Сміливість сказати "Не вистачає"

Я напишу на камне "я скучаю"
и брошу тебе в лицо, чтобы показать,
как это больно - скучать по тебе. (с)

Як важко іноді буває сказати людині, якої тобі не вистачає, що так воно є. Бо одразу закрадається дурна думка про те, що у тієї людини і без тебе все ок - інакше чого вона не йде на контакт. Ну не те, щоб не йде - ви просто живите десь недалеко одне від одного і у всіх все добре, все нормально. А ти згадуєш час, коли ви спілкувались частіше, тісніше, приємніше. Коли мали щось спільне, коли мали причини проводити час разом. І ніхто не знає, що той час значив для кожного. Може лише для тебе одного значило. Може для всіх вас значило, але всі такі ж дурні, як ти, й мовчать. А може все те, що було для вас спільним, взагалі не важливо! От так раз - і не важливо. Бо є щось масштабніше, вагоміше, актуальніше.

Наскільки важко просто підійти до людини, з якою ви не були близькими друзями, з якими вас не об'єднує щось точно для вас важливе, і про яку ти знаєш дуже мало (по суті - лише те, що тобі її не вистачає) - і сказати їй про це. Про те, що ти знову хоч проводити час разом, якось тепліше вітатись при зустрічі. Вести розумні розмови, шукати щось разом, відкривати. Мати цю людину у своєму житті не мимохідь, а хоча б...

Скільки сміливості треба у собі мати, щоб не зважати на кумедність своїх думок, якщо промовляти їх в голос і не до себе, щоб не душити себе тим, що іншим це може бути абсолютно не важливо - ти не знаєш напевне! Ти не можеш прогнозувати! Ти не можеш гарантувати, що тебе сприймуть серйозно. Що це не віддалить вас ще більше, бо інша людина подумає, що ти забагато від неї хочеш. Бо зарано вам ще казати одне одному "Мені тебе не вистачає". Та коли ж ви встигли одне одним набратись, щоб тепер не вистачало?!

Певно десь таки встигли. Дріб'язкові сентименти є важливими, бо змушують нас відчувати. А відчуття - це життя, як на мене.

Хто ризикне? Виглядати смішним заради того, що через рік - ба - може через місяць і тобі самому здаватиметься не важливим, не серйозним, не тим, через що варто переживати. Та ти й не переживаєш, власне. А чого переживати? Це не щось, що насувається. Це просто стан - тобі чогось не вистачає. Когось. Якихось людей. Які не найкращі з тих, кого ти знав та знаєш, але тобі хочеться мати ще трохи часу та можливості, щоб точно у цьому переконатись :)

Хех, та тобі просто сподобались ці люди. Ти ще не знаєш, чи є у них щось визначне, але вже побачив розум, щось цікаве, неординарне. І можливо тобі трохи шкода від твого припущення, що ти їм виявився не такий цікавий співрозмовник. І можливо тобі треба більше часу не для того, щоб їх пізнати, а щоб краще себе показати. Чи одне одному не заважає?

То, чи вистачить сміливості сказати в голос? Чи все ж таки переконаєш себе, що це не має сенсу і "якось воно все складеться, як треба буде"?

Щось останнім часом забагато людей у моєму житті з'явилось, яких дуже не вистачає.