Добраніч... Доброго ранку
Ось так просто хочеться писати... Наче спіймався той самий момент, той час, та ніч. Сьогодні новий місяць, небо темніше за закритий об'єктив камери. Сьогодні наче не дощ був, а рідке срібло сипалось з неба. Нарешті до рук потрапив витвір моєї подруги - "Бездна Челленджера". Дуже життєва розповідь про вампірів, дуже реальна. Я сиджу зараз, о третій ночі... ні, вже о пів на четверту... сиджу на кухні, ноут на підвіконні, а я на дуже малому табуреті. В навушниках музика з Контакту, власне лише одна пісня, почути яку можна ще й в горі даного посту (The Rasmus - "Open my eyes"). Мій цикл повторюється, в цей раз знов з деякими змінами, але все той же фон. Хотілося лягти на асфальт, але сьогодні ми мали йти, ходити. Агнешка нарікала, що занадто багато східних чоловіків під час відрядження на Україну задивляються на наших дівчат. А що, типу нам не шкода? Ні, всі наші, не віддамо. Маріїнський парк являв собою бункер, що не витримав буревію й став наземним об'єктом. Повалені дерева, розкидане листя, пересунуті лавочки, мало людей. Хід на місток "закоханих" (не знаю його точну назву, але він увесь у стрічках та замочках) завалений гіллям, але тунельчик знайти можна. На вулиці дико темно. Хочеться бути там, але двері тихо не зачиняться. Дивлюся під стіл у кутку й знов згадую/розумію, що звідси вже ніхто на мене не подивиться й не попроситься гуляти. Мало б вже зажити? Певно не у цю ніч. А от срібло було м'яким... Наїлися солодкого, побачили дві веселки, майже залізли на кришу музею ВВв. Таке... Голова вже не болить. Завтра влаштовуватимемо культурну програму для ДШЛ, хай мені простять.
Добраніч... Доброго ранку.
Коментарі
Дописати коментар