Страх бездіяльності
З моменту останнього допису і до сьогодні у моїй країні йде переворот. І до останніх днів мене можна було зарахувати до його учасників. Коли до Майдану півгодини їхати, то бути таким легко. Приїхав - передав харчі, одяг, гроші. Побув там, підтримав, почув новини, укріпив барикади, зробив фото.
Зараз набагато страшніше, ніж було 19-21 лютого. Зараз гарячі точки за сотні кілометрів і ти нічого не можеш вдіяти! Частина твоєї країни - важлива і люба тобі частина - стає центром політичних махінації політиків, які не є громадянами твоєї країни, які натравлюють твоїх співгромадян одне на одного. ЗАЛИШТЕ НАС У СПОКОЇ!!! Вам не вистачає свою країну просрати?! Стільки злості й ненависті, стільки безсилля, відчаю. Хочеться вити.
А ще більше хочеться вити на тих, хто виправдовує дії цих політиків. Хто називає нас "малоросами", хто забуває історію хоча б своєї країни, хто хоче віддати Крим не розбираючись у наслідках. Росії нафіг Крим не потрібен. Але і сильна Україна під боком їм не потрібна. Тому і розбурхують.
Деякі кажуть, що це теж певний етап, через який має пройти кожна країна. Вірю, що ми сильні. Але хочу, щоб якомога скоріше завершилось і ми жили в мирі, без страху. Сильні та єдині. Бути спостерігачем нестерпно.
Коментарі
Дописати коментар