private | public

Sometimes we build up walls, not to keep people
out but to see who cares enough to bring them down.

Є кілька принципів, які я вважаю ключовими стосовно особистого простору (далі ОП).

По-перше, ОП має бути закритим, а його кордони належно охоронятись. Щоб відчувати себе цілісним варто мати свій власний "темний куточок", про який ніхто не знає. Насправді, далеко не всі хочуть щось про вас знати. Людям не сильно цікаві ваші проблеми, а радощів у ОП зазвичай менше й вони теж не сильно феєричні. Не настільки, щоб про це знало багато людей. Погодьтесь, ви не Білл Гейтс й не Марія Магдалена, щоб ваше життя так сильно всіх цікавило. З іншого боку, варто зазначити про комфорт - ваш власний комфорт. Уявіть ситуація - ви достатньо емоційно збуджені, можливо вас щось засмутило й дуже хотілося б вилити комусь душу. Знаходите, виливаєте... А потім старанно уникаєте цієї людини, бо у нормальних умовах вам досить некомфортно, коли стороння людина знає про вас щось з ОП. Це просто неприємно. Тому не говоріть забагато самі й охороняйте кордони, коли хтось сторонній сам намагається їх перетнути. Й слідкуйте за собою, коли ви емоційно збуджені. У такому стані краще не загадувати бажання. Не важливо чому, просто дійсно не варто.

По-друге, сторонній ОП теж має охоронятись. Тобто коли хтось норовить поділитися з вами сокровенним, намагайтеся пересилювати свою цікавість й уточнювати у людини, чи точно вона хоче, щоб ви це знали. Якщо ж вам не цікаво - тим паче закривайте людині рота! Бо коли тобі розповідають свої секрети - ти одразу потрапляєш у неприємну ситуацію - чи ти свідок, чи ти співучасник, як то кажуть. Й не завжди комфортно бути чиєюсь флешкою на паролі. Й взагалі, цікавість іноді дуже зайва річ. У плані ОП інших людей її варто вбити. Так легше живеться. Буває так, що приємно відчувати себе базою даних на своїх знайомих, знати все про всіх, аналізувати це, копатись у зв'язках.
... Це не те. Серйозно, це не те, чим варто забивати голову. Це не те, що дозволить розуміти людей краще. Якщо вже на то пішло, пройдіть курс психології й не партесь. Просто знання чужих особистих ситуацій - зайвий мотлох, зайве сміття на вашому мозковому горищі - не захламляйте собі голову - збирайте найголовніше. Тобто найважливіше від найблизкіших. А їх дуже мало.

По-третє, не впадайте в крайнощі. Ви не станете крутіші від того, що огризатиметесь на питання "Як справи?" :) Просто знайте свої власні межі ОП й слідкуйте за ними - бо в них м'яко, безпечно і цікаво :)

The Last One, забудьте про все це, коли мова йде про близьких людей! Якщо вам пощастило й ви маєте близького друга, то все вище сказане не має вас стосуватись у відношенні з цією людиною. Тут особистий простір є спільним. Й мова йде не про ваших хороших знайомих та людей, яких ви начебто звете друзями. Мені важко вивести чітку характеристику друга, бо буде багато зайвих слів, але для себе маю певний індикатор - друг - це людина з якою ви маєте спільні важкі/особливо неприємні/болючі тощо ситуації, які ви пережили по одну сторону барикади, тобто разом. Важкі ситуації в принципі зближують, бо бачиш людей у стані, коли не має часу прикидатись чи бути ввічливим. Але друзі переживають все це з тобою. З такими людьми варто ділити ОП - бо що робитимеш один? Здохнеш з неприкритою труною.