Неоподаткований персонаж

Бути навколо людей, бути самому, пігулки, терапія, зміна діяльності, коти – у кожного свій спосіб повернення до норми. Мене коробить, що це займає так багато часу. Десь на фоні кричить "Загальмуй!", але деякі речі хочеться проскочити й забути. Кожен день наче "Ще трошки", але так само потроху забуваєш свою норму. Мене коробить, що в моєму житті були люди, які привели до цього і тепер мені треба це лагодити. Мене коробить, що ми іноді не уявляємо наслідків своїх дій і потім інших коробить. Мене коробить і злить, що все так сталося. Тепер мій час та моє життя марнується на розгрібання всякої хріні, жиби тільки прийти до норми, коли можна було б повністю радіти тому, що зараз мене оточує, але мене наче там нема. Наче грьобана резинова стіна між мною і світом. І це дуже коробить. Ще трошки. Ще трошки і знову зможу малювати.

захистити диплом в червні; tier2 до кінця року (цілі щомісяця); виконати план на подорожі + Потата; розібратися з харчуванням (sustained system that works for me); мінімальні покупки (лише 12 зі сфери одягу та косметики); знайти час для мов; внедрити спорт у свій розклад; знайти максимальну чесність з собою; ознайомитись з рок-класикою.

Чи бувало бачити фільм, що настільки про тебе, що аж кріпотно? Це була випадковість, незапланований вибір, без порад чи навіть трейлеру. Піца, ліжечко, кіно. Мене почало виносити вже на 9:17. Бо вже було видно, що це про моє життя. Спочатку думалось, що то про мене та Потату, але потім виявилось, вона була лише частиною. Деякі моменти відтворилися майже дослівно. Інші персонажі з життя знайшли свої "обличчя", актори навіть зовні схожі достатньо, щоб впізнати! Рухи, фрази, мій образ в головах людей. Навіть балет! Хоча вона танцює його трохи краще. Трохи. Наче холодний дощ. Побачити це все зі сторони. Щось показало наше минуле, щось певно ще буде. І я сподіваюсь, що ми впораємося з цим краще, ніж вони. Бо вже і так багато чого було у минулому і нам не довелося для того чекати до 27ми років. Але вони показали навіть співвідношення нашого віку! Точність деталей просто лякає. Точність персонажів та їх слів. Це кіно про мене... І я ще нема певності чи можу тому рад...

Добре, що це рішення приймалось майже 5 років. Інакше біль було б нестерпіти. Свідомість втікла від мене лише раз, тому дуже пишаюсь :) На майбутнє – тату на спині робиться лише лежачи, ніяких тобі сидячих поз! Мозок перезавантажений інформацією та роздратуванням, краще розслабити все, що тільки можна розслабити, а не ще хвилюватись за те, щоб спину тримати рівно та не горбитись від болю. Ще з заміток – добре поїсти перед тим, мати з собою пляшку води та якусь їжу, добре мати банан. Насправді сильно голодним там не будеш, але заспокоює, що раптом що, є чим перекусити. Доглядати було не важко, набагато легше, ніж очікувалось, хоч іноді і було дискомфортно. Ще у лютому 2018 додамо кольорів.

Раз на рік намагаємося зустрітися з Потатою десь в офлайні. Цей раз вийшло навіть двічі – вона мала час між літаком та потягом у Києві, то ми хоча б годин 5-6 мали, і таки змогли здибатись в Барселоні на кілька днів :) Чомусь поїздка була трохи нервовою, але то вже через мене. Досі намагалась прочистити голову та відволіткись + наклались деякі адміністративні моменти з житлом та протестами в Барселоні :P Але це був гарний варіант подовженого літа – були там на початку жовтня, як раз на ще один референдум за незалежність Каталонії, мали чудову погоду більшість часу, +30ºС та сонце. Добре, що таки було віяло – без цього малого елементу було б набагато важче зі спекою. В один з днів поїхали в Монтсеррат – монастир в горах в годині їзди на потязі від Барселони. Неймовірно гарно! Та спокійно. Добре обрали час, бо у той день як раз саму Барселону заливало дощем.

Напевно ще жоден предмет в універі мені не був таким важливим. Здати JF означало довести не лише оточуючим, що хвилювало мене набагато менше, а скоріш собі, що можу потянути цю сферу і це може у перспективі бути моїм. У всякому разі, якщо колись зміню профіль, то це буде не тому, що не вдалось. Це був тяжкий, але благо цікавий курс – щотижня домашні, навіть до паніки деякі доводили :Р Але поряд був Integer, який завжди знаходив час пояснити та навчити – маю величезну вдячність моєму другу, що був поряд і розумів важливість. Ще купа пост-матеріалів лишилось розібрати, зрозуміти, прочитати, полагодити тощо, але хоча б маю тепер напрямок. Побачимо, що з тобо вийде. Але хоча б матиму круту професію на випадок чого :) Добре тримати це як фокус, коли не знаєш що робити – трохи очищує голову від шуму.

Вийшло лише з мамою, але таки подарувала їй на День Народження квитки до Талліну. Було дуже круто знову відчути себе тут туристом та показати мамі чим я зараз дихаю. Не обійшлось без драми, але це було свіжо. З'явилось відчуття, що нам з мамою краще бути друзями, ніж дитиною-матір'ю. Вже зовсім інші шляхи, мало де перетинаються, тому вже мало де можу питати поради чи сподіватись на її досвід. Захотілось захистити її.  Піднялися на телевежу Талліну, навіть вийшли на зовнішній майданчик – було так вітряно, що аж відчували як нас зносить :) Внизу мамі сподобалось більше)) Випадково потрапили на концерт Руслани на Площі Свободи, було доволі тепло. Зрозуміла, що дуже скучу за своїми рок-концертами тут.  Ще було дуже класно на вершині Церкви св. Олафа – було так тепло, що ми там майже півгодини пробули! Прям хотілось дістати бутербоди, каву та лишитись там.