Сон-життя

Цієї ночі наче вже було відомо, що всю ніч снитимуться кошмари. Тому дуже не хотілось засинати, але й сон був бажаний.

Перше наснилось подружжя, де жінку мучили рушники, які дивились, як вона спить, якісь жахи у темряві - її постійно щось переслідувало. Вони з чоловіком замикались на ніч, але це не допомагало - і у спальні теж щось турбувало - то меблі рухались, то у вікно щось шкрябало. Спочатку мене нема, навіть як стороннього спостерігача. Але потім з'являюсь як Шерлок Холмс (канонічний), до якого звернулись за допомогою. І ми з Ватсоном визначаємо, що чоловік цієї жінки давно помер, а біля неї ошивається його фантом, який і приносить стільки клопоту.

Інший сон почався з того, як мого знайомого на ім'я Сем кидає його дівчина-вампірка. Той Сем мав вигляд точно як один мій реально існуючий знайомий, хоча ми не те щоб сильно знайомі. Вампірку звали Вівьєн, вони стояли на ґанку його дому. Вона цілувала його і казала, що мусить піти від нього. Сем стояв з закритими очима і тихо, майже шепотом просив залишитись. Вівьєн мала коротке каштанове волосся, не дуже велика на зріст. Вбрана була у легке світле плаття, хоч і було не тепло. У цьому платті вона вже була наче примара, наче її вже нема, хоч і досі цілує Сема. Вона зникла, а неподалік від Сема стояв малий білявий хлопчик. Сем глянув на нього, але більше ніяк не зреагував і пішов у дім.

Хоч усе це наче перед моїми очима пробігало, але за сюжетом мене ще не було.

За кілька хвилин Сем повернувся, сів на ганку, здавалось наче хотів закурити. Він знову глянув на малого, що досі там стояв, і озвавсь до нього. Малий одразу підбіг і заліз на коліна. У Сема задзеленькав телефон. Малий схопив його своїми ручками, взяв слухавку і почав без перестану говорити "Please, leave the message, You're not talking to this number any more". Він повторював це доті, поки Сем не забрав телефон, але загалом йому було байдуже, що син робить з його слухавкою.

Наступним кадром вже є я. Ми наче прийшли тільки додому. Я підходжу до дзеркала і з'ясовую, що мої ноги обліплені маленькими стікерами (потім це вже зникає і не немає жодної ролі). Сем питає мене, а що, якби він залишив малого на вулиці, не взяв би його? Я відповідаю, що не залишив би, інакше ми б не спілкувались. Кажу Сему, що він не така людниа, він не залишив би дитину на вулиці, навіть вампіря. Ми сіли на кухні, Сем грів малому донорську кров у жестяній чашці, у якій у реальному житті я зазвичай грію собі воду для чаю. Я щось питаю у Сема, здається про ім'я малого. Ми говоримо про нього у третій особі, але я дивлюсь прямо дитині в очі. Мені чомусь важливо, щоб той не відчував себе зайвим чи неіснуючим. Він важливий. І мене чомусь дуже турбують питання його виховання. Це ж бо малий вампір. І він хоче живої крові, треба навчити його не бути жорстоким, не сприймати людей як їжу, контролювати свою спрагу і ще багато чого іншого. Сем каже, наче малого звуть Коні. Йому так Вівьєн сказала. Ми питаємо у малого чи подобається йому його ім'я. Той хитає головою, тому від тепер його звуть Кон. У мене в голові чомусь настирливо крутиться, що його можуть дражнити Конаном Варваром. Але то ще не скоро буде. І чи наважаться. Згодом у нас виникло питання чи Кон отруйний - чи може він своїм укусом перетворити людину на вампіра, але ніхто з нас того не знав.

Було багато дрібних сцен, але вони вже зникли, наче Вівьєн. Єдина запам'яталась. Наче я сплю, аж раптом прокидаюсь від болі у зап'ясті. Відкривши очі, бачу як Кон присмоктався до моєї руки. На мій викрик прибіг Сем. Він сварить малого, кричить на нього, ставить якісь дуже важливі питання типу того "А якщо ти отруйний? Ти тепер завжди тамуватимеш так спрагу? Не можна без дозволу пити чужу кров! Вона тобі не належить! А якби хтось помер? Чи знаєш ти скільки крові безпечно забирати у людини?" і тому подібне. Ранка на моїй руці була невелика, тому просто заклеїли її пластиром. Вже вранці Кон заговорив до мене. То взагалі було перше, що він сказав за увесь сон. Він спитав чи я злюсь на нього. І пояснив, що зробив це для того, щоб тато поговорив з ним, а насправді донорської крові йому цілком достатньо. Дійсно Сем не дуже спілкувався з малим. В основному комунікація йшла через мене. Але Сему було важко - він не знав ані що робити з сином, ані як впоратись з болем від втрати його матері. Я кажу Кону, що не злюсь, але від тепер і не довіряю йому, бо це було дещо велике - я можу перетворитись на вампіра, добре, що взагалі моє життя досі зі мною, це був необачний вчинок, яким міг мати серйозні наслідки, досі не відомо, що його буде. Кон спитав чи тато досі любить маму. Кажу, що Сем того певно і сам не знає.

P.S.: Другий сон повністю йшов англійською.