Просто зупинити мене буде мало

Ще як мінімум мозок вирізати треба буде. Щоб не пам'ятав та не скучив.

Мій потяг прибув до Києва о 7:28 5 травня 2010. Цікаво, я хоч колись тужитиму за цим містом? Ні, люблю звичайно - своє, рідне. Але якщо зникнуть мої люди, то й мене на цьому асфальті нічого не триматиме.



Місто бруківки, статуй та темного піщанику вразило левами, що схожі на мавп, смачною їжею (особливо великими порціями), малими відстанями, натовпом туристів, одним-єдиним МакДаком та планувальною конструкцією квартир.

Побачене було все, що тільки можна було побачити - окреме дяк парку ім.Франка (кожен вечір та допізна), закинутим фортам на пагорбах навколо міста, Армянській церкві, Арсеналу та харчевні біля церкви св.Андрія - найсмачніше у всьому Львові. На жаль, якось провтикалися Личаківське кладовище та Високий замок, але то лише привід повернутися.
А ще злива - вона мене зловила, але я її теж, тому обоє мокрі.




Перші два дні зайняли ЕкоДебати за моделлю ООН. Не знаю чи спеціально, але проводилось усе те діло в Українському Католицькому Університеті. Сам формат - брєдовий. Якби там не було Олесі, то укопатися можна було б. Але люди навколо цікаві були. Хочеться знайти їх знов й наче як вперше.

У спину пече сонце й може то мені здається, але запахло смаленим м'ясом.



А щодо зупинити - то я просто залишаю гальма на смітнику.

_________

Хороше станом на 6.05.2010:
1. Львів;
2. тепла Могилянка;
3. Крихітка Цахес;
4. чистий чайник;
5. багато свіжої музики;
6. ніч у потязі;
7. порося з гіпсу;
8. посмішка :)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ловити

Що є

2017: зробити тату