Helium

Мати найкращого друга це страшно. Точніше, якщо страшно, то який же вже тоді друг? Розумієш, що робиш неправильно й все йде шкереберть - для кого ця дружба? Хіба друзі не мають почуватися вільно поряд один з одним? Ні, коли ми поряд, то дійсно легко, а коли вона далі на 10 хвилин, вже з'являються думки, що ще багато чого треба було сказати та почути. Особливо почути. Її важко чути - я часто не врубаюся, що вона хоче, а коли роздратовано пояснює, то дійсно виникає здивування, як це до мене раніше не дійшло? От би на конекті між нами встановити перекладач! Тоді й почуття були вільніші - можна було б розслабитися й просто чути, а перекладач все сам би й розшифровував. А от вона мене розуміє. У всякому разі так каже. Я проста людина. Відрізняюся лише тим, що мене троє. І всі троє мають задоволення вірити їй. Останні півроку я вже нарешті в курсі, що вірю їй більше, ніж собі. Й активно цим користуюся Х) Саме я - коли треба в чомусь себе переконати, змусити, або ж вибити когось з голови - вона каже тверде "треба/це добре, а це.../т.п." й я чую "клац" у голові й живу собі спокійно, поки якийсь наркотик знову не отруїть мозок. А взагалі вона класна, тільки їй важко по життю - бо вона важка - дуже багато знає, чує, розуміє й ще більше не бачить. Чи може то я так вважаю? Не обов'язково всім мати однакові глюки.