю, що вони друзі, то попускає.
Відчуття самотності. Скоріш за все це коли ти один, довго, немає коханої людини поруч, друзі все одно не зрозуміють, сім*я теж, тому ти такий як завжди, але самотній. Да? Ну або щось подібне.. Ви ж так думаєте?
Я сьогодні йшла з метро додому. Телефонувала мамі, вона не брала слухавку. 2 рази поспіль. Я навіть засмутилась. Я пройшла повз пустий дитячий майданчик навпроти якого стояли лавочки, біля однієї з них так, трішки в півоберта стояв дідусь..коли я підійшла ближче, то побачила, що він з палкою. Сліпий.
Він запитав чи правильною стежкою він йде до бювету? Я намагалась згадати що таке бювет і де тут поблизу він є.
- Ну там, за райцентром..
Ну я згадала, є там такий. Старий, рідко кого там можна побачити.
Я сказала. що проведу його до бювету.
Він взяв мене під права руку, бо у своїй правій тримав палицю. Секунд 20 ми йшли тихо, бо я думала що мною керувало, коли я сказала, що проведу, як після того, як преведу його до бювету він піде додому, як набере врешту-решт воду. Він перебив питанням-трішки захворіли? Бо я дійсно шмигала носом. Я сказала, що погода дивна, не знаєш що і одягти. Він сказав, що вирішив піти в бювет по воду..бо з крану погана.
-А Ви певно поспішаєте, з роботи?
-Ні, я з університету
-З Грінченка?
-Ні, з Києво-Могилянської академії
-А хто Ви за спеціальністю?
-Соціолог.
-О, це чудово, соціолог може ніде не працювати і сам робити спостереження, вести статистику.Соціологія це ж зі статистикою пов*язано, правильно?
-Так, пов*язано.
-Я Вам скажу так..Треба вміти в житті робити все.. (далі я дослівно не пам*ятаю, бо мені почали розповідати історію, про те, як дідусь був слюсарем, а поітм закінчував академію мистецтв про Шеві, кафедру фізвиховання і що у Лисенка є 2 відомі пам*ятники..)
Поки він розповідав, а ми йшли повільно, я думаю за цей час я б встигла дійти додому..Хоча я була дуже здивована, що в нашому київському мурашнику можна так повільно ходити. З іншого боку йому поспішати було нікуди.
- І треба все вміти, - продовжував дідусь, - бо казала мені моя мама, що ти такий нікому не треба будеш. Таки мама була права.
На цій фразі у мене в середині щось впало...так боляче і неприємно. Я подумала, що якщо він і справді нікому непотрібний? Ну а серйозно, якщо його діти просто забули, як це буває у більшості випадків, соціальні служби в нашій країні..то взагалі окрема тема для розмови, бо туди так само йде і тема соціальної політики..
Непотрібний.Сліпий.Один..Він мав бути самотнім.Він.Не ті, хто шукає своє кохання, або гризе за втрачене.
Він ще живе, він думає, він рухається. Але за водою він йде сам. І можливо вдома його чекає остання жменька гречки, а тому він йде по поводу, щоб хоч вона була смачна.
Я довела його до бювету. Ми ще встигли поговорити про навчання. Він сказав, що зараз навчання дітям не потрібно, бо батьки купляють дітям все, що треба, і діти нічого не роблять. Блін, подумала я, він же не бачить. Але певно чує купу історій, бо в нього таки має бути хтось, з ким він спілкується. Така проста істина, чому сьогоднішні діти, яких модно називати індіго, насправді не завжди надто розумні, а свої примхи вони тлумачать як обадорованість.. Просто більшість з них вже все має в цьому житті..
Біля бювету якась жіночка набирала собі каністри. У дідуся з рюкзака стиричала пляшка маленька для води..
- Я Вас довела до бювету, дивіться, тут 2 сходинки, обережно.
Я не пам*ятаю, що він сказав, але він стиснув мою руку, сильно, ніби я була його надія і я йду. Я запитала чи він точно дійде додому, він сказав так.
Сподіваюсь, що так і було. Я відійшла від нього на 3 метри і почала плакати. Аж поки не прийшла додому. А поки йшла вулицею бачила багато дивних речей навколо...людей..подій..
Коли тебе не стосується-це не проблема. Але ці "не проблеми" теж хтось має вирішувати. Я вірю, що я житиму в той час, коли такі люди зможуть спокійно ходити по вулиці і пити нормальну воду.."
(c) ManiaDoc
Відчуття самотності. Скоріш за все це коли ти один, довго, немає коханої людини поруч, друзі все одно не зрозуміють, сім*я теж, тому ти такий як завжди, але самотній. Да? Ну або щось подібне.. Ви ж так думаєте?
Я сьогодні йшла з метро додому. Телефонувала мамі, вона не брала слухавку. 2 рази поспіль. Я навіть засмутилась. Я пройшла повз пустий дитячий майданчик навпроти якого стояли лавочки, біля однієї з них так, трішки в півоберта стояв дідусь..коли я підійшла ближче, то побачила, що він з палкою. Сліпий.
Він запитав чи правильною стежкою він йде до бювету? Я намагалась згадати що таке бювет і де тут поблизу він є.
- Ну там, за райцентром..
Ну я згадала, є там такий. Старий, рідко кого там можна побачити.
Я сказала. що проведу його до бювету.
Він взяв мене під права руку, бо у своїй правій тримав палицю. Секунд 20 ми йшли тихо, бо я думала що мною керувало, коли я сказала, що проведу, як після того, як преведу його до бювету він піде додому, як набере врешту-решт воду. Він перебив питанням-трішки захворіли? Бо я дійсно шмигала носом. Я сказала, що погода дивна, не знаєш що і одягти. Він сказав, що вирішив піти в бювет по воду..бо з крану погана.
-А Ви певно поспішаєте, з роботи?
-Ні, я з університету
-З Грінченка?
-Ні, з Києво-Могилянської академії
-А хто Ви за спеціальністю?
-Соціолог.
-О, це чудово, соціолог може ніде не працювати і сам робити спостереження, вести статистику.Соціологія це ж зі статистикою пов*язано, правильно?
-Так, пов*язано.
-Я Вам скажу так..Треба вміти в житті робити все.. (далі я дослівно не пам*ятаю, бо мені почали розповідати історію, про те, як дідусь був слюсарем, а поітм закінчував академію мистецтв про Шеві, кафедру фізвиховання і що у Лисенка є 2 відомі пам*ятники..)
Поки він розповідав, а ми йшли повільно, я думаю за цей час я б встигла дійти додому..Хоча я була дуже здивована, що в нашому київському мурашнику можна так повільно ходити. З іншого боку йому поспішати було нікуди.
- І треба все вміти, - продовжував дідусь, - бо казала мені моя мама, що ти такий нікому не треба будеш. Таки мама була права.
На цій фразі у мене в середині щось впало...так боляче і неприємно. Я подумала, що якщо він і справді нікому непотрібний? Ну а серйозно, якщо його діти просто забули, як це буває у більшості випадків, соціальні служби в нашій країні..то взагалі окрема тема для розмови, бо туди так само йде і тема соціальної політики..
Непотрібний.Сліпий.Один..Він мав бути самотнім.Він.Не ті, хто шукає своє кохання, або гризе за втрачене.
Він ще живе, він думає, він рухається. Але за водою він йде сам. І можливо вдома його чекає остання жменька гречки, а тому він йде по поводу, щоб хоч вона була смачна.
Я довела його до бювету. Ми ще встигли поговорити про навчання. Він сказав, що зараз навчання дітям не потрібно, бо батьки купляють дітям все, що треба, і діти нічого не роблять. Блін, подумала я, він же не бачить. Але певно чує купу історій, бо в нього таки має бути хтось, з ким він спілкується. Така проста істина, чому сьогоднішні діти, яких модно називати індіго, насправді не завжди надто розумні, а свої примхи вони тлумачать як обадорованість.. Просто більшість з них вже все має в цьому житті..
Біля бювету якась жіночка набирала собі каністри. У дідуся з рюкзака стиричала пляшка маленька для води..
- Я Вас довела до бювету, дивіться, тут 2 сходинки, обережно.
Я не пам*ятаю, що він сказав, але він стиснув мою руку, сильно, ніби я була його надія і я йду. Я запитала чи він точно дійде додому, він сказав так.
Сподіваюсь, що так і було. Я відійшла від нього на 3 метри і почала плакати. Аж поки не прийшла додому. А поки йшла вулицею бачила багато дивних речей навколо...людей..подій..
Коли тебе не стосується-це не проблема. Але ці "не проблеми" теж хтось має вирішувати. Я вірю, що я житиму в той час, коли такі люди зможуть спокійно ходити по вулиці і пити нормальну воду.."
(c) ManiaDoc
повчально дуже.
ВідповістиВидалитисподіваюся я теж буду жити у такому світі...
дуже повчально
ВідповістиВидалитисподіваюся, що коли виросту, я буду жити у світі, який хоть трішки буде кращим ніж теперішній...