Дивнії сновидіння

Наче стою я та певна, можливо близька мені, але неозначена особа. Стоїмо ми на даху будівлі, порослої мохом чи чимось схожим. Висота будівлі не піддається визначенню. Навколо нас ще є люди, знайомі мені люди. Раптом ми вирішили пограти у якусь гру (ми - це я, мій тренер з бугі-вугі та двоє ведучих "Muthbusters"), стали квадратом, але грати так і не почали, тому суть гри мені досі не відома. Але, здається, там було щось з м'ячиком та великим шматом тканини. Та сама певна людина, що була зі мною на початку, повела мене до краю даху й сказала, що пора вже стрибати. Спочатку у мені був сильний опір ("Ну, блін, куди з даху?!"), але все ж таки моє тіло полетіло вниз. А я трохи згодом. Ми з тілом приземлилися на морському берегу, десь у місті, коли ще темно, але є кілька ліхтарів. Впавши, ми знов поєдналися в одне ціле. Море було дивне. Мені сказали, що зараз якраз прибій - море почало трохи відходити, щоб зібрати хорошу хвилю, але так, що вгорі завис великий пласт води, у який, по суті, і збиралось море, відходячи від берега, але лишаючись над ним. Мене потягнуло забігти у ту водяну "кишеню", якомога далі забігти. Й коли море назбирало вже достатньо води для хвилі, то вона просто впала на мене, придавивши усією своєю вагою. Але відчуттям моїм була насолода - наче мене обтікає щось важке, тепле, приємне. Наче я є чимось еквівалентним цьому тиску за силою. Наче я втрачаю форму й стаю частиною цієї гравітаційно нелогічної хвилі.

____________________________________________________________

Далі снилося, наче йду в Києві недалеко від "Театральної". На вулиці зима, але напівтепла - з пухким снігом, я навіть без шапки. Йду, наче кудись поспішаю, але без якоїсь певної цілі. Далі наче як кидаю у якусь соц.мережу, що дуже потребую, щоб хтось зі мною поговорив чи щось типу того. Й буквально одразу мені дзвонить Оксворд, питається чи нічого не сталось, й про що мені хотілось би побалакати. Десь на тому мене розбудили.