Неоподаткований персонаж

Our jokes aren't like your jokes Our perks aren't like your perks Our team players aren't like your team players Our co-workers aren't like your co-workers Our parties aren't like your parties Our doodles aren't like your doodles

Если у вас есть карандаши, то необязательно что-то рисовать. Можно проявить фантазию, как это сделал Dalton Ghetti: Джерело [link].

Десь так мене назвали 27 травня 2010. Та ні ж - саме так. Мені іноді від емоцій легше сп'яніти, ніж від алкоголю - одна з причин, чому я не бачу сенсу вживати спиртне. Дуже зручно. Але іноді може викликати непорозуміння, які й мене останнім часом почали хвилювати. Нещодавно зустрілись з однокласником, звичайно ж згадували школу. І те, що ми там витворяли, в особливості я. Наштовхнуло на думку - раніше мені було плювати (іноді досить показово і буквально плювати) на чужу думку. Зараз вважаю, що тоді то були крайнощі, але мене мало трохи потримати на самому краєчку, відчути це. З цієї позиції мало що змінилось, тим не менш кілька місяців тому мені зазначили, що збоку я виглядаю так, наче хочу сподобатись людям. У мене такий бум в голові стався, що особливої відповіді на це не було дано, розмова якось інакше пішла. Здається була спроба виправдатись. Так, дійсно була. Ідіотизм якийсь. Я реагую дуже сильно, тому ця думка трималась дуже довго. Кілька днів тому знов згадалась, тільки вже ...

У дурнуваті дні в голову приходять дурнуваті ідеї. В той час як у наслідок цього все навколо набуває цікавих рис. Чимось схоже зі станом сп'яніння. Знов повернулась ідея "обробити" Труханів міст - тільки вже не вгору, а вниз. Наче прислуховуючись до моїх бажань Всесвіт зробив це безпечним - тепер там з канатом стрибати можна. Якби, власне, не коловороти біля опорних балок мосту, то може й так стрибнути сміливості вистачило, але чесно - навряд чи. Сьогодні з Юлею ходили в кіно - фільм "Початок" . Мене ледь стримувало не пищати від захвату. Як же довго в моєму житті не було таких фільмів! Неймовірний. Нас тримало у напрузі кожну хвилину, вже ледь не хапались одне за одного, або ж не зривали крісла. Мій мозок отримав незрівнянний кайф - як же давно вже такого не було! Смачно. Очікувалось щось зовсім інше, але реальність була краща! Тобто, яка реальність? Та реальність. Та сама, де вовчок може не зупинитись. До речі, заскочивши на КиноПоиск - диву дивуюсь - у рейт...

Люблю все просте. Прості кольори, смаки... Зараз їм шоколадний пломбір - й це з біса найсмачніше морозиво у світі! Ще люблю ваніль - ванільне морозиво, ванільний аромат... просто ваніль. Люблю прості прямі слова, прості думки. Ні, думки ні. Складне приємно лоскоче мозок, але коли воно всюди навколо тебе - то, знаєте, від лоскоту й вмерти можна. Щодо простих слів, маю на увазі, що за словами стоїть саме той сенс, що вони виражають за замовчуванням. Без напівтонів та натяків. Складні слова можуть бути приємними та цікавими лише між людьми, що дуже добре розуміють одне одного - у них словник спільний. Тоді це має сенс - це відгороджує їх від іншого світу, залишаючи у своєму власному діалозі. Люблю прості фільми. Люблю не лише їх, але вони розслабляють, віддають тебе рефлексам. Вираз обличчя стає простий, спокійний, чіткий, коли дивишся такі фільми. Просто смієшся, просто бачиш, плачеш, розгадуєш. Люблю прості позиції. Я тебе люблю. Я тебе ненавиджу. Ти мене дратуєш. Хочу намалювати твій п...

Раптом стало дуже страшно. Всередині наче стиснуло щось. З'явилась потреба швидко щось робити, зменшити об'єм невідомої інформації, адже страх - це гостра нестача відомостей про безпосереднє навколо . Чашки кави наче й не було - за секунду зникла. А все певно тому, що не знаєш відтінку - все здається заплутаним, а прості слова двозначними. За досить короткий проміжок часу з'явилось штуки зо три невідомих, й хоч одна з них зникне сьогодні аж після 23:00, якщо не пізніше. За другу я навряд чи колись наважусь спитати, інакше тоді дехто цілком серйозно відкриє одну мою невідому. Третя - найжахливіша, бо у ній невідомо, що невідомо. Наче чорна діра - схоже відчуття з провалом у пам'яті. У браузері відкрито 7 сторінок, й кожна що-хвилини оновлюється, наче там блимне щось, що дасть більше інформації. А під ковдру вже не сховаєшся - бо жарко, я спечусь швидше, ніж заспокоюсь. І все ж стає трохи легше, коли описуєш все це словами. Мозок перемикається на іншу задачу й приглушує п...